Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Економіка сільського господарства і апк


Литвинов Анатолій Іванович. Розвиток форм господарювання в приміській зоні (на прикладі приміської зони м.Харкова): Дис... канд. екон. наук: 08.07.02 / Інститут аграрної економіки УААН. - Х., 2002. - 194арк. - Бібліогр.: арк. 179-191.



Анотація до роботи:

Литвинов А.І. Розвиток форм господарювання в приміській зоні (на прикладі приміської зони м. Харкова).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК.- Інститут аграрної економіки УААН, Харківський відділ, м. Харків, 2002.

Дисертацію присвячено питанням наукового обґрунтування напрямків подальшого розвитку АПК приміської зони м. Харкова. Встановлено, що приватний сектор функціонує ефективніше за суспільний, але недосконалість ринку землі заважає реструктуризації виробництва. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення методики оцінки земель для умов приміської зони. Запропоновано модель оцінки сукупного рівня оподаткування, яка може бути використана для бізнес-планування та економічного аналізу. Викладено результати порівняльного аналізу організаційно-правових форм існуючих підприємств, та розроблено рекомендації по створенню виробничих одиниць ринкового типу в ході реформування сільськогосподарських підприємств, що існують та новостворюваних.

Результати досліджень позитивно оцінені фахівцями Головного управління сільського господарства і продовольства Харківської обласної державної адміністрації.

  1. Сільськогосподарські підприємства, розташовані в зоні великих міст і промислових центрів є провідними у формуванні продовольчих ринків регіонів. Незважаючи на те, що на них припадає лише 20% загальної чисельності господарств, вони мають значний вплив на галузеву та виробничу структуру інших господарств регіону, на організацію оптових ринків.

  2. У приміських зонах тривалий час працювали спеціалізовані радгоспи з виробництва овочів, молока, плодово-ягідної та тваринницької продукції. За останні роки виробництво цих видів продукції тут скоротилось у два-три рази, а в ряді господарств повністю ліквідовано. В умовах ринку малотранспортабельна продукція виявилася недостатньо конкурентною та вигідною. Перехід на високоліквідні види продукції, які користуються високим комерційним попитом (зерно, цукровий буряк, соняшник), не вирішив фінансових проблем приміських господарств, але зруйнував виробничу структуру підприємств, систему їх спеціалізації.

  3. Проведені нами дослідження свідчать про значний потенціал господарств приміської зони для інтенсивного виробництва плодово-овочевої, молочної, птахівничої продукції. У поєднанні із наявністю місткого споживчого ринку, баз зберігання, торгової мережі, швидким формуванням оптового ринку можливий стабільний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств – товаровиробників. Інтенсивний розвиток приміських господарств, відновлення їх спеціалізації у відповідності до споживчого попиту повинні здійснюватися на основі формування принципово нових типів підприємств ринкової спрямованості, які базуються на приватній власності на землю та на інші засоби виробництва. Приватна власність має бути визначальною як для індивідуальних, так і для усуспільнених виробничих структур. У нових виробничих структурах повинна затвердитись оренда як правова основа регулювання відносин власності та господарювання.

  4. У приміській зоні набувають подальшого розвитку нові форми господарювання: товариства з обмеженою відповідальністю становлять найбільшу частку – 47% від загальної кількості сільськогосподарських підприємств; акціонерні товариства – 19; приватні підприємства – 15; кооперативи – 8; інші – 11%.

Дослідження процесів реформування господарств приміської зони в організаційно-правові форми ринкової спрямованості дозволяє вважати, що товариства з обмеженою відповідальністю найбільш повно відповідають потребам господарств ринкової спрямованості. Меншу перевагу мають підприємства у формі акціонерних товариств та приватні. В окремих випадках доцільним може бути створення виробничих та обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, але особливості цієї організаційної форми – загальні принципи управління підприємством та розподілу прибутку сьогодні фактором, що стримує поширення підприємств цієї організаційної форми.

  1. Приватний сектор представлений переважно дрібнотоварним виробництвом – особистими підсобними господарствами, селянськими (фермерськими) господарствами, садово-городніми кооперативами, але традиційно він має важливе значення в задоволенні потреб міського населення в картоплі, овочах, ягодах, фруктах, молоці, яйцях.

