Анотація до роботи:

Царенко І.Г. Розвиток економічних відносин в системі інтеграції науки і виробництва в аграрному секторі економіки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2003.

Розглядається сукупність організаційних, економічних і соціальних питань, спрямованих на удосконалення інтеграційних процесів у системі “аграрна наука – агропромислове виробництво” з метою виведення її складових на якісно вищий організаційний і результативніший рівень розвитку. Найважливішими засобами вирішення цієї проблеми визначено поєднання відповідних надбань, що вже мають місце в практиці країни, і зарубіжного досвіду, створення організаційно-виробничих структур науково-інтеграційного призначення, організація внутрішньогосподарських економічних відносин в агроформуваннях і створюваних науково-інтеграційних структур, удосконалення роботи центрів наукового забезпечення агропромислового виробництва.

Обґрунтовано висновок про віднесення до найважливіших передумов ефективного розвитку інтеграційних відносин в аграрному секторі уточнення пріоритетних напрямів наукових досліджень, підвищення рівня соціально-економічного розвитку дослідних господарств, забезпечення ефективного функціонування науково-інтеграційних структур.

1. Реформування аграрних відносин, перехід сільського господарства України до етапу пореформеного розвитку зумовили необхідність удосконалення науково-виробничих інтеграційних процесів у напрямках, які б відповідали інтересам науково-дослідницької мережі країни, зосередженої в УААН, та її структурних підрозділів, цільовим призначенням яких є експериментальна перевірка наукових надбань дослідних станцій і дослідних інститутів та організація їх впровадження у виробництво.

2. Визначальне місце у вирішенні проблеми ефективного функціонування науково-виробничих відносин в аграрному секторі належить їх відповідному організаційному забезпеченню, а також поглибленню і підвищенню ефективності економічних відносин між безпосередньо науковими структурами УААН (науково-дослідними станціями) та їх підрозділами, що мають виробниче, науково-впроваджувальне призначення. Узгоджене за цільовим спрямуванням і механізмами вирішення цих проблем має розглядатися як стратегічний напрям розвитку і підвищення ефективності науково-виробничих відносин в аграрному секторі економіки країни.

3. За всієї важливості світового досвіду розвитку науково-виробничих зв’язків, при вирішенні цієї проблеми у сільському господарстві України єдино вірно орієнтуватися на побудову оригінальної вітчизняної моделі, яка б за сутністю і механізмами практичної реалізації відповідала б інтересам і потребам науки та практики, забезпечувала необхідність прискорення соціально-економічного відродження села, виведення на якісно вищий рівень розвиток аграрних відносин.

4. В організаційному відношенні цьому сприятиме поєднання однією особою функцій керівника центру наукового забезпечення сільського господарства області та науково-дослідної станції. Цим може бути забезпечено підвищення стратегічної спрямованості розвитку науково-виробничих відносин в аграрному секторі області та підвищення їх соціально-економічної результативності.

5. Поточний стан соціально-економічного розвитку дослідних господарств залишається незадовільним. Матеріально-технічна база дослідних господарств не відповідає вимогам ефективного забезпечення проведення наукових досліджень.

6. В умовах розбудови ринкових відносин та інтеграції аграрного сектора у світову економічну систему об’єктивно необхідною стає переорієнтація аграрного господарювання на інноваційний шлях розвитку. З метою активізації інноваційних процесів у ключових сферах АПК необхідно створювати інноваційні структури (технопарки, технополіси).

7. У практиці роботи наукових центрів УААН ефективними виявились окремі варіанти вдосконалення взаємовідносин між наукою і виробництвом. Продовжується пошук ефективних організаційних форм функціонування аграрної науки і науково-виробничої інтеграції шляхом створення науково-методичних центрів наукового забезпечення. Центри стали активніше впливати на методичний рівень досліджень.

8. Поглиблення науково-виробничої інтеграції в сучасних умовах розвитку аграрного сектора можливе шляхом створення спеціальних організаційних структур, які б ефективно поєднували інтереси як науково-дослідних установ, так і господарюючих суб’єктів. Такими структурами можуть бути: виробничі і науково-виробничі об’єднання; підприємства з внутрішньогосподарськими орендними відносинами (реформовані дослідні господарства); науково-виробничі підрозділи на базі майна відділів (лабораторій), наукових установ і структурних підрозділів господарств; корпоративні структури на базі дослідних господарств; сумісна діяльність та спільні підприємства: агротехнопарки, бізнес-інкубатори та інші інноваційні структури.

9. Можливий варіант організації внутрішньогосподарських взаємовідносин на основі договорів між внутрішньогосподарськими підрозділами і адміністрацією, що підвищує відповідальність усіх учасників. Реформування оплати праці вимагає послідовної побудови економічних відносин знизу, починаючи від окремого працівника та первинного колективу.

Публікації автора:

1. Царенко І.Г. Особливості науково-технічного прогресу в АПК в умовах формування ринкових відносин // Економіка АПК. – 2002. - №7. – С. 41-43.

2. Царенко І.Г. Світовий досвід діяльності впроваджувальних служб у сільському господарстві // Агроінком. – 2002. - № 8-9. - С. 34-36.

3. Царенко І.Г. Організаційні аспекти наукового забезпечення аграрного виробництва // Економіка АПК. – 2002. - № 9.- С. 10-13.

4. Царенко І.Г. Шляхи розвитку науково-виробничих структур у системі інтеграції науки і виробництва // Агроінком. -2002. -№10-12.-С. 28-31.