1. Незважаючи на те, що багато авторів у своїх працях висвітлювали питання, пов’язані з науково-дослідними установами та науково-освітньою діяльністю вчених, їхніх здобутків у галузі агрогрунтознавства, комплексно не висвітлено функціонування дослідної справи в агрогрунтознавстві України у 30- х р. ХХ століття. Тема дисертаційного дослідження розкрита переважно на архівних документах. Широко використовувалися такі опубліковані джерела, як звіти науково-дослідних установ, матеріали конференцій, періодична преса, статті, монографії. Джерельна база є достатньою для цілісного і всебічного дослідження поставленої наукової проблеми. 2. Простежено, що організація Всеукраїнського науково-дослідного інституту агрогрунтознавства та хімізації сільського господарства (ВУНДІАХ) дала новий поштовх розвитку агрогрунтознавства як науки. Це пов’язано з тим, що інститут відразу взяв на себе координуючу роль в галузі ґрунтознавства на території України, сконцентрував переважну більшість висококваліфікованих кадрів з агрогрунтознавства та хімізації сільського господарства, його аспірантурою були підготовлені наукові кадри, які продовжили роботу своїх керівників у даній галузі. Виявлено, що в інституті працювали та вели активну науково-дослідну роботу в різний час видатні вчені з агроґрунтознавства та агрохімії: О. Н. Соколовський, Г. Г. Махов, Д. Г. Віленський, Н. Б. Вернандер, М. М. Годлін, О. М. Грінченко, М. К. Крупський, О. І. Душечкін, О. Т. Калачиков, О. М. Вишинський, К. С. Божко, О. М. Можейко, Г. М. Самбур, С. С. Соболєв, Б. М. Левантівська та інші. 3. Визначено та проаналізовано особливу роль у розвитку агрогрунтознавчої науки Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук (ВУАСГН), створення якої дало можливість здійснювати єдине методологічне й організаційне керівництво системною науково-дослідною роботою в галузі сільського господарства й агрогрунтознавства зокрема та піднести сільськогосподарську науку на вищий щабель. Незважаючи на те, що Академію з самого початку її існування було втягнуто у політичні процеси, які здебільшого були сфабриковані, їй вдалося дати новий поштовх розгортанню галузевої науково-дослідної роботи більш організовано й послідовно. Однак нестача кадрів і слабка фінансово-матеріальна база значною мірою гальмували науково-дослідний процес. З’ясовано, що до безумовних здобутків існування Академії належить єдиний зведений проблемно-тематичний план розвитку сільськогосподарської науки, який в історії України був першим взагалі. Виявлено, що один із підрозділів ВУАСГН, а саме сектор агрохімії та добрив (сектор хімізації), координував міжвідомчу наукову, науково-виробничу та фінансово-господарську діяльність ВУНДІАХ і ХСГІ та вів активну науково-дослідну роботу з питань агрогрунтознавства разом із лабораторією фізико-хімії ґрунтів при ВУАСГН, завідувачем якої був М. К. Крупський. 4. Доведено, що Український науково-дослідний інститут соціалістичного землеробства (УНДІСОЗ) створений у 1935 р. в м. Києві на базі Всеукраїнського науково-дослідного інституту агрогрунтознавства та хімізації сільського господарства. 5. Встановлено, що розвиток аграрної науки України в досліджуваний період перебував у цілковитій політичній залежності від рішень партії та уряду, зазнавав так званої “чистки”, яка проводилася органами НКВС з приводу виявлення “прихованих ворогів” і знаходився під утиском сталінської “репресивної машини”, у “кліщі” якої на деякий час у другій половині 30-х р. ХХ ст. потрапили такі ґрунтознавці як О. Н. Соколовський, Г. С. Гринь, О. М. Грінченко та інші. 6. Доведено, що виробнича агроінвентаризація ґрунтів (1932-1933 рр.) стала однією із складових частин комплексу робіт розгорнутих у 20-30–х роках минулого століття стосовно природничого районування території України, яка згодом дала низку важливих матеріалів щодо кількісного та якісного обліку земель, з урахуванням основних економічних показників, уточнення напрямів спеціалізації та організації сільськогосподарського виробництва обстежених районів та окремих радгоспів і колгоспів; стала вагомим внеском у подальший розвиток агрогрунтознавства України, особливо в теорію та його практичну частину. Запланована площа агроінвентаризаційних