В результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків: 1. Дослідження проблеми ускладнюється існуючою понятійно-термінологічною невизначеністю: на сьогодні існує понад 100 визначень поняття тероризму та розроблено десятки різноманітних класифікацій тлумачення. Більшість вітчизняних та західних науковців розглядають даний феномен як прояв незадоволення існуючим соціально-політичним становищем, який порушує правові основи життєдіяльності та пов’язаний з ідеологічним та психологічним самовираженням як окремих осіб, так і груп осіб, зосереджуючи увагу при трактуванні даного поняття на його семантичній складові. Відповідно до даних підходів, встановлено, що тероризм є методом досягнення цілей, невід’ємною дефініцією якого є застосування насильства. Поняття „міжнародний тероризм” є похідною від поняття „тероризм”, характерною рисою якого є географічна ознака, яка передбачає екстериторіальний характер дії, наслідків та суб’єктів нападу. ООН вважає міжнародний тероризм злочином проти людства. Однак, міжнародні угоди, прийняті ООН на сьогодні, також не регламентують міжнародний тероризм в цілому, а спрямовані на боротьбу з окремими його проявами, зокрема, такими як незаконне захоплення заручників, повітряних та морських суден, злочини по відношенню до осіб, які користуються міжнародним захистом, використання окремих вибухових речовин з терористичною метою та фінансування тероризму. Основною перешкодою офіційному закріпленню на міжнародному рівні поняття „міжнародний тероризм” є істотні розбіжності держав-членів ООН у розумінні понять „тероризм”, „право націй на самовизначення”(Ізраїль, Індія) та „боротьба з іноземною окупацією”(Ліван, Пакистан, Судан, Канада, Китай, Японія), що пояснюється особливостями національного та культурного розвитку, відмінними правовими системами, різним баченням загроз та шляхів забезпечення міжнародної безпеки. Автор вважає, що при розробці поняття „міжнародний тероризм” міжнародній спільноті слід насамперед, враховувати наступні характеристики: масштаб терористичного акту (терористичний акт, який впливає на розвиток міжнародних відносин, наприклад події 11 вересня 2001 р.); наслідок злочину (людські, цивілізаційні та культурні цінності, напад на які призводить до негативних наслідків для усього людства), оскільки саме їх поєднання трансформує міжнародний тероризм із методу досягнення політичних цілей у глобальну проблему сучасності. 2. Формування концептуально-теоретичних підходів ООН до боротьби проти міжнародного тероризму відбувалося прямо пропорційно в залежності від оцінки характеру та масштабу загрози. На початку своєї антитерористичної діяльності позиція ООН щодо боротьби проти міжнародного тероризму базувалась на принципах загальної міжнародної безпеки, розглядаючи міжнародний тероризм як виклик стабільності. Така позиція знайшла своє практичне відображення у прийнятих протягом 1960-1990-х рр.. міжнародно-правових договорах, спрямованих на захист найуразливіших для тероризму сфер, зважаючи на статистику та географію злочину. У зв’язку із зміною характеру загрози, тісним взаємозв’язком останньої з іншими глобальними проблемами сучасності, теоретичні підходи ООН щодо боротьби проти міжнародного тероризму доповнились принципами концепції «людської безпеки» (1999 р.). Ідея „людської безпеки” в нових умовах розглядається як альтернативний підхід до вирішення сучасних проблем безпеки і передбачає: 1)залучення широкого спектру механізмів та інструментів превентивного запобігання; 2) зосередженість на подоланні причин поширення та активізації тероризму, таких як бідність, релігійні та цивілізаційні протиріччя, економічна нерівновага тощо; 3) надання ключового значення у боротьбі проти міжнародного тероризму захисту людського життя та основ цивілізаційного розвитку; 4) категоричний супротив порушенням прав людини. Даний підхід простежується і у Глобальній контртерористичній стратегії (2006), яка базується на європейській моделі протидії тероризму – моделі «превентивного та профілактичного розгортання» і являє собою цілісну програму запобігання поширенню та розвитку тероризму. 