Анотація до роботи:

Снегірьов І. О. Роль еволюційно-синергетичної парадигми в осмисленні соціуму (рукопис).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 – філософія науки. – Інститут філософії імені Г. С. Сковороди Національної Академії Наук України. Київ, 2004.

У дисертації досліджена роль еволюційно-синергетичної парадигми в осмисленні тенденцій суспільного розвитку в ретроспективному і перспективному плані. Розробка нової методології дослідження суспільства у синергетичному контексті детерміновано тим, що традиційні підходи, включаючи і формаційний, демонструють сьогодні недостатню ефективність, тому що не в змозі адекватно пояснити перехід на якісно інший рівень соціуму в умовах нестабільного існування. Дослідження соціальних систем через призму еволюційно-синергетичної парадигми, методологічний і теоретичний потенціал якої дозволяє більш глибоко і всебічно осмислити цілісність і складність такого феномена як сучасне суспільство, а також діалектичну єдність рівноважних і нерівновагих процесів в історичному процесі, є досить перспективним і плідним. У роботі розкриті місце і роль флуктуацій, у ролі яких в умовах нестабільності в соціумі виступає особистість, а також у силу яких причин саме в “епоху змін” окремо узятий особистісний фактор стає здатним впливати на макросоціальні процеси.

Обґрунтовано на історичних прикладах, що еволюція соціальної системи визначається двома протилежними тенденціями – тенденцією ентропії і тенденцією негентропії, що формують біфуркаційну та еволюційну траєкторії розвитку соціуму. У дисертації експліковані особливості самоорганізації в соціальній системі на сучасному етапі. Акценти робляться на наступних основних принципах:

1) принципі необхідної розмаїтості, відповідно до якого для стійкого і динамічного розвитку будь-якої системи необхідно підтримувати достатню розмаїтість її елементів або підсистем. Розмаїтість представлень окремих людей, їх “духовних світів”, культур, форм організації виробничої діяльності - усе це застава здоров'я популяції, що розширює поле можливих пошуків людини, а виходить, і підвищувальну імовірність нових знахідок;

2) принципі техногуманітарного балансу, відповідно до якого, людство повинне освоювати ту або іншу технічну інновацію тільки за умови, що культурний рівень цивілізації досяг того рівня, щоб цю інновацію адекватно сприйняти.

У роботі встановлено, що чим диференційніше (чим вище неоднорідність внутрішнього середовища системи) модель світу, тим вище антіентропійний потенціал системи як суб'єкта керування а, отже, ефективніше процес керування соціумом. У суспільстві наймогутнішим антиентропійним механізмом виступає культура.

У висновках до дисертаційного дослідження в розширеному вигляді представлені основні наукові досягнення, що виносяться на захист, визначаються перспективи подальшого наукового пошуку в соціальній сфері на засадах еволюційно-синергетичної парадигми, а саме:

1. Соціум – складна відкрита система, стійкість якої постійно порушується дією як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, що є джерелами саморозвитку системи. Розгляд соціальних систем як відкритих розширює наші уявлення про нерівномірність еволюції цивілізацій і про рушійні сили соціальної самоорганізації, здатних ініціювати поштовх до самоускладнення системи, прискорення темпів її розвитку.

2. Еволюція соціальної системи визначається двома протилежними тенденціями – тенденцією до ентропії, руйнування і тенденцією до негентропії, творення. Ці дві тенденції формують, відповідно, біфуркаційну й еволюційну траєкторії розвитку соціуму. Механізм біфуркаційних переходів визначає таке співвідношення необхідності і випадковості в історичному процесі: на етапі еволюційного розвитку (у періоди сталого, стабільного існування системи) провідну роль відіграє необхідність, а випадковість – у точці біфуркації (в перехідні епохи, коли народжуються нові структури, змінюється диспозиція соціальних сил).

