У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, які в узагальненому вигляді формулюються як елементи новизни, висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. Результати дисертаційного дослідження конкретизуються в наступних положеннях: Філософські погляди П. Юркевича втілили особливості релігійно-філософської думки в Україні середини ХІХ ст., передусім філософські традиції Київської духовної академії. Основне проблемне питання, що зустрічається в усіх без виключення представників цієї школи, є співвідношення розуму та віри. Як представник української академічної філософії, П. Юркевич, намагається вирішувати поставлену проблему в характерному для цієї школи стилі християнської духовності. В усіх працях П. Юркевича прослідковується вплив платонізму, переосмислений з точки зору християнського вчення про людину та її серце. Орієнтуючись на індивідуальну людську істоту, мислитель раціоналістичним та науково-природничим побудовам антропологічного матеріалізму протиставляє вчення, за яким сутність людини визначається її духовним життям, а духовне життя - „сердечним єством”. П. Юркевич розбудовує етико-гносеологічну концепцію, яку історики філософії називають „філософією серця”, та підпорядковує їй розгляд проблеми віри та розуму. Не дивлячись на те, що поняття „серця” займає одне з ключових місць в етичних пошуках П. Юркевича, його філософія не вписується в ту традицію, яку прийнято називати українським кордоцентризмом. „Серце” для мислителя є християнським символом, як джерело всіх тілесних та духовних сил людини, і у його трактуванні мислитель не виходить за Біблеські канони. Трактування поняття серця зустрічається лише в одній праці мислителя, а отже не може відображати усієї його філософської концепції, крім того, погляди П. Юркевича на поняття „серця” відрізняються від його розуміння Г. Сковородою та представниками українського романтизму, яких вважають основними репрезентаторами кордоцентризму. Критично сприймаючи ідеї матеріалізму, емпіризму та раціоналізму, П. Юркевич намагався по мірі можливості узгодити висновки віри з висновками науки. Опозиція „знання – віра” займає в філософії мислителя вагоме місце. В гносеологічних поглядах Юркевича віра виступає божественним знанням, яке людина отримує через серце, віра є не лише основою моральності людини, але й знанням вищого рівня. Суттєвим моментом творчості П. Юркевича є його концепція виховання моральної людини, яка не втратила актуальності й для нашого сьогодення, оскільки головний акцент в ній робиться на тому, що система виховання та освіти, яка орієнтується виключно на формування розумових, мисленнєвих здатностей людини поза їх зверненням до вищих потреб духу, робить лихо і самій людині, і суспільству, в якому вона живе та працює. Юркевич був переконаний, що бачити в розумності єдине джерело дійсної моральності – це хибна ідея, що породжена однобічністю освіти, не лише тогочасної, але й, нажаль, сучасної. Проаналізувавши філософські погляди П. Юркевича, С. К’єркегора та Л. Шестова на проблему віри та розуму і підходи до її вирішення, доходимо висновку про наявність подібних ідей і думок, як у поглядах представників раннього екзистенціалізму, так і в творчості українського мислителя, де проблема співвідношення віри та розуму була надзвичайно актуальною не лише для ХІХ ст., але й залишилась наскрізною і в ХХ ст., постаючи тими колізіями в їх протиставленні, на які вказував П. Юркевич з врахуванням екзистенційних та морально-ціннісних аспектів людського буття. Творче переосмислення платонізму і кантіанства, власні філософські пошуки П. Юркевича значною мірою вплинули на „філософію всеєдності” В. Соловйова, невід’ємною частиною поглядів якого стала проблема християнської моралі, віри та розуму, духовного пізнання. Праці П. Юркевича засвідчують те, що, з одного боку, він випередив подальші пошуки релігійної думки у сфері антропології, екзистенціалізму, персоналізму, інтуїтивізму, а з іншого – передбачив подальші шляхи розвитку православно-філософського вчення про людину. Проблема віри та розуму, як її вирішував П. Юркевич, стала джерелом чималої кількості проблем і питань, які відобразилися в творчості таких видатних російських філософів ХХ ст., як М. Бердяєв, С. Франк, С. Булгаков, М. Лоський та інші. |