3. Провівши компаративний аналіз «класичних актів» міжнародного тероризму (1970-1990-ті рр..), автор виявив особливості сучасного/нового міжнародного тероризму (2001-2006), які полягають у наступному: непередбачувана географія атак ( США, Великобританія, Іспанія) набуття ознак „шоу”: завдання максимальних збитків та досягнення максимальної кількості жертв; мережний тип організації. Сьогоднішні терористичні угрупування являють собою поліцентричні угрупування з автономними додатками, яким властиві децентралізація влади та відповідальності. Вони є відкритими до розширення, чудово пристосовані до проникнення в органи влади, характеризуються стійкістю та здатністю до регенерації; еволюція стратегії терору від примусової дипломатії до способу революційних перетворень; загроза використання радіологічної, біологічної та хімічної зброї масового знищення; грубі порушення прав людини в рамках проведення анти терористичних кампаній;
7) в сфері міжнародних відносин, тероризм являє собою гостру загрозу міжнародній безпеці, оскільки піддає небезпеці стабільність і мирний характер розвитку взаємовідносин, а також виступає інструментом втручання у внутрішні справи окремих держав. Складність проблеми міжнародного тероризму полягає ще й в тому, що спонукальні причини тероризму, так само, як і послідуючі наслідки боротьби у кожному конкретному випадку є різними, визначити, що саме спричинить „вибух” або спрогнозувати тактику боротьби, таким чином щоб обійтися без втрат, не уявляється можливим. 4. ООН займає чітку, однозначну та послідовну позицію щодо різних форм тероризму, в тому числі і міжнародного: ООН рішуче засуджує різні прояви тероризму як злочинні акти, що загрожують міжнародному миру та безпеці та порушують цінності, за які виступає ООН: повага до прав людини, верховенство права, демократичний розвиток, мирне врегулювання конфліктів, терпимість між націями і т.д. Простежено, що значний вплив на становлення на еволюцію позиції ООН щодо боротьби проти міжнародного тероризму мали такі події міжнародного життя як терористичні акти. В той же час, значного впливу об’єктивних факторів розвитку міжнародної системи, таких, наприклад, як «холодна війна» не простежено. Терористичні акти 11 вересня 2001 р., мали визначальний вплив на формування позиції та розробку політики ООН у боротьбі проти тероризму; саме після цих подій було здійснено ряд важливих кроків на шляху організаційного оформлення боротьби Організації проти міжнародного тероризму: 1) створено спеціальні інститути для боротьби проти міжнародного тероризму КТК та ВД КТК; встановлено механізми моніторингу та контролю 2) рішенням Резолюції №1373 закріплено політико-правову основу формування широкої міжнародної анти терористичної коаліції; 3) активізувався процес розробки контртерористичної стратегії. На думку автора, позицію ООН зміцнили б також прийняття визначення «міжнародний тероризм», розробка власних категорій «міжнародна терористична група» (на зразок Держдепартаменту США), ведення власного обліку терористичних організацій та створення власних спеціальних підрозділів для вивчення та розслідування актів тероризму. 5. Серед розмаїття правових, інституційних, процедурних та ініціативних засобів протидії ООН міжнародному тероризму, найбільш ефективними є діяльність КТК та ВД КТК у сфері зміцнення контртерористичних можливостей держав та СПТ ЮНОДК у сфері надання технічної допомоги, що підтверджують високі темпи ратифікації основних конвенцій та щорічні подання доповідей державами-членами ООН, а також зміцнення міжнародного співробітництва з регіональними та субрегіональними організаціями. В той же час, результати застосування режиму санкцій, протидія фінансуванню тероризму та ведення „санкційних списків” є суперечливими на недостатньо ефективними. Головними