У дисертації розроблені і науково обґрунтовані нові рішення актуальної наукової проблеми лікування хворих на хронічний панкреатит, шляхом застосування мініінвазивних (ендо- і лапароскопічних) хірургічних втручань, що дозволило поліпшити безпосередні і віддалені результати лікування. 1. Ускладнений ХП є хірургічною проблемою, яку у 85,0% хворих можливо розв'язати шляхом застосування мініінвазивних хірургічних методів, у т.ч. эндоскопічної папілосфінктеротомії (ЕПСТ), ЕПСТ із літоекстракцією із загальної жовчної протоки (ЗЖП), стентуванням ЗЖП і головної панкреатичної протоки (ГПП) – у 48,8%; ендоскопічною цистогастростомією – у 7,1%; лапароскопічною панкреатоцистогастростомією – у 27,6%, і зовнішнім УЗД - контрольованим дренуванням кіст ПЗ – у 16,5% хворих (p < 0,05). 2. Кращі безпосередні результати (пригніченням болючого синдрому) відзначалися в підгрупі пацієнтів, яким виконували ендоскопічну папілосфінктеротомію (ЕПСТ) і літоекстракцію з ГПП (85,7%), у той час як у підгрупі хворих з ЕПСТ і литоэкстракцией з ЗЖП і ГПП пригнічення больового синдрому було відзначено у 72,7%. Лапароскопічне трансгастральне дренування кіст блокувало в найближчому післяопераційному періоді больовий синдром у 77,1% хворих і в 58,3% при ендоскопічному трансгастральному дренуванні. При дренуванні кіст, ізольованих від протокової системи ефект повного пригнічення больового синдрому було відмічено у 78,8% усіх пацієнтів, у той час як у пацієнтів з кістами, що мали сполучення з протоковою системою - у 62,5% (p0,05). 3. Частота виконання дренувальних оперативних утручань при ускладненому ХП складає 91,3%. При цьому, у залежності від характеру фіброзно - дегенеративних порушень паренхіми ПЗ ефективно ендо- і лапароскопічне виконання дренувальних втручань, а при дилатації головної панкреатичної протоки показана «відкрита» повздовжня панкреатоєюностомія. Операцією вибору при відсутності сполучення порожнини ПК із ГПП вважаємо внутрішнє дренування псевдокісти підшлункової залози шляхом лапароскопичної цистогастростомії. При псевдотуморозному «головчатому» ХП показана панкреатодуоденальна резекція. 4. У групі пацієнтів, яким здійснювали «відкриті» хірургічні втручання, розвиток ускладнення у вигляді кровотеч, формування нориць, гнійно-септичних ускладнень у ранньому післяопераційному періоді реєструвався у 12,7% пацієнтів, у той час як у пацієнтів з мініінвазивними втручаннями тільки у 3,2%. 5. У пацієнтів із застосуванням мініінвазивної хірургічної техніки відзначалося скорочення періоду перебування на ліжку на 35,9% у порівнянні з показником у групі пацієнтів, з лапаротомними втручаннями (P<0,05). Крім того, скорочувався час появи перистальтики кишечнику і самостійної дефекації - відповідно на 53,3% і 26,0% (P<0,05), а також зменшення тривалості больового синдрому (на 45,0%) (P<0,05). Під впливом застосування «антицитокінової терапії» реєструвалися сприятливі тенденції з боку досліджуваних показників як у групі із лапаротомією, так і з мініінвазивним лікуванням ХП. 6. В умовах застосування мініінвазивних втручань і «антицитокінової терапії» (ПТФ, ронколейкін), відзначалося зниження загальної протеолітичної і в меншому ступені антипротеолітичної активності плазми крові, що може лежати в основі сприятливих ефектів комплексного лікування хворих на ХП. Також під впливом комплексного лікування знижувався вміст дисульфідних груп крові і збільшувалася кількість тіолів в основному за рахунок небілкових компонентів плазми крові. Крім того, відзначалося відновлення активності хелперних лімфоцитів при тенденції до зниження вмісту супресорних Т-лімфоцитів, збільшення фагоцитарної активності, а також рівня імуноглобулінів. Зазначені зміни відзначалися на тлі зниження вмісту прозапальних цитокінів, підвищеного в зв'язку з розвитком загострення ХП. 7. За загальноклінічними показниками стану хворих на ХП, оперованих із застосуванням мініінвазивних хірургічних методів у поєднанні із «антицитокіновою» терапією у віддаленому післяопераційному періоді відмінні результати спостерігалися у 10,3%, гарні – у 43,0%, задовільні – у 46,7%. Після «відкритих» оперативних втручань (у 84 хворих) ці показники відповідали 14,8%, 18,5% і 66,7%, що вірогідно (р < 0,05) підтверджує перевага мініінвазивних втручань перед методами «відкритої» хірургії. |
