1. Аналіз сучасних наукових джерел з проблем дистанційної освіти засвідчує, що поняття „дистанційне навчання” (distant learning) і „дистанційна освіта” (distance еducation) є поняттями сучасної дидактики, які перебувають у стані розвитку і не є остаточно усталеними як у російськомовній, так і в україномовній педагогічній літературі. Немає однозначності в поглядах щодо тлумачення поняття „дистанційне навчання” (форма, комплекс освітніх послуг, організація освітнього процесу, ступінь заочного навчання, вид навчання, педагогічна технологія, система підготовки фахівця XXI століття тощо). Водночас вважають, що поняття „дистанційне навчання” відображає спосіб, метод, алгоритм здобуття й передачі знань шляхом застосування технологій дистанційного навчання, а поняття „дистанційна освіта” означає результат процесу навчання, тобто є сфокусованим підсумком здобуття необхідних споживачеві дистанційних послуг у галузі знань. Узагальнення поглядів вітчизняних і зарубіжних дослідників на дистанційне навчання, що забезпечується використанням комунікаційних засобів – це форма здобуття освіти. Ми погоджуємося з таким тлумаченням, яке досить точно відображає сутність цього явища. Крім того, розглядаємо дистанційне навчання як форму здобуття освіти, яка передбачає цілеспрямоване, методично організоване керівництво навчально-пізнавальною діяльністю й розвитком осіб, які перебувають на відстані від освітнього закладу, а тому не мають постійного контакту з його педагогічним персоналом. 2. Вивчення зарубіжного досвіду впровадження дистанційної освіти в навчальний процес дало змогу виявити, що лідером у застосуванні технологій дистанційного навчання шляхом поєднання значного попиту на альтернативні форми навчання й залучення значних обсягів капіталу на його розвиток є США. Для європейських країн у галузі дистанційної освіти характерне домінування відкритих університетів, вираженість інтеграційних процесів із взаємною акредитацією вищих навчальних закладів і високоякісних стандартів освіти. Дистанційна освіта в Азії – Китай, Індія, Японія – здійснюється переважно на основі телевізійних технологій навчання. На африканському континенті дистанційна форма навчання розвивається в Алжирі, Танзанії, Ботсвані, Кенії, Нігерії, Замбії, Зімбабве. Заклади, які її пропонують, використовують пошту, радіо, телебачення. Аналіз досліджуваної проблеми показав, що близько третини освітніх закладів, які працюють за дистанційною формою, знаходиться в Північній Америці, третина – у Європі, 14 % – в Африці, 12 % – у Росії, значно менше – в азійських країнах. 3. Увесь період становлення дистанційної освіти в Росії можна умовно розділити на три етапи. Перший (друга половина XIX ст. – початок 20-х рр. XX ст.) – зародження дистанційної освіти, пов’язане з виникненням звичайної пошти, відомий під назвою кореспондентське навчання. Другий (20-ті рр. – початок 90-х рр. XX ст.) – пов’язаний із започаткуванням системи заочної освіти. Третій (перша половина 90-х рр. XX ст. і до наших днів) – сучасний етап розвитку освіти на відстані, для якого характерна висока динаміка розвитку і застосування інформаційних і телекомунікаційних технологій. Виявлено чинники, що забезпечують розвиток дистанційної освіти в Російській Федерації: нормативно-правові, психолого-педагогічні й технологічні. Нормативно-правові пов’язані насамперед із прийняттям законів, постанов уряду, нормативних і правових документів, які регламентують правові відносини в галузі дистанційного навчання в державі, психолого-педагогічні мають забезпечити сприятливі і привабливі умови для здобуття освіти за дистанційною формою (навчання за місцем проживання і без відриву від професійної діяльності, гнучкий графік навчально-консультативних занять, розробка й забезпечення слухачів навчально-інформаційними матеріалами, інтерактивне спілкування тьютора та студента тощо); технологічні передбачають розширення інформаційного простору, відповідне вимогам і потребам, технічне забезпечення (комп’ютерні навчальні програми, електронні підручники, програми для перевірки знань, умінь і навичок тощо). 