У дисертації зроблене теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової задачі щодо розвитку форм господарювання в умовах реформування земельних відносин. Результати проведеного дослідження дають можливість зробити наступні висновки теоретичного і науково-практичного спрямування: 1. Земельні відносини характеризуються в системі таких трьох груп відносин: з приводу привласнення землі як природної умови виробництва; господарського використання її в різних галузях господарської діяльності; економічних форм реалізації відносин земельної власності. Реформування земельних відносин носить етапний характер. Кожен етап супроводжується розробкою відповідної нормативно-правової бази та організаційно-правовими формами господарювання. 2. Власність на землю виступає основою земельних відносин. Пронизуючи всі економічні явища і процеси, власність обумовлює їх специфіку, визначаючи при цьому не тільки особливості поведінки економічних суб’єктів, але й їх місце та роль у суспільному виробництві. Її потрібно розглядати як систему об’єктивних економічних відносин з приводу привласнення (індивідом, чи колективом) землі як предмету природи і загального засобу виробництва закріплену певними традиціями чи нормативними актами. Згідно з чинним законодавством власність на землю існує у трьох формах: державній, комунальній та приватній. З початку проведення земельної реформи в Україні відбулися зміни в структурі земельної власності. Домінуючою стала приватна власність на землю. 3. Переведення сільського господарства на принципи ринкового функціонування повинне здійснюватися насамперед через створення умов, за яких реально формується економічно незалежний товаровиробник на засадах рівноправного співіснування різних форм власності та господарювання. Дана стратегія здійснюється через паювання землі колишніх сільськогосподарських підприємств і передачі їх у власність селян для створення господарських структур ринкового типу: фермерських господарств, особистих селянських господарств, приватних підприємств, кооперативних підприємств, господарських товариств та інших виробничих об’єднань. Вони мають право самостійно вибирати напрям спеціалізації з урахуванням умов даного господарства, визначати структуру виробництва, взаємодіяти з ринковими партнерами. 4. В структурній перебудові форм господарювання в агропромисловому комплексі приоритетним напрямком стає орієнтація на формування великих ринкових структур заснованих на приватній власності та колективній праці, вони мають забезпечити високу ефективність та конкурентоспроможність вітчизняної аграрної продукції на світовому ринку. Таким господарствам притаманні високотоварний характер сільськогосподарського виробництва з раціональним та ефективним використанням техніки і технологій, забезпечення захисту соціальних та економічних інтересів робітників. 5. Розвиток ринкових організаційно-правових структур на основі різних форм власності на землю пов'язаний з відродженням кооперації. Сільськогосподарська кооперація є ефективною формою залучення товаровиробників до великомасштабного агробізнесу, який дає їм можливість одержувати прибуток не тільки від сільськогосподарського виробництва, але і від інших стадій подальшого руху створеної ними продукції, мати певну ринкову владу, бути конкурентоспроможним на ринку та протидіяти монополістичним та посередницьким структурам, сприяти поліпшенню соціального і економічного становища товаровиробників. Найбільш стійке економічне положення мають ті підприємства, які створили відносно замкнутий цикл виробництва ”виробництво-переробка-реалізація продукції” в межах одного підприємства, що дозволяє: скоротити витрати; створити умови впровадження досягнень науково-технічного прогресу; підвищити конкурентоспроможність та стійкість вироблених видів продукції; створити нові робочі місця. Необхідно розвивати широкомасштабну кооперацію і агропромислову інтеграцію на всіх стадіях виробництва, переробки та реалізації продукції сільського господарства. Ефективність господарств на основі економічної незалежності від посередників, зниження витрат, підвищення впливу товаровиробників при формуванні ціни на кінцеву продукцію знижує ризик підприємницької діяльності. 6. Необхідним є формування ринку землі, без якого навряд чи можна вважати цілісним і логічно завершеним перетворення земельних відносин. Але запровадження ринкового обігу землі повинно відбуватися за наявності відносно жорстких засобів регулювання і контролю державою купівлі-продажу, рівня цін на землю, виконання правил землекористування, здатності покупців господарювати. Створення регульованого державою ринку всіх категорій земель має враховувати поєднання інтересів різних власників земель, товаровиробників сільськогосподарської продукції та інших підприємців дотримання інтересів власників земельних угідь. В умовах формування ринкових відносин і відсутності коштів для фінансування сільськогосподарського сектору України необхідно задіяти такий елемент економічного механізму господарського використання землі, як зокрема, механізм іпотечного кредитування товаровиробників під заставу нерухомості, в тому числі земельних ділянок. 7. Механізм купівлі-продажу землі не може повністю вирішити проблему несумісності між землеволодінням та землекористуванням. Цей механізм доповнюється орендою. Вона є однією з складових частин ринку сільськогосподарських земель яка забезпечує їх рух, даючи можливість реалізовувати право власності на землю і отримати від цього доход у вигляді орендної плати. Нинішній стан ринку оренди характеризується обмеженим попитом і високою пропозицією, внаслідок чого середній рівень орендної плати не перевищує законодавчо встановленого мінімуму і не забезпечує власнику відповідного доходу. 8. Певне місце в організаційній структурі сільськогосподарського виробництва належить малим приватним підприємствам яким характерно: наявність єдиного власника; здійснення одноосібного контролю виробничої діяльності підприємства що дає йому значну свободу дій у господарської діяльності; наявність стимулів господарювати ефективно як доходи, так і збитки не підлягають перерозподілу - вони повністю належать одній особі. У високоінтенсивних галузях, що потребують значного застосування ручної праці, альтернативи малим сільськогосподарським підприємствам немає. 9. Успішна діяльність сільського господарства України значною мірою залежить від системи оподаткування аграрних виробників. Діючий механізм оподаткування ПДВ має певні недоліки і створює труднощі для сільськогосподарських підприємств, необхідна подальша адаптація механізму податку на додану вартість до специфіки сільськогосподарського виробництва. 10. Потрібна активна участь держави у розвитку аграрних відносин, формуванні ринкового середовища в аграрній сфері. Найперше це стосується встановлення чітких і прозорих правил діяльності суб’єктів ринку, розвитку ринкової інфраструктури. | 