Висновки дисертаційного дослідження підбивають підсумки здійсненої роботи, узагальнюють і викладають основні її положення, визначають перспективи подальшого розвитку досліджуваних проблем. Використана джерельна і методологічна база дозволяє виконати поставлені в даному дослідженні завдання на належному теоретико-методологічному рівні. Науковий аналіз релігійної освіти дає можливість з’ясувати її місце і роль у становленні системи освіти в Україні, актуалізувати вартісний досвід діяльності духовних навчальних закладів в сучасних процесах освіти, обґрунтувати основні тенденції і особливості розвитку релігійної освіти в Україні, визначити її суть та значення у формуванні суспільної моралі. Дослідження доводить, що становлення релігійної освіти в Україні – це складний, тривалий процес, розпочатий із впровадженням християнства на українських землях. Релігійна освіта була найбільш дієвим чинником поширення віровчення і просвіти населення. Християнська мораль складала основу виховання підростаючого покоління. У Радянському Союзі релігійна освіта була унеможливлена. Із проголошенням незалежності України склались умови для відновлення і розвитку релігійній освіти, відродження релігійних цінностей. Нині у сфері релігійної освіти в Україні спостерігаються такі процеси: розширюється система релігійної освіти; здійснюються реформи, головним завданням яких є вдосконалення змісту духовної освіти у напрямку сучасного богословського обґрунтування та поєднання із соціальними питаннями з метою підготовки священика до діалогу в нинішньому суспільстві; оновлюється та активізується просвітницька діяльність; простежується намагання співпраці зі світськими навчальними закладами. Церква прагне реалізувати себе у формуванні суспільної моралі в сучасному громадському середовищі. Значну увага приділяє протидії дехристиянізації освіти і нав’язуванню молоді виключно раціоналістичного або матеріалістичного світогляду, поширенню антихристиянських тенденцій, а також окультних і неоязичницьких впливів. Перспективним вважається узгодження світської та релігійної освіти, що рухається у напрямку впровадження у школі християнської етики, а у вузі – теології, ліцензування духовних навчальних закладів, прирівнювання богословських наукових ступенів до державних, відкриття приватних навчальних закладів під опікою Церкви. Висвітлені особливості історичного розвитку релігійної освіти говорять про її вплив на формування суспільної моралі в історії українського народу та сучасних умовах. Церква протягом свого існування накопичила значний потенціал у справі виховання молодого покоління, увібрала в себе загальнолюдські цінності, які можуть стати серцевиною моральності українського суспільства, а саме: - Церква залишається основним акумулятором духовного досвіду, який передає через релігійні навчальні заклади майбутнім пастирям; - практика освітньо-виховної роботи усіх її ланок базується на обґрунтованих теоретичних засадах морально-релігійного вишколу. Моральне виховання є центральним у духовних навчальних закладах і полягає у формуванні духовного і тілесного життя на основі абсолютних вартостей, якими наповнена християнська культура. Духовні навчальні заклади налагоджують механізми морального виховання майбутніх священиків, що полягає у формуванні християнського світогляду та глибокої церковної свідомості; - навчальний процес у духовних освітніх закладах є головним засобом морального виховання майбутнього священика. Основною умовою набуття священиком необхідних знань і умінь для служіння Церкві є опанування змісту навчальних дисциплін та виконання релігійних практик. Релігійна освіта здійснює значний вплив на формування моральності серед віруючих та інших верств людей, адже освітні положення, сформовані у духовних навчальних закладах, майбутні священики під час служби в парафії поширюють серед своєї пастви. Вони виходять з наступних позицій: світоглядним підґрунтям морально-релігійного виховання є християнське вчення, основною ідеєю якого виступає служба Богові; найвищий прояв моральності людини, ідеал людського існування є її Боже творіння та наближення людини до своєї божественної сутності; весь освітній процес володіє надприродним змістом, котрий полягає у тому, що кожна людина має своє неземне призначення і повинна наполегливо, протягом усього життя, працювати над духовним самовдосконаленням; реалізувати завдання морально-релігійного виховання на практиці може лише фахівець відповідної кваліфікації, що має ґрунтовні теологічні та психолого-педагогічні знання, володіє основами педагогічної майстерності, а також за наявності певних педагогічних умов та спеціальних технологій, які забезпечуються гармонійним поєднанням традиційних методів, форм і засобів виховання з нетрадиційними, що мають надприродне забарвлення і характер; закладають основи морально-релігійного виховання, передусім батьки, а також священнослужителі; ефективність морально-релігійного виховання можлива лише за участі усіх виховних інституції (родина, Церква, освітні заклади), що мають тісно співпрацювати. У цьому сенсі Церква прагне використовувати релігійну