В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає у дослідженні ролі засобів масової інформації в процесі демократизації суспільства. Розв’язання даної проблеми стало можливим завдяки вирішенню наступних завдань: розглянуто основні підходи до розуміння взаємозв’язку ЗМІ та політики; визначено характерні функції та тенденції розвитку мас-медіа в умовах демократії; проаналізовано особливості функціонування ЗМІ в процесі трансформації українського суспільства; запропоновано заходи щодо формування в Україні соціально-відповідальної моделі взаємодії політичної та медіа-систем. Комплекс методів, що був використаний для вирішення поставлених завдань, дозволив отримати наукові результати, які відображені у наступних положеннях: 1) Серед розглянутих підходів до вивчення проблем зв’язку політики і засобів масової інформації вирізняються: системний, що досліджує функції засобів масової інформації у загальній соціальній системі, зокрема по відношенню до політичної системи; інструменталістський, що розглядає вплив ЗМІ на громадську думку, передусім на 11 електоральні вподобання населення; та когнітивістський, що обстоює ціннісний сенс функціонування засобів масової інформації. Системний підхід надав змогу визначити сучасну медіа-систему як комплекс соціальних інститутів зайнятих збором, обробкою та розповсюдженням інформації, які виникли в різні історичні періоди у відповідності до потреб суспільства. В межах єдиної соціальної системи політична і медіа-системи поєднані складною багаторівневою мережею зв’язків, що обумовлює характер їхньої взаємодії та взаємозалежності. Засоби масової інформації, впливаючи на політичну систему, здатні поступово змінювати її характеристики. Інструменталістський підхід дав можливість зрозуміти, що роль засобів масової інформації у політиці визначається ефективністю механізмів їхнього впливу на громадську думку та на тих суб’єктів політичного процесу, які виробляють та приймають рішення. Когнітивістський підхід дозволив визначити комунікацію як ціннісний сенс діяльності засобів масової інформації. 2) В дослідженні доведено, що зростання ролі інформації у житті суспільства призводить до посилення впливу засобів масової інформації на політичні процеси, що знаходить своє відображення у медіатизації політики та виникненні явища, яке називають “владою інформації”. Це пояснюється тим, що у сучасному світі інформація постає як основна цінність, а ЗМІ виконують функцію основного засобу її розподілу. В умовах інформаційного суспільства засоби масової інформації постають і як провідний канал політичної комунікації. 3) Дослідження різноманітних функцій ЗМІ в контексті їхнього впливу на розвиток демократії дає змогу визначити, що базовими функціями ЗМІ в умовах демократії постають: а) в продуктивному плані – критики та контролю, що забезпечує сенс їх функціонування по вісі “засоби” як “охоронного пса демократії; б) в репродуктивному плані – комунікації, що забезпечує сенс їх функціонування по вісі “цінності”. Виходячи з розуміння комунікації як цілісного суспільного духовного, в тому числі психологічного і морального утворення, з’ясовано, що, хоча функція комунікації тією, чи іншою мірою виконується засобами масової інформації у будь-якій політичній системі, але тільки за умов демократії вона стає визначальною. Засоби масової інформації стають засобами масової комунікації, коли вони утворюють кільце зворотного зв’язку поміж індивідуумами і соціальними групами, між політичною системою і суспільством, а також поміж елементами політичної системи. Відтак, саме засоби масової комунікації, забезпечуючи суспільний дискурс, виступають чинником демократичного розвитку. 4) Аналіз чотирьох основних моделей взаємодії політичної та медіа-систем - тоталітарної, авторитарної, ліберальної та соціально-відповідальної - дозволяє визначити такі їх основні ознаки як: співвідношення між суспільним сенсом діяльності засобів масової інформації та тією метою, що ставлять перед ними власники ЗМІ; напрямки руху інформації, що забезпечуються засобами масової інформації; характер створюваного ними інформаційного середовища і, нарешті, провідні функції ЗМІ. 5) Порівняння характеристик наведених вище моделей взаємодії політичної та медіа-систем дає змогу стверджувати, що: модель взаємодії політичної та медіа-систем значною мірою 12 характеризує політичний режим держави, відповідає типу політичної культури суспільства і відображає його; кожна з моделей характеризується домінуванням тих чи інших функцій мас-медіа, а зміна функціональних векторів ЗМІ в кожній з моделей призводить до того, що змінюється і власне характер мас-медіа: в крайніх позиціях - тоталітарній та соціально-відповідальній - відповідно від засобів маніпуляції масами до засобів масової комунікації. 