3. Упорядкування в соціальній системі відбувається через нестійкість, що забезпечує необхідну розмаїтість елементів (підсистем), що потенційно містять у собі варіанти майбутнього розвитку системи. Така картина соціальної дійсності припускає визнання тези про необхідне циклічне чергування режимів існування соціальної системи - структур народження порядку і структур збереження порядку. Таке чергування етапів самоорганізації системи не може перетворитися в природний маятник, тобто не може стати подібним до закритої, рівноважної системи з постійним поверненням у вихідну точку. Розімкнення циклу забезпечується феноменом біфуркації, тобто непередбачуваності чергового повороту, хоча він здійснюється в рамках чергового етапу, тому що вибір обмежений набором накопичених можливостей.

4. Співвідношення стійкості та нестійкості, одноманітності та розмаїтості формує два різних взаємозумовлених і
   взаємостимулюючих способи існування соціальної системи:
   відкритий, динамічний, з ускладненою структурою і замкнутий,
   статичний зі спрощеною структурою. У зв'язку з цим можна виділити
   два альтернативних типи соціальних систем: такий, що
   самоорганізується, і такий, що є організованим. Кожний тип має відповідно організоване інформаційне середовище; у першому випадку
   воно орієнтоване на творчих користувачів, у другому – на пасивних споживачів.

5. Еволюційно-синергетичне осмислення тенденцій соціального розвитку, нелінійний характер еволюції суспільсва порушує питання про неможливість існування єдиного, ідеального, універсального соціального порядку. Можна говорити про існування лише єдиних, загальних законів-тенденцій, шляхів, що ведуть до народження соціального порядку, а потім до самозбереження чи руйнування такого.

6. Еволюційно-синергетичний підхід відкриває шлях до розуміння альтернативності історії, оскільки в переломні моменти історичного процесу, завдяки цілеспрямованій волі історичних суб'єктів, здійснюється вибір зі спектру можливих: або соціальна система породить нову конфігурацію сил (новий порядок), або сконцентрується на збереженні колишнього порядку, або буде продовжувати зберігати свою нестійкість до нового біфуркаційного розгалуження.

Публікації автора:

1. Снегирёв И. А. Синергетический анализ проблем коэволюции человека и биосферы // Збірка статей науково-практичної міжвузівської конференції викладачів „Проблеми розвитку регіонального бізнесу та управління”. – Вінниця, 2001. – С. 82-89.

2. Снегирёв И. А. Развитие социума в системе синергетического миропонимания // Філософські науки. – Суми: СумДПУ, 2002. – С. 29-39.

3. Снегирёв И. А. Теория самоорганизации – современная парадигма образования // Тези доповідей на науково-практичній конференції „Вища освіта України і постнекласична наука: можливості синергетичного наближення” – 29 листопада 2002 р. – Київ, 2002. – С. 33.

4. Снегирёв И. А. Синергетическая рациональность: на пути к новому миропониманию // Філософські науки. Зб. наукових праць (за матеріалами Всеукраїнської наукової конференції „Філософські проблеми синергетики: потснекласична трансформація наукового знання”) 4-5 липня 2003 р. – Суми: СумДПУ, 2003. – С. 48-59.

5. Снегирёв И. А. Специфика теории самоорганизации в социальном познании // Тези Міжнародних синергетичних читань, 12-13 груд. 2003 р.: Присвяч. Пам’яті Іллі Пригожина. – К.: Т-во „Знання” України, 2003 – С. 53-54.

6. Снегирёв И. А. Термодинамика и дарвинизм: влияние на теории социального развития // Філософські науки. – Суми: СумДПУ, 2003. – С. 33-43.

7. Снегирёв И. А. Эпистемологический эволюционизм: на пути к синергетическому миропониманию // Наука. Релігія. Суспільство. –2003. – № 2. – Донецьк, 2003. - С. 101-112.

8. Снегирёв И. А. Кризис образа субъекта в классической концепции рациональности // Філософські науки. – Суми: СумДПУ, 2004. – С. 117-125.