У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення, здійснено аналітичну оцінку й обґрунтовано наукове вирішення складної соціально-економічної проблеми ресурсозбереження в аграрному секторі економіки. За результатами виконаних досліджень можна зробити наступні висновки. 1. Ресурсозбереження розглядається як процес поліпшення використання ресурсів на всіх етапах і рівнях виробничо-господарської діяльності, один з найефективніших напрямів науково-технічного прогресу в сільському господарстві, що супроводжується вивільненням і економією ресурсів, зменшенням витрат виробництва, зниженням рівня собівартості продукції, зростанням норми прибутку, поліпшенням навколишнього середовища та умов життя. 2. Ресурсозбереження займає провідне місце в господарському механізмі економіки, що охоплює систему організаційно-економічних відносин. В його структурі ресурсозбереження розглядається як організована й впорядкована система, механізм якої, поєднуючи важелі ринкового і державного регулювання, спрямований на досягнення конкретних результатів. Головним важелем економічного механізму ресурсозбереження виступає конкуренція, яка змушує, з одного боку, підвищувати якість продукції, з іншого – зменшувати витрати на виробництво продукції, що в кінцевому рахунку веде до постійного підвищення рівня ресурсозбереження. 3. Встановлено вплив на рівень ресурсозбереження розмірів господарств і організації виробництва. Обґрунтовано пропозиції щодо визначення розмірів сільськогосподарських підприємств залежно від рівня технічної оснащеності господарств, їх організаційної структури, ступеня спеціалізації і концентрації виробництва, а також забезпечення оптимального співвідношення виробничої структури малого і великого виробництва, приватного та колективного господарства. 4. Запропоновано оптимальні параметри технічного забезпечення сільського господарства, при яких здійснюється рівномірна зайнятість машин на виконанні різних робіт протягом року, максимально можливий рівень їх завантаження, беззбиткова робота і найменший рівень витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. 5. Визначено напрями розвитку внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин, які ґрунтуються на приватній власності та колективній формі організації виробництва на основі кооперації і оренди необхідних основних засобів з використанням механізму ресурсозбереження. 6. Обґрунтовано методичні пропозиції щодо визначення на основі ресурсних потенційних можливостей нормативних рівнів урожайності культур і продуктивності тварин, встановлення нормативних обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва та отримання певного розміру прибутку, що є основною умовою ресурсозбереження, забезпечення беззбиткової роботи всіх структурних підрозділів і підприємства в цілому. 7. Для забезпечення контролю за рівнем витрат і окупністю їх продукцією запропоновано визначати співвідношення між зміною величини витрат і обсягу виробництва на основі використання коефіцієнта реагування витрат, який свідчить про зміну величини витрат обігу аграрного підприємства при зміні обсягу виробництва продукції на 1%. Відповідно до значення коефіцієнта визначено систему матеріального стимулювання ресурсозбереження. 8. Обґрунтовано модель розвитку інфраструктури оптового ринку, що сприяє подоланню диспаритету між сільським господарством та іншими галузями АПК, підвищенню рівня окупності ресурсів, а також модель розвитку сільської інфраструктури, що включає створення при кожній сільській раді спілки селян-землевласників і кредитного кооперативу, механізм функціонування яких передбачає: ефективне використання землі, підвищення її родючості, дотримання агротехнічних та природоохоронних норм, зміцнення матеріально-технічної бази за рахунок кооперативного кредитування, дотримання принципів ресурсозбереження. 9. З метою забезпечення ресурсозбереження в сільському господарстві обґрунтовано організаційно-економічні заходи його державної підтримки і регулювання, суть яких полягає у створенні аграрним формуванням сприятливих цінових, кредитних, матеріально-технічних та інших умов для їх ефективного функціонування і конкурентноздатності. Методологічні та методичні основи дослідження механізму ресурсозбереження в аграрній сфері, що науково обґрунтовані в дисертації, є певним внеском у теорію та практику підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Окремі з них можуть бути суттєво поглиблені в подальших дослідженнях при деталізації за складовими ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств. | 