Але такі форми господарювання через об’єктивні причини є обмеженими в нарощуванні обсягів виробництва цієї продукції, особливо тваринницької. Тому в процесі реструктуризації виробництва не слід допускати подальшу трансформацію крупнотоварних господарств приміської зони у багатогалузеві підприємства. За нашими розробками, в господарствах, які спеціалізуються на виробництві овочів, питома вага провідної галузі може складати 65-70%, молока – 50-55, продукції птахівництва – 65-70, садівництва – 48-50, свинарства – 60-70%. Рівень рентабельності головних галузей за інших рівних умов може становити 25-30%. З підвищенням інтенсивності виробництва та якості продукції рентабельність буде підвищуватись.

  1. У зв’язку з реструктуризацією сільськогосподарського виробництва у приміській зоні особливого значення набуває розвиток підприємництва. Але, як показав аналіз, цей процес стримується рядом причин: відсутність чіткої нормативно-правової бази, ринку землі, умов для вільної торгівлі.

Підприємництво повинно стати основою агробізнесу з включенням до нього сфер, які забезпечують посилене просування продукції до споживача, її конкурентоспроможність та стійке фінансове зростання товаровиробників-власників всіх форм господарювання у приміських зонах.

  1. Важливе значення для стимулювання підприємництва має обрання раціональної схеми оподаткування як елемента системи ринкових відносин. Розроблено модель оподаткування підприємницької структури, що дозволяє визначити доцільність її функціонування в залежності від власних джерел фінансування. Економічний стан підприємницької структури визначається її виробничими ресурсами, коефіцієнтом окупності витрат, який що встановлюється за виручкою, та сукупним оподаткуванням (вилученням коштів). Якщо цей коефіцієнт дорівнює 1 – режим відтворення забезпечується, якщо більше 1 – відтворення – є розширеним, якщо менше – звуженим. Розроблена нами модель надає можливість визначати економічну доцільність підприємницької діяльності з урахуванням критичного рівня окупності при різних варіантах оподаткування. Оцінка варіантів оподаткування показала, що найбільш ефективним способом з точки зору підприємства є оподаткування за схемою єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва за ставкою 6% + ПДВ. Але варіант цього ж способу за ставкою 10% без ПДВ на практиці є більш зручним. Схема фіксованого податку для сільськогосподарських товаровиробників також є раціональною.

  2. Визначальна роль у розвитку підприємницьких структур повинна бути відведена процесам кооперації та інтеграції, які практично не розвиваються в останні роки. Їх розвиток може здійснюватися на засадах таких організаційних форм, як корпорації, товариства (в тому числі акціонерні), асоціації, спілки, приватно-орендні структури, і в однаковій мірі є доцільним і для виробничої і для обслуговуючої сфер. Економічна ефективність сільського господарства приміської зони може бути забезпечена вільним розвитком приватної власності та надійним захистом прав виробника-власника.

Публікації автора:

  1. Литвинов А.І. Оптимізація типів господарств приміської зони// Наслідки наукових пошуків молодих вчених-аграрників в умовах реформування АПК. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених та спеціалістів.- Частина ІІ.- Чабани, 1996.- С.24.

  2. Литвинов А. Развитие и специализация фермерских хозяйств // Бизнес информ. – 1997. - №23.- С.50-52.

  3. Литвинов А. Специализация коллективных сельскохозяйственных предприятий // Бизнес инфром. – 1998. - №3. – С.84-86

  4. Литвинов А. Имущественные отношения в хозяйствах пригородной зоны (особенности реформирования) // Бизнес информ. – 1999. - №13-14. – С.102-104.

  5. Литвинов А.І. Демографічні аспекти реформування господарств приміської зони м.Харкова // Економіка АПК. – 2000. - №1. – С.86-91.

  6. Литвинов А.И. Методические вопросы денежной оценки земель пригородных зон. Вестник международного славянского университета.- 2000.- Т.3.- №5,- С.41-43.

  7. Литвинов А.И. Выбор организационно-правовых форм хозяйствования// Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу: Кол. монографія у 2 ТТ./ Т.1/ За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва.- Т.1.-Київ:ІАЕ, 2000.- С.695-699.

  8. Литвинов А.І. Перспективи розвитку спеціалізації в господарствах в нових економічних умовах // Вісник ХДАУ.- 2000.- №2.- С.99-105.

  9. Амбросов В.Я., Литвинов А.І. Метод системного моделювання виробничої структури // Економіка АПК.- 2000.- №11.- С.19-26.