причинами такого стану є: специфічний характер загрози (тобто поліваріантність бачень загрози та причин, які сприяють її виникненню); відсутність в силу особливостей економічного та політичного розвитку, ефективних виконавчих та адміністративних механізмів у держав-членів ООН (зокрема, у країн Африки); непослідовність кроків держав-членів ООН, зокрема, у сферах застосування режиму санкцій та адаптації законодавства до стандартів ООН. Однак, автор переконаний у важливості та доцільності кожного з механізмів, оскільки вважає, що їх тільки їх комплексне поєднання є запорукою ефективності. Розглядаючи проблему у кожному конкретному випадку, ООН завжди акцентує увагу на першочерговості того чи іншого інструменту протидії: санкції, технічна допомога чи розвиток діалогу між націями. Кожен механізм має своє цільове призначення: правові (13 конвенцій, 8 Декларацій, Резолюція №1373 тощо) - закладають основи функціонування міжнародного співробітництва, визначають суть проблеми, встановлюють норми відповідальності; інституційні (КТК, ВД КТК) – здійснюють моніторинг та контроль за виконанням взятих на себе зобов’язань державами-членами та організаціями, які приєднались; процедурні (санкції) - несуть навантаження покарання; ініціативні (розвиток діалогу та взаєморозуміння) мають на меті унеможливити виникнення вогнища тероризму по причині цивілізаційних протиріч, навчити поважати інших. 6. Після подій 11 вересня 2001 р., міжнародна спільнота зіткнулася із двома важливими проблемами, викликаними боротьбою з міжнародним тероризмом: проблемою застосування сили та захистом прав людини. Аналіз текстів Резолюцій РБ ООН №1368 та №1373, на підставі яких США прийняли рішення про схвалення Організацією застосування сили, доводить, що в них відсутнє положення про санкціонування можливості застосування Сполученими Штатами Америки військової сили для боротьби проти тероризму. В свою чергу, аналіз тексту Резолюції РБ ООН №1441 по Іраку, на підставі якої США прийняли рішення про проведення антитерористичної кампанії у Іраку, доводить, що Рада Безпеки ООН не санкціонувала застосування сили, а тільки посилила режим міжнародних інспекцій та режим санкцій. А це означає, що у обох випадках, вторгнення США було нелегітимним і порушило норми міжнародного права, і являє собою наступні втручання: вторгнення на територію суверенної держави, продемократичне втручання та втручання у громадянський конфлікт. Наведені приклади актуалізують необхідність перегляду концепції колективної безпеки, а саме у контексті боротьби з міжнародним тероризмом. Адже в концепції колективної безпеки, на основі якої ООН вирішує питання про силове втручання не міститься жодного положення про те, як діяти у випадках нападу недержавного формування на державу. На думку автора, ООН слід адаптувати концепцію колективної безпеки до реалій сучасного життя, враховуючи характер сучасних загроз та прецеденти самостійного застосування сили. Така реформа зменшить ризик одностороннього бачення проблеми та зміцнить позицію (авторитет) ООН на міжнародній арені. Також слушним було б створення власних постійних сил швидкого реагування, оскільки в умовах, коли потрібне негайне втручання, світовій спільноті доводиться звертатися за допомогою до інших. Це один із головних недоліків ООН сьогодні і один із вагомих аргументів на користь односторонніх превентивних дій. 7. Іншим суперечливим аспектом проблеми тероризму є її взаємозв’язок з правами людини. З одного боку, в міжнародному середовищі, зокрема в системі ООН до сих пір існують суттєві розбіжності з питань про те, хто ж може бути порушником прав та свобод людини, а також чи є тероризм таким порушенням, з іншого – масово порушуються права людини під час проведення антитерористчиних кампаній та безпосередньої боротьби проти міжнародного тероризму. Зокрема, в результаті проведеного наукового дослідження, автором виявлено масові порушення прав людини при затриманні підозрюваних, їх допитах, утримуванні під вартою, порушення права на свободу думки, слова, віросповідання та вільного пересування. Виявлено, що найчастіше права порушуються по відношенню до осіб мусульманської віри та арабського походження у рамках проведення антитерористичних кампаній у США та Західній Європі. 