| 1. Економічні відносини в енергозабезпеченні сільського господарства виникають з приводу споживання посліднім енергоносіїв та використання енергетичних засобів виробництва, які є складовою сукупного енергетичного ресурсу галузі. 2. Встановлено, що сукупний енергетичний ресурс сільського господарства складається з сумарного обсягу використаних паливних, паливно-мастильних, ядерних, сонячних і інших носіїв енергії, техніко-технологічних енергетичних засобів виробництва, біоенергоресурсів рослин і продукції тварин, енергоресурсу фізичної механізованої та інтелектуальної праці робітників. 3. В процесі аналізу економічні відносини між постачальниками і споживачами енергоресурсів слід класифікувати за ознаками: призначення, ступінь стійкості та місце виникнення. Визначені класифікатори економічних відносин відіграють суттєву роль успішного забезпечення сільського господарства енергоресурсами. 4. Закономірності формування економічних взаємовідносин в енергозабезпеченні сільського господарства базуються на відповідних принципах. По-перше, це забезпечення економічної незалежності товаровиробника, що гарантується приватною власністю на ті засоби виробництва, які є результатом праці людини (засоби механізації, передавальні пристрої та автоматизації тощо), і на ту продукцію, яку він виробляє. Другий принцип полягає у забезпеченні незалежності фінансово-розрахункових відносин. Такі відносини повинні мати комерційний характер, а підприємства – працювати в конкурентному середовищі. Третій принцип передбачає лібералізацію системи ціноутворення в енергозабезпеченні сільського господарства. Вказану систему принципів слід доповнити принципом змін циклу життя суб’єкта економічних відносин. 5. Вартісний показник не дає повного уявлення про реальне забезпечення сільськогосподарського виробництва промисловими енергоресурсами, тому обчислення загальної енергоємності технічних засобів зумовлює застосування енергетичної оцінки витрат енергоресурсів та встановлення енергоємності технологічних операцій процесу сільськогосподарського виробництва. 6. Виявлено, що методологічні основи ринкового ціноутворення повинні вирішувати такі питання: запровадити в господарську практику концепцію ціни виробника і показник норми прибутку, як регулятора пропорції виробництва і економічних взаємовідносин. Для цього необхідно розробити і запровадити єдину для всіх сфер матеріального виробництва методику обчислення норми прибутку, систематично проводити переоцінку виробничих фондів шляхом індексації за коефіцієнтом росту ринкових цін придбання, а не оптових, як це робиться нині. 7. Встановлено, що енергетичні засоби виробництва в досліджуваному регіоні (Запорізька область) мають тенденцію до старіння і росту ступеня зносу. Так, в 2001 р. проти 1999 р. фондоозброєність знизилась на 13,7%, а фондозабезпеченість на 41,4%. Зменшилось використання енергоносіїв і, зокрема, електроозброєність праці в 2001 р. знизилась на 30,9% порівняно з 1999 р., і склала 2842,3 квт-год на працюючого. Якщо в 1990 р. на 100 га сільгоспугідь припадало енергетичних потужностей 422,4, то в 2001 р. – тільки 214,1 к. с., або 50,7%. 8. Визначено, що сільським господарством спожито в 2000 р. тільки 51,5% від кількості електроенергії використаної в 1985 р. Показники собівартості виробництва і тарифи реалізації енергетичних носіїв за послідні роки мали тенденцію приросту. Зокрема по електроенергії в розрахунку на 1000 квт-год приріст собівартості склав 3,3 грн, а по теплу в розрахунку на 1000 Гкал – 23,3 грн. Аналогічна ситуація наблюдається відносно зростання тарифів і собівартості в Запорізькій області. 9. Недостатня забезпеченість сільського господарства енергоносіями і енергетичними засобами виробництва суттєво впливають на результати господарювання. За виключенням виробництва зерна і насіння соняшника, плодів та яєць птиці всі інші галузі сільського господарства досліджуваного регіону збиткові. Цьому сприяє також невідповідність індексів цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. Так, індекси цін на нафтопродукти в період 1991-2000 рр. зросли порівняно з аграрною продукцією в 22,2 рази, електроенергію – в 5,8, газ природний – в 15,1, мазут топковий – в 28,1 рази, трактори і сільськогосподарські машини – в 5,0 рази. 10. Ціни на енергетичні засоби аграрного виробництва повинні враховувати коефіцієнт енергетичної оцінки, як співвідношення затрат енергії на виробництво і функціонування оцінюваної машини до її еталонного аналога що використовується в сільському господарстві. Тарифи на енергоносії повинні складатись з мінімальних витрат та забезпечувати рентабельність відтворення виробництва, відповідати інтересам як постачальників так і споживачів аграрних підприємств, мати стимулюючий вплив на енергозбереження. 11. Стратегія розвитку оптового ринку повинна базуватися на подальшій його лібералізації, розширенні конкурентних сегментів ринку і поліпшенні регулювання монопольних сфер, поступовому впровадженні повномасштабного конкурентного ринку, що забезпечує прямі обопільні угоди між виробником з однієї сторони і аграрними підприємствами-споживачами з іншої, і балансуючий ринок на обсяги купівлі-продажу електричної енергії. Основними положеннями щодо створення ефективного ринку енергоресурсів у сільському господарстві є: забезпечення функціонування енергетичної системи країни в постійному нормальному збалансованому режимі; підвищення ефективності використання традиційного палива; налагодження співпраці з іншими країнами щодо включення в процеси глобалізації енергетичних транспортних мереж; більш широке використання поновлюваних джерел енергії. 12. Сучасні технології енергомоніторинга припускають організацію центрів і діагностику підприємств за рівнем споживання ресурсів. На першому етапі здійснюється енергетична ревізія, ціль якої одержати загальну інформацію про рівень витрат усіх видів енергоресурсів, оцінити питомі витрати енергії на виробництво продукції. На другому етапі проводиться енергетичне обстеження підрозділів і всього підприємства. Третій етап програми - це розробка і впровадження проектів, що спрямовані на розвиток енергозберігаючих технологій в сільському господарстві. 13.Економічні взаємовідносини на ринку енергоносіїв можуть здійснюватись через виробника і посередника. Важливо між ними створити ринкову конкуренцію. Тому сприятиме стимулювання нетрадиційних чи поновлюваних джерел енергоносіїв. Потрібно заохочувати аграрні підприємства – споживачів в купівлі сертифікованого на якість і надійність енерго вітрового, сонячного та біообладнання і установок. Впровадження послідніх при умові стабільного електроспоживаня дозволить замістити частину куплених енергоносіїв в сукупному енергетичному ресурсі сільського господарства. 14. Зниження диспаритету цін диктує нагальну потребу компенсації сільському господарству втрат від стихійного ринкового ціноутворення через державну політику ціноутворення і цін на промислові енергоресурси. Держава повинна розробити ціни відтворення по галузях що обслуговують сільське господарство енергоресурсами і відшкодовувати при їх купівлі сільгосптоваровиробником різницю між ціною відтворення і середньою ринковою. Для цих цілей пропонується створити бюджетні фонди і розробити економічні механізми регулювання і підтримки цін та доходів сільських підприємців. 15. Оцінка використання енергозберігаючих засобів виробництва в сільському господарстві забезпечує економію приведених витрат як на вирощування продукції рослинництва так і по виробничих процесах тваринництва в різних формах підприємництва на селі. Визначено, що для фермерських господарств Вільнянського і Гуляйпільського районів Запорізької області економія застосування оптимальних комплектів енергозасобів складає 5,9 тис., а для товариств 2,03 млн. грн. | 