У дисертаційному дослідженні теоретично узагальнено концептуальні підходи і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо визначення технічної допомоги, її ролі у взаємовідносинах між країнами як важливого інструменту ринкових перетворень в економіці країн-реципієнтів, виявлено особливості надання ТД країнам з перехідною економікою в Центральній Європі та в Україні. Розроблено рекомендації щодо запровадження інституційних змін в систему ТД України задля підвищення ефективності її використання. Результати проведеного дослідження дають змогу сформулювати такі висновки: 1. Міжнародна допомога виступає важливою складовою міжнародних економічних відносин та впливовим інструментом співпраці між країнами з різним рівнем економічного розвитку, за допомогою якого здійснюється процес перерозподілу пільгових цільових ресурсів (товарів та послуг) через спеціальні двосторонні та багатосторонні установи чи організації. Її виникнення історично обумовлено нерівномірностями у економічному розвитку країн світу, початок формування якої припадає на колоніальні часи. 2. Технічна допомога являє собою цільову передачу країнами-донорами ресурсів і послуг у втіленій формі на безвідплатній і неповоротній основі для підтримання соціально-економічного розвитку і ринкових трансформацій у країні-реципієнті. Серед основних критеріїв класифікації ресурсів технічної допомоги наведені такі: передача ресурсів у втіленій формі; безвідплатна і неповоротна основа використання; та обумовлене цільове використання на потреби розвитку реципієнта. Головна роль міжнародної технічної допомоги у взаємовідносинах між країнами-донорами та країнами з перехідною економікою полягає у перенесені ринкового досвіду розвинутих країн для прискорення розвитку та ринкових трансформацій у країнах-реципієнтах. 3. Формування системи ТД в світі поділено на три основні періоди: колоніальний та постколоніальний період у країнах, що розвиваються; повоєнний період відновлення в Західній Європі; та період надання ТД країнам з перехідною економікою (країни Центральної Європи та ННД). У свою чергу, в країнах Центральної Європи визначено чотири основні етапи надання ТД у відповідності з цілями програм: гуманітарна та не сфокусована ТД; технічна допомога, спрямована на підготовку країн до інтеграції в ЄС; впровадження предаксесаційних програм ТД; вступ до ЄС та доступ до структурних фондів Союзу. 4. Використання ТД країнами Центральної Європи для ринкових перетворень та цілей євроінтеграції ґрунтується на принципах тісного співробітництва та координації зусиль зі сторони донорів та реципієнтів, спільного визначення пріоритетів розвитку та напрямів підтримки, спрямування ТД на цільові програми розвитку і досягнення конкретних стратегічних цілей, залучення допомоги для підтримки власних зусиль по реалізації стратегії для розвитку ключових секторів економіки, готовності до співфінансування проектів. У той же час, принципи та підходи в Україні, порівняно з КЦЄ, суттєво відрізняються і спираються суто на ініціативу донорів, що обмежує ефективність впливу ТД ринкові перетворення в країні. 5. Співпраця України з ЄС в галузі ТД здійснюється в основному в рамках програми Тасіс, в системі якої за останні роки відбуваються значні зміни, пов‘язані з концентрацією зусиль на окремих напрямах співпраці з метою поступового впровадження норм та стандартів, що діють в країнах-членах ЄС, але поки що не передбачає підготовку країни до асоційованого членства та застосування апробованої програми типа PHARE для прискорення цього процесу. Україна поки що не має для цього реального економічного підґрунтя, оскільки темпи ринкових перетворень в України не відповідають політичним намірам щодо євроінтеграції. Однак визначено, що принципи надання ТД в рамках програми Тасіс потребують подальшого реформування та зниження забюрократизованості для більш швидкого та гнучкого реагування на потреби економічного розвитку України, що підтверджується досвідом КЦЄ. 6. Технічна допомога, яку отримує Україна від міжнародних фінансових організацій, як правило, незначна у загальному обсязі ресурсів, що надаються. Компонент ТД в ресурсах МФО фінансується, здебільшого, за рахунок грантів, що надаються для адміністрування урядами окремих найбільш розвинених країн. Окрему роль відіграє ООН, ТД якої спрямована здебільшого на вирішення важливих питань у соціальній сфері. Аналіз програм та напрямів підтримки з боку донорів показав наявність дубляжу зусиль в окремих галузях економіки країни, що пояснюється недостатнім рівнем координації потоків ТД з боку держави та відсутністю діалогу між основними донорами. 