досліджень ґрунтів України становила 3,5 млн. га, але фактично обсяг робіт виконано, за різними даними, від 929455 до 1909000 га. 7. Встановлено, що у 1934 р. саме в Україні з'явилися перші хати-лабораторії, які на початковому етапі в питаннях агроґрунтознавства перебували під методичним керівництвом ВУНДІАХ. Їх дослідна робота була спрямована переважно на допомогу своїм колгоспам, а одним із завдань, які стояли перед ними, було вивчення ґрунтів: механічний склад, вологість, потреба у вапнуванні, мінеральних добривах і т. ін. З’ясовано, що впровадження новітніх досягнень у вивчення специфічних питань з агрогрунтознавства, хімізації та агротехніки різних сільськогосподарських культур здійснювалося ефективніше завдяки творчій співпраці існуючої мережі галузевих дослідних установ з хатами-лабораторіями, а також агрохімлабораторіями. 8. Виявлено, що широкомасштабні роботи по складанню грунтово-агрохімічних карт машинно-тракторних станцій (МТС) зони бурякосіяння (1934-1937 рр.) УРСР характеризують новий етап в розвитку агроґрунтознавства. Вони успішно розв’язали поставлені державою актуальні завдання перед сільськогосподарським виробництвом, а саме – створення грунтово-агрохімічних карт МТС, які мали практичні рекомендації щодо застосування добрив. Наукова цінність цих робіт підвищувалася тим, що вони супроводжувалися дослідженнями ефективності від внесення добрив на конкретних ґрунтових відмінах. Методичне керівництво всім комплексом робіт було забезпечене такими вченими як О. Т. Калачиков, Г. М. Самбур, О. І. Душечкін, О. М. Вишинський, П. А. Костюченко, М. М. Годлін та іншими. 9. Простежено, що проблемою побудови єдиної уніфікованої класифікації та номенклатури ґрунтів України у 30-х р. ХХ ст. займалися ВУНДІАХ, УНДІСОЗ та Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості (УНДІЦП), зокрема такі вчені як О. Н. Соколовський, Г. Г. Махов, Н. Б. Вернандер, К. С. Божко, Г. М. Самбур, І. Й. Канівець, М. М. Годлін, В. А. Попов, П. А. Костюченко та ін. Проаналізувавши літературні джерела, з’ясовано, що сформовані у 30-х р. ХХ ст. назви основних типів ґрунтів з того часу практично є незмінними на високому таксономічному рівні. При спорадичних удосконаленнях класифікацій назви залишалися, змінювався лише їх зміст згідно з досягненнями ґрунтознавства та суміжних наук. Класифікація й номенклатура ґрунтів опрацьовані УНДІСОЗ у другій половині досліджуваного періоду стали надбанням практиків для колективного ведення господарства. 10. Методологічні основи вивчення родючості ґрунтів різних регіонів України були закладені завдяки самовідданій праці славетних науковців-грунтознавців у 20-30-х рр. ХХ ст., що представляли Харківську, Київську і Одеську школи. Їх науково-теоретичні напрацювання є актуальними й нині. 11. Розвиток агрогрунтознавства в Україні у 30-х роках минулого століття можна умовно поділити на два періоди в межах його інститутизації, а саме: Перший період – 1930-1935 рр. – вирішення державних проблем щодо впливу різноманітних факторів на ґрунт за рахунок хімічних засобів у існуючих технологіях вирощування основних сільськогосподарських рослин для колективного ведення господарства через координуючу діяльність Українського інституту ґрунтознавства (Всеукраїнського НДІ агрогрунтознавства та хімізації сільського господарства ВУАСГН); Другий період – 1936-1940 рр. – перехід теорії та практики агрогрунтознавства в системи землеробства як основи природно-кліматичного районування України для потреб спеціалізації та кооперації сільськогосподарського виробництва в рамках науково-методичного керівництва УНДІСОЗ. У межах періодизації виділено основні напрями в сільськогосподарській дослідній справі з питань агрогрунтознавства у 30-х роках ХХ ст.: хімізація ґрунтів (вапнування, гіпсування, удобрення тощо); агроінвентаризація ґрунтів України (1932-1933 рр.); складання класифікації та номенклатури ґрунтів України; картографування ґрунтів України; дослідження ґрунтів зони бавовносіяння та обстеження ґрунтів бурякової зони із складанням до них грунтово-агрохімічних карт (1934-1937 рр.); агрохімічне обстеження ґрунтів приєднаних територій Західної України для потреб картографування; дослідження 195 сортодільниць (1938-1939 рр.). |