4. Порівняльний аналіз розвитку дистанційної освіти в Російській Федерації й Україні дав можливість виявити подібне й відмінне в організації цього процесу. Подібність полягає в тому, що ключовим чинником зовнішнього впливу на систему освіти в досліджуваних країнах є глобалізація та інтернаціоналізація; могутнім каталізатором процесів глобалізації став бурхливий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій; пріоритетною галуззю інформатизації суспільства є освіта й наука; формування системи дистанційної освіти відбувається в процесі взаємодії зовнішніх умов світового розвитку з внутрішніми особливостями й логікою розвитку, що властиві національним системам освіти як суспільним підсистемам. Подібними є й передумови, які спричинили появу дистанційної освіти в обох країнах; для них характерний стрімкий розвиток телекомунікаційних ліній зв’язку, застосування нових комп’ютерних технологій в освіті, комп’ютерної техніки; прийняття урядами відповідних державних програм, завдання яких – стимулювати й підтримувати впровадження дистанційної освіти тощо. Відмінність у розвитку дистанційної освіти в досліджуваних країнах полягає насамперед у рівні інформатизації освітньої галузі, забезпеченості закладів освіти комп’ютерною технікою, підключенні їі до мережі Інтернет; у рівні комп’ютерної грамотності педагогічних і науково-педагогічних працівників; обсязі фінансування програм інформатизації освітньої галузі. Відрізняються і темпи впровадження дистанційної освіти в навчальний процес; рівень готовності студентів використовувати технології дистанційного навчання в освітній і подальшій професійній діяльності. У Російській Федерації ці процеси забезпечуються державною підтримкою, оскільки розвиток дистанційної освіти визначений як стратегічний напрям політики в галузі освіти. В Україні, на жаль, спостерігається розрив між рівнем політичних заяв, що проголошують дистанційну освіту державним пріоритетом, і реальним станом справ у цій галузі. 5. Вивчення досвіду Російської Федерації впровадження і розвитку передумов, що забезпечили її успішне функціонування дало змогу виявити і узагальнити позитивні сторони цього процесу, окреслити можливості використання його прогресивних ідей в організації дистанційної освіти в Україні, а саме: – усвідомлення на державному рівні необхідності й перспективності впровадження дистанційної освіти, підтримка держави її подальшого розвитку, забезпечення системності, комплексності та узгодженості дій у модернізації освітньої галузі і пов’язаної з нею дистанційної освіти; – цільове фінансування програм, які підтримують розвиток дистанційної освіти, різноманітних освітніх проектів з інформатизації, особливо з державного бюджету; – удосконалення й доповнення нормативно-правового забезпечення, яке регламентує розвиток дистанційної освіти в країні; – прискорення розбудови національної системи дистанційної освіти й національної комп’ютерної науково-освітньої мережі; – створення мережі навчальних центрів дистанційної освіти в регіонах, де гостро відчувається потреба в здобутті вищої освіти громадянами або післядипломної освіти фахівцями; – проведення широкомасштабного системного експерименту у сфері дистанційної освіти, який сприяв би розширенню можливостей громадян в одержанні освіти впродовж життя, створив би умови для вдосконалення освітніх стандартів, для переконання консервативно налаштованих членів соціуму й академічної спільноти в необхідності застосування прогресивних технологій дистанційного навчання; – вивчення російського досвіду застосування технологій дистанційного навчання в корпоративних установах, органах соціального захисту населення, службах зайнятості й екстраполяція його на реалії української освіти; – організація інформаційно-пропагандистської кампанії із залученням засобів масової інформації з метою роз’яснення сутності дистанційної освіти, її можливостей і переваг та формування в населення стійкого інтересу до неї. Проблема вивчення досвіду створення і розвитку дистанційної освіти в Російській Федерації, а також в інших країнах, та можливості використання прогресивних ідей в Україні є багатоаспектною і ми не претендуємо на її остаточне розв’язання в межах нашого наукового лослідження. Перспективи подальшого її дослідження можуть бути пов’язані з вивченням особливостей організації дистанційної освіти в навчальних закладах різного типу; порівнянням вітчизняних і зарубіжних технологій дистанційного навчання; розробками новітніх змісту, форм і методів дистанційної освіти для різних вікових категорій учнівської молоді та дорослого населення. |
