У дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. Релігійний зміст конфліктів доби глобалізації розкривається через низку категорій таких як, конфлікт, гармонія, криза, соціальний і культурний конфлікт, релігійно вмотивований тероризм. Релігійний конфлікт можна розглядати як категорію для визначення антагоністичного протистояння носіїв різних систем релігійних цінностей, що має соціальний (релігія як соціальний інститут) та культурологічний (релігія як форма культури та її інтерпретації) виміри, і розкриває свій зміст у їх взаємопереході. Соціальний вимір релігійного конфлікту являє собою боротьбу релігійних організацій та інститутів, яка може породити трансформацію форм культури. Релігійний конфлікт як вимір зіткнення культурних текстів репрезентує протистояння релігійних інтерпретацій культури, які надалі також можуть бути інституалізовані. Проблематизація релігійного конфлікту відбувається за умов подолання філософії тотожності, яка заперечувала суперечливість людського буття. Позитивізм, який поставив собі за мету створити комплекс суспільних наук, вільних від метафізичних нашарувань, вперше проблематизував конфліктну ситуацію і задав основні вектори її дослідження, в тому числі й релігійну специфіку. В умовах глобалізації виникає необхідність цивілізаційного підходу до розробки проблеми релігійного конфлікту. Глобалізація являє собою соціокультурну трансформацію, яка створює умови інтеграції економічних та політичних систем у єдину світову модель, а також проект „постмодерністського буржуазного лібералізму” (Р.Рорті), який пронизаний основними принципами постмодернізму як мультикультурного дискурсу плюралізму. Захід намагається екстраполювати на усю світову спільноту свій неолібералістичний проект, в якому презумпція поліонтичності не передбачає центрування культури на принципі гармонії як єдності різноманітного. Втрата „культурної контекстуальності” (П.Клозовський) людиною глобалізаційної доби призводить до „кризи ідентичності”. При цьому в співтоваристві транснаціональних імперій знижується роль держави як основи національної самосвідомості і зростає значення релігії як способу традиційної ідентифікації людини. В глобалізаційній трансформації, яка в цілому має секулярний характер, змінюється роль релігії. З одного боку, апологети західного лібералізму претендують на релігійну легітимацію своїх глобалізаційних проектів, а з іншого боку, релігія стає тільки одним з варіантів обґрунтування необхідності західної телеології, однією з духовних складових секулярної культури. Світовий розвиток і об’єднання світу ставить перед церквами питання про їх власну єдність і глобальність. Тому глобалізація як різновид соціальної трансформації і розрив певної культурної парадигми, що супроводжується кризою ідентифікації, призводить до виникнення конфліктогенної ситуації в межах найбільш очевидної сфери культурної напруженості – у релігійній традиції. Тому соціально - економічна глобалізація знаходить межу в глобалізації релігійній. Якщо в кожній монотеїстичній релігії присутня ідея рівності людей перед Богом і єдності людства в Бозі, то ця ідея відрізняється від загальної уніфікації свідомості, конвертованості товарів, послуг і цінностей, що пропонується тотальною глобалізацією. Економічна глобалізація знаходить свою межу в релігійній ідентичності. Отже, релігія стає концентратором напруг глобалізаційних процесів і джерелом конфліктів (С. Хантінгтон, М. Юнгерсмейер), що посилюється її новою політичною функцією. Найбільш поширеною формою існування релігійних конфліктів стають терористичні акти – універсальна форма протікання збройних конфліктів доби глобалізації. Так, тероризм відповідає вимогам локальності, мобільності й анонімності, які формуються в умовах опору зброї масового знищення. В Україні також спостерігається вплив глобалізаційних процесів на релігійну ситуацію і появу глобалізаційних тенденцій, таких як феномен релігійної мобільності, політизація церковних інститутів. Але, слід зазначити, що для України, як і для більшості пострадянських країн, релігія сама є стратегією залучення до глобалізаційних процесів. Релігійні конфлікти в Україні (міжправославний і між різними напрямками християнства) мають соціальний, а не культурний характер, а, отже, не набувають форми релігійно вмотивованого тероризму. Це означає, що вони обумовлені не різними культурними засадами, а викликані зіткненнями (економічними, політичними) між церквами як соціальними інститутами. Традиційна для України європейська орієнтація амортизує її перехід від секуляризованого соціалізму до демократичних цінностей глобалізованого світового співтовариства. |