та світську системи освіти як найбільш дієві засоби морального виховання на основі християнської етики. Церква пропонує шлях до морального оздоровлення суспільства і постійно навчає, що для досягнення досконалості надзвичайно важливі особисті зусилля людини, яка може протистояти загальному злу й творити Царство Боже у собі як ідеальні норми життя. У дослідженні обґрунтовано, що нині в Україні розпочинається важливий процес узгодження світської та релігійної освітніх систем. Релігійна складова частково присутня у шкільній освіті, вона перебуває на етапі визначення та утвердження. З демократизацією суспільства, модернізаційними тенденціями в освіті та переосмисленням історичного минулого у змісті предметів суспільствознавчого циклу світської школи окреслюється сучасне бачення ролі релігії та Церкви у розвитку й становленні Української держави, їх значення у житті людини, суспільства. Важливою складовою виховання учнівської молоді на основі християнської моралі є введення та вивчення основ християнської етики як навчально-виховного предмету в загальноосвітній школі. В українській школі може поступово виокремитись предмет „Християнська етика”, зміст якого буде відповідати вимогам громадянського середовища та Церкви. Введення християнської етики буде першим кроком у напрямку вирішення проблеми співпраці загальноосвітньої школи та Церкви і корисним у справі виховання шкільної молоді на основі релігійної моралі. Створення освітніх навчальних закладів під опікою Церкви відкриє простір для повноцінної освітньої діяльності і цілковито зніме питання щодо дискримінації тієї чи іншої релігійної організації у процесі зближення зі світською школою. Заснування навчальних закладів усіх рівнів та типів релігійними організаціями у межах державних освітніх стандартів буде відповідати світовій практиці й матиме позитивні наслідки для України. Нові альтернативні навчальні заклади під опікою Церкви, що діятимуть у рамках законів, відповідатимуть сучасним демократичним світовим процесам. Позитивним кроком у даному напрямку буде формування стратегії духовно-інтелектуального розвитку нації та продовження реформування освіти згідно з визначеними пріоритетами розвитку науки і культури, де дотримання моралі, основаної на християнських цінностях, посяде поважне місце. Сучасна модель освіти має базуватися на відтворенні власного культурно-історичного досвіду в його органічному поєднанні з найновішими досягненнями сучасної науки, культури і соціальної практики та прогресивними надбаннями народів світу. Констатуючи високі моральні цінності, що виробила та пропонує Церква, її входження у шкільне життя не стане панацеєю від аморальних проявів у нинішньому суспільстві, але буде вагомим чинником зростання загальної моральності. Релігійне виховання допоможе молоді дотримуватися моральної поведінки у щоденному житті. Вивчення поставленої проблеми дає змогу запропонувати ряд практичних рекомендацій щодо використання матеріалів дисертації для вдосконалення системи релігійної освіти в Україні, ефективності її впливу на суспільство: вдосконалити законодавчу базу з освітніх питань у державно-церковних відносинах в Україні; визначити способи ліцензування духовних освітніх закладів при підтримці держави, надати ініціативу Церкві у здійсненні такої роботи; прирівняти богословські наукові ступені до державних за умови виконання норм та правил, визначених компетентними органами державної влади з підготовки науковців; провести ґрунтовне дослідження ефективності впровадження предмету „Християнська етика” чи інших предметів релігійного спрямування у загальноосвітній школі; ввести у загальноосвітню школу „Християнську етику” як навчально-виховний предмет за вибором; налагодити ґрунтовну психолого-педагогічну підготовку вчителів християнської етики; утвердити різнобічні партнерські взаємовідносини між системою релігійної освіти та іншими навчальними закладами ; в умовах розвитку альтернативних освітніх закладів видається доцільним створення Церквою приватних шкіл; сприяти співпраці між Церквою і громадськістю, що дало б змогу розв’язати ряд виховних і соціальних проблем, насамперед, гармонійне поєднання матеріальної (з боку держави) і моральної (з боку Церкви) опіки над молоддю; для розвитку духовної освіти логічним буде залучення до викладацької роботи світських педагогів, введення нових небогословських дисциплін у навчальні плани духовних шкіл. Проблема формування суспільної моралі на основі християнських цінностей складна за характером і перебуває в центрі філософського дискурсу, про що свідчать наукові розвідки, представлені у вітчизняній та зарубіжній літературі. Однак, виникла реальна потреба зміни орієнтирів і основоположних принципів у розробці цього питання. Йдеться про подальше вивчення та осмислення його у поєднанні філософського і релігійного знання, що має на меті акцентувати увагу на поглибленні сфери інтелектуального пошуку, актуального в сучасних умовах. Розширення спектру вивчення проблеми моральності розкриває у ній ті аспекти, зміст яких залишається ще не досить обґрунтованим у сучасній філософській літературі. | 