6) Поглиблене дослідження особливостей ліберальної моделі взаємодії політичної та медіа-систем, яка від ранньомодернових часів донедавна розглядалася як взірець забезпечення свободи слова, дозволяє виявити, що при переході суспільства до інформаційної стадії розвитку ця модель, що обумовлює залежність ринково-орієнтованих засобів масової інформації від влади грошей, призводить до використання “влади інформації” в інтересах невеликої групи медіа-магнатів шляхом маніпуляції свідомістю і, в кінцевому рахунку, поведінкою мільйонів людей, до вихолощення змісту демократичних процедур та перетворення їх у фарс за допомогою сучасних політичних технологій, у яких засобам масової інформації відводиться роль інформаційної зброї. Такі тенденції розвитку ЗМІ як: монополізація, комерціалізація, уніфікація, глобалізація, що є наслідком застосування ліберальних принципів, гальмують, а інколи навіть паралізують демократичні процеси. 7) В умовах інформаційного суспільства найбільш прийнятною моделлю є соціально-відповідальна модель. Саме вона дає змогу забезпечити відкритий комунікативний дискурс. Означена модель базується на принципах незалежності засобів масової комунікації ані від влади уряду, ані від влади грошей та на визнанні взаємної відповідальності засобів масової комунікації, влади та громадянського суспільства. Основними структурними елементами такої моделі постають громадські засоби масової комунікації та інші інститути громадянського суспільства, що входять до медіа-системи, - фонди підтримки вільної преси, асоціації журналістів, комісії та уповноважені з питань свободи слова, громадські наглядові ради при редакціях провідних ЗМІ. В свою чергу демократична держава створює законодавчі умови для формування та вдосконалення такої моделі, як чинника демократичного розвитку суспільства. 8) Аналіз даних статистики та соціологічних досліджень дозволяє виявити суперечливі особливості функціонування українських засобів масової інформації в процесі трансформації політичної системи. З одного боку, роздержавлення ЗМІ, диференціація джерел інформації позитивно вплинули на демократизацію суспільства, а інтегральний показник рівня довіри до ЗМІ з боку населення утримується на досить високому рівні, що свідчить про зростання їхньої ролі у суспільно-політичних процесах порівняно з органами державної влади і політичними партіями. З іншого боку, у взаємодії влади і ЗМІ в Україні проявляються ознаки, які характерні для авторитарної моделі: виконавча влада зберігає за собою досить потужні важелі контролю над медіа-системою, в тому числі над її недержавною складовою, функції ЗМІ підпорядковані політичним інтересам власників, а не потребам забезпечення зворотного 13 зв’язку між владою та суспільством, крім того, збільшується нерівність можливостей доступу до інформації між різними групами населення. 9) Сьогодні для України гострою залишається проблема вибору механізмів для організації відкритого комунікативного дискурсу як засобу демократизації та консолідації суспільства. Аналіз тенденцій розвитку відносин між владою, засобами масової інформації, їх власниками та громадськістю свідчить, що застосування ліберально-ринкових інструментів для трансформації тоталітарної моделі не змогло повною мірою забезпечити виконання українськими засобами масової інформації функцій ефективного каналу політичної комунікації. Використовуючи західний досвід та враховуючи особливості функціонування вітчизняних ЗМІ, можна визначити, що в сучасних умовах в якості орієнтира слід розглядати соціально-відповідальну модель взаємодії політичної та медіа-систем, яка відповідає потребам та політичній культурі українського суспільства. Для формування в Україні такої моделі необхідно: розробити та ввести у дію демократичні механізми регуляції та саморегуляції ЗМІ; завершити роздержавлення засобів масової інформації шляхом запровадження системи громадського телебачення та радіомовлення; забезпечити демонополізацію ЗМІ, засобів їх виробництва, доставки (трансляції) та технічного обслуговування за допомогою громадських, в тому числі міжнародних, фондів підтримки незалежних засобів масової інформації; сприяти прискореному розвитку національної складової мережі Інтернету. Долаючи кризу гуманістичних засад в політичній системі, влада і ЗМІ мають забезпечити гармонійність “суспільної угоди”. 10) Результати дослідження можуть бути використані при підготовці державної Концепції інформаційної політики, застосовані законодавчими та виконавчими органами для вдосконалення правового поля діяльності ЗМІ шляхом розроблення нових, внесення змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів. Вони стануть у нагоді партійним і громадським організаціям, керівникам ЗМІ і журналістам для вирішення практичних питань підвищення ефективності засобів масової інформації як чинника демократизації та консолідації суспільства. Основні положення роботи можуть бути використані у викладацькій роботі при розробці лекцій з політології, спеціальних курсів політичного маркетингу і паблик-рілейшнз. |