7. По двосторонньому каналу в Україну надходить більший обсяг ресурсів ТД, ніж по багатосторонньому, але ефективність його використання є нижчою, що пояснюється недостатньо обґрунтованим плануванням, вибором стратегічних напрямів підтримки, а також менш прозорою системою моніторингу та відсутністю достовірних індикаторів оцінки результатів. Найбільшим донором України залишаються США, друге місце посідає ЄС, який в перспективі має перебрати на себе роль лідера з огляду на євроінтеграційні прагнення України. 8. Аналіз ефективності використання ТД в Україні дозволив визначити основні фактори, що поділяються на зовнішні, з боку донорів, та внутрішні, з боку України. До зовнішніх факторів відносяться такі, як перегляд підходів до надання ТД, процедур та сфер її застосування в Україні; розробка індивідуальної програми ТД для України з урахуванням особливостей розвитку країни, як це було зроблено в країнах Центральної Європи; підвищення прозорості та інформованості про програми ТД у суспільстві, покращення моніторингу та контролю за досягненням реальних результатів. Серед внутрішніх факторів: розробка власної обґрунтованої національної стратегії розвитку з визначенням пріоритетів та механізмів її реалізації; розробка на базі стратегії планів залучення та використання ТД в країні, виходячи із пріоритетів стратегії та затверджених напрямів розвитку; впровадження необхідних інституційних змін для ефективної реалізації стратегії розвитку України; забезпечення бюджетної бази для впровадження інституційних змін та реалізації нових програм ТД на двосторонній та багатосторонній основі. 9. Основним керівним органом у системі ТД України є Національне координаційне бюро (НКБ) при Міністерстві економіки України, що переобтяжене бюрократичними процедурами та неспроможне ефективно й у повному обсязі виконувати функції з управління та координації системи ТД. В Україні не існує єдиного державного органу, що займався би питаннями евроінтеграції і ТД на державному рівні, а НКБ не має повноважень для узгодження питань надання ТД Україні, залишаючи, таким чином, стратегічне спрямування допомоги на розсуд донорів. Для більш ефективного використання ресурсів ТД в країнах-реципієнтах має існувати чіткий інституційних механізм координації ТД (окремий державний орган), статус і функції якого мають забезпечити належний рівень координації та ініціативної співпраці з донорами відповідно до стратегічних пріоритетів розвитку країни-реципієнта. 10. Спираючись на найбільш успішний світовий досвід застосування ТД для ринкових перетворень, існують два можливі шляхи впровадження ефективних змін в систему управління ТД в Україні: перший, короткостроковий, – створення при НКБ Комісії експертів високого рівня з питань технічної допомоги, основна ціль якої полягатиме у допомозі НКБ у здійсненні програмного циклу, з метою підвищення ефективності ТД і спрямування її на підтримку розвитку економічних структур та правових засад країни, створення в Україні розвинутої ринкової економіки. Другий, середньостроковий, передбачає якісний та кількісний розвиток та підвищення статусу НКБ до рівня міністерства, а його керівника – до рівня міністра та Національного координатора, який буде нести відповідальність за всі програми ТД в країні. Це більш прогресивний шлях, який дозволить значно покращити рівень та ефективність координації ТД, та зробить допомогу більш спрямованою на прискорення ринкових перетворень та євроінтеграційних процесів в Україні. |