8. Співробітництво ООН з міждержавними регіональними організаціями обумовлене місцем організації в системі міжнародних відносин та сферою її компетенції. Так, спільними сферами антитерористичного співробітництва ООН з регіональними організаціями Європи (НАТО, ОБСЄ, ЄС та РЄ) є запобігання фінансуванню тероризму, розповсюдженню зброї масового знищення, виконання режиму санкцій по відношенню до організації „Аль-Каїда”, Усами Бен Ладена та руху „Талібан”, зміцнення кордонів та контроль за експортом та імпортом ПЗРК. Також слід зазначити про вагомий внесок спеціалізованих установ ООН, а саме ІКАО, МАГАТЕ та ЮНОДК у антитерористичному співробітництві з європейськими регіональними організаціями. Окрім спільних сфер співробітництва, виявлено, ООН тісно співпрацює з ОБСЄ у сферах підвищення ступеню захисту проїзних документів, ліквідації загроз цивільній авіації, прискорення ратифікації конвенцій та підвищення захисту та безпеки позбавлених господарської цінності радіоактивних джерел; з Радою Європи – у зміцненні правових заходів щодо тероризму, відстоювання основоположних цінностей, зокрема прав людини та подолання причин виникнення та поширення тероризму шляхом підвищення культурного та освітнього рівня громадян країн-членів Ради Європи. Головними перешкодами досягнення ефективних результатів є дублювання зусиль та розпорошеність ресурсів, тому у даній ситуації доцільним було б орієнтуватися на розроблені стандарти ООН у даній сфері, враховуючи при цьому регіональну специфіку загрози, причини та масштаби її поширення та актуальність сфер співробітництва для кожної організації та її держав-учасниць. 9. Україна, яка рішуче засуджує міжнародний тероризм як злочинну практику та визнає відповідальну роль ООН в питанні боротьби проти тероризму, неухильно дотримується розроблених положень та стандартів ООН у даній сфері, стороною яких вона є. Так, в сфері запобігання фінансуванню тероризму прийнято ряд важливих законопроектів, посилено національну фінансову систему, зокрема щодо безготівкового розрахунку та розробки типології легалізації (відмивання) доходів; створена Міжвідомча робоча група по дослідженню методів та тенденцій у відмиванні грошей та введено в експлуатацію функціональну підсистему ЄДІС; в сфері експортного контролю товарів військового призначення та подвійного використання створено Державну службу експортного контролю, посилено процедури видання дозволу на вивіз та ввіз товарів, їх експертизи та реєстрації; також активізовано співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю та підбурюванням до здійснення терористичних актів, встановлено контакти з міністерствами та відомствами Польщі, США, Германії, Великобританії, Франції, Чехії, Нідерландів і т.д., посилено механізм контролю українського сегменту мережі Інтернет з метою запобігання пропаганді та поширенні негативних насильницьких настроїв. Втім, на думку автора, для покращення антитерористичної діяльності України слушним було б: 1) гармонізувати законодавство України з міжнародними стандартами у сфері боротьби проти тероризму; 2) удосконалити існуючу правову базу щодо наступних питань: авіація та безпека транспорту, співпраця поліції та судочинства, контроль експорту та нерозповсюдження ядерної зброї, доступ до інформації правоохоронними органами та обмін електронною інформацією; 3) виважене ставлення до імплементації норм міжнародного права, які не суперечать Конституції України, у внутрішнє законодавство; 4) беззаперечне дотримання норм захисту прав людини, створення механізмів, які б перешкоджали їх порушенню на основі релігійної чи етнічної приналежності; 5) контроль міграційних потоків. |
