У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми щодо визначення характеру впливу фінансової глобалізації на розвиток світового господарства та національних економік. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють дійти наступних висновків, які характеризуються науковою новизною і мають теоретичне і науково-практичне значення: 1. Світогосподарський розвиток за умов глобалізації характеризується збереженням традиційних умов нееквівалентного обміну між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. При цьому процес економічної глобалізації, стимулюючи загальне зростання обсягів світової торгівлі та масштабів міжнародного руху факторів виробництва, не тільки не скорочує, але й, навпаки, поглиблює розрив у рівні економічного розвитку між вказаними групами країн. З урахуванням одночасного зростання відмінностей у рівні конкурентоспроможності економік, що зумовлено різним обсягом їх забезпеченості науковими знаннями та новітніми технологіями, фактично має місце незворотний системний розрив між вказаними групами країн. 2. Фінансова глобалізація як процес інтенсифікації міжнародного руху капіталу, зумовлений лібералізацією його регулювання, що супроводжується якісними змінами у механізмах функціонування та інституційній інфраструктурі національних та міжнародних фінансових ринків сприяє збереженню таких характерних рис міжнародного фінансового ринку як диспропорційність його структури на користь надмірному розвитку його спекулятивного сегменту, сконцентрованість між розвинутими країнами переважної частини міжнародних фінансових операцій всіх типів, значна неоднорідність у розподілі зовнішніх фінансових потоків між країнами, що розвиваються. 3. Наявним і об’єктивно обумовленим є фактичний взаємозв’язок між структурою зовнішніх фінансових потоків до країн, що розвиваються, та розвитком криз в їх економіках. Суттєвими характерними рисами цього взаємозв’язку є циклічність, за якої послідовність “фінансовий бум – криза – посткризовий період” збігається у часі з періодами змін у структурі вхідних фінансових потоків; різке зростання ризиків кризоутворення при переході від офіційного зовнішнього фінансування та прямих інвестицій до приватного боргового фінансування та портфельних інвестицій як основного компоненту вхідних фінансових потоків. 4. Головне протиріччя сучасного розвитку фінансової глобалізації — між комерційно-спекулятивними інтересами глобальних фінансових гравців та інтересами держав щодо контрольованого та безпечного економічного розвитку — поглиблюється за умов підвищення рівня самодостатності міжнародних ринків капіталу, зростання зовнішніх фінансових ризиків для національних економік у процесі їх інтеграції до глобального фінансового середовища, несприйняття глобальними гравцями як національних, так і міжнародно-інституціоналізованих регулятивних заходів. 5. Фінансова глобалізація виступає загальною зовнішньою передумовою виникнення та поширення міжнародних фінансових криз. Про це свідчить узагальнений досвід фінансових криз, що сталися у 1990-х роках у Мексиці, Росії та країнах Південно-Східної Азії. Головними передумовами їх виступили, зокрема, лібералізація кредитно-інвестиційних операцій та короткотерміновість і спекулятивний характер іноземного фінансування. Водночас саме ці фактори є складовими елементами та водночас наслідками процесу фінансової глобалізації, а механізм міжнародного поширення криз за сценарієм ринкової паніки спрацьовує за умов ліберального режиму руху капіталу через національні кордони і зумовлений високим ступенем його мобільності. 6. Сучасна світова фінансова архітектура не здатна забезпечувати контроль за міжнародними фінансовими ринками та запобігати міжнародним фінансовим кризам. Отже необхідним є її реформування шляхами: подолання інформаційної асиметричності міжнародних фінансових ринків; міжнародної уніфікації державного нагляду за діяльністю фінансових установ; перегляду ролі міжнародних фінансових організацій у якості антикризових керуючих та кредиторів останньої інстанції; впровадження міжнародних правил та стандартів управління зовнішніми боргами. 7. Інтенсифікація інтеграції економіки України до глобалізованого фінансового ринку, зокрема через активізацію її зовнішнього фінансування, потребує впровадження комплексу нормативно-правових та організаційно-економічних заходів, що включає: підвищення законодавчого захисту портфельних інвесторів на фондовому ринку; удосконалення правових засад корпоративного управління, нівелювання інформаційної асиметричності ринку; підвищення капіталізації та інформаційної прозорості банківської системи; становлення системи ризик-менеджменту; удосконалення управління зовнішнім боргом з орієнтацією на запозичення у комерційних кредиторів та згортання боргових відносин з міжнародними фінансовими організаціями та Росією; налагодження дійового контролю за міжнародним рухом капіталу із диверсифікованими підходами до коротко- та довгострокового інвестування; актуалізацію нормативно-правової бази, перегляд принципів внутрішньої економічної політики і законодавства (забезпечення належного рівня захисту прав власності, мінімізація використання адміністративних заходів регулювання економіки, стимулювання реальних інвестицій тощо). | 