В дисертації вирішується важлива наукова проблема – узагальнення теоретико-методологічних засад реформування аграрного сектора Угорщини та розроблення рекомендацій щодо використання досвіду цієї держави в Україні. Основні принципи угорської моделі трансформації аграрного сектора включають посилення ролі соціальних чинників розвитку сільського господарства, здійснення відповідних інституційних змін стосовно аграрної сфери, застосування диференційованої й ефективної аграрної політики з урахуванням соціально-політичних та економічних особливостей кожного конкретного етапу розвитку суспільства. Результати дослідження по темі дисертації дають можливість зробити такі основні висновки: 1. Ефективний розвиток сільського господарства Угорщини після Другої світової війни був зумовлений раціональною аграрною політикою, яка враховувала макроекономічне значення цієї галузі. Найважливішими здобутками угорської аграрної моделі стали повне забезпечення потреб населення в продуктах харчування за рахунок власного виробництва, а також формування значних експортних фондів сільськогосподарської продукції у рамках міжнародного економічного співробітництва між країнами-членами РЕВ. З огляду на реалії постсоціалістичного періоду слід відзначити достатньо ефективне реформування галузі, яка, навіть за кризових умов трансформації структури виробництва і втрати ринків збуту, дає можливість підтримувати на належному рівні продовольчу безпеку країни та соціальний добробут селян. 2. В історико-ретроспективному плані можна виділити етапи аграрних перетворень, здійснених в Угорщині у післявоєнні роки. Характерною особливістю земельної реформи 1945 р. слід вважати масштабну соціалізацію аграрної сфери, яка полягала в масовому залученні сільського населення до аграрного виробництва шляхом створення умов для одноосібного господарювання колишніх наймитів. Тому з соціальної точки зору, не зважаючи на дискримінаційний характер щодо певних верст населення, наслідки реформи мали загалом позитивну спрямованість і сприяли вирішенню таких проблем, як розподіл значного земельного фонду серед селян, уникнення безробіття та голоду. Спроби запровадити радянську модель колективізації сільського господарства протягом 1948-1952 рр. в силу різних причин виявилися невдалими. Однак під час аграрних реформ 1959-1961 рр. було здійснено широкомасштабні заходи колективізації, які відбувалися за економічним сценарієм пошуку оптимального співвідношення державних та кооперативних форм господарювання і власності на землю. Реформи початку 60-х рр. супроводжувались значним зростанням аграрного виробництва, поліпшенням фінансового стану галузі, а відтак мали велику соціальну підтримку селянства. 3. До особливостей соціально-економічного розвитку Угорщини періоду 60-х рр. слід віднести також фундаментальну переорієнтацію економіки країни в напрямку пріоритетного розвитку аграрної сфери як визначального чинника стабілізації соціальної і макроекономічної ситуації. Важливою передумовою цього стала консолідація навколо такої ідеології розвитку як учених економістів-аграрників і селян, так і політиків. Це дало можливість узгоджувати та ефективно вирішувати принципово важливі питання розвитку аграрного сектора економіки. Ще до здійснення економічної реформи 1968 р. в Угорщині саме у сільському господарстві були запроваджені окремі елементи ринкової економіки – відхід від адміністративної системи управління, перенесення функціональної системи управління переважно до первинних виробничих ланок, усунення жорсткої планової системи, реалізація товаровиробниками продукції за власною ініціативою та багатоканальне забезпечення сільськогосподарських підприємств засобами виробництва. 4. Кризові явища в аграрній економіці Угорщини розпочалися у другій половині 80-х рр., а з 1989 р. спостерігається загальний спад виробництва як наслідок загострення макроекономічної ситуації в державі. До цього призвела спроба вирішити загальні економічні проблеми країни за рахунок аграрної економіки, яка, починаючи з 1986 р., давала найбільшу частину надходжень до державного бюджету. Іншим негативним чинником, що зумовив аграрну кризу другої половини 80-х рр., стало випереджаюче зростання цін на промислові товари порівняно з цінами на сільськогосподарську продукцію. Як результат, понад 2/3 сільськогосподарських підприємств мали хронічні фінансові проблеми. З економічної точки зору криза сільського господарства Угорщини в першій половині 90-х рр., коли спад виробництва досяг 30%, стала симптоматичним явищем для всіх постсоціалістичних країн. Ця криза – результат дії багатьох чинників: несприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури, зниження конкурентоспроможності продукції, зменшення купівельної спроможності населення країни, конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках із боку агротоваровиробників країн Західної Європи. Дестабілізуючим чинником стала також політика щодо деколективізації сільського господарства й ліквідацію в першу чергу його кооперативного сектора. 5. У світлі задекларованої багатоукладності сільського господарства України та рівних можливостей щодо розвитку кожної з форм організації виробництва необхідно враховувати досвід Угорщини з інтеграції виробництва особистих і селянських (фермерських) господарств з підприємствами колективних форм господарювання. Цей досвід є універсальним практично для всіх постсоціалістичних країн Європи і свідчить про те, що велике за своїми масштабами виробництво і дрібні підприємства можуть функціонувати достатньо ізольовано в правовому й організаційному плані за умови досягнення високої економічної ефективності виробництва. Заслуговує на увагу досвід Угорщини щодо диференційованого підходу до створення різних форм організації виробництва залежно від природних умов. Там, де ці умови не сприяли великому виробництву, ефективними були одноосібні господарства. Разом з тим, деколективізація, ініційована політичними рішеннями протягом 90-х рр. у тих регіонах країни, де природні умови потенційно сприяють високоефективному масштабному виробництву, призвела до загострення багатьох соціально-економічних проблем, які сьогодні вирішуються вже за ринкових умов традиційними заходами укрупнення й усуспільнення виробництва. 6. Угорський досвід свідчить про ефективність концентрації виробництва зернових і кормових культур за інтенсивними технологіями, високого рівня удобрення та захисту у великих сільськогосподарських підприємствах із поступовим перенесенням працезатратних культур (овочів, садівництва, ягідників, інших) до одноосібних господарств. Важливим чинником ефективного розвитку аграрної сфери було запровадження протягом 70-80-х рр. прогресивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції в рамках створення й функціонування науково-виробничих систем. 7. Аграрна політика Угорщини традиційно знаходилась під значним впливом політичних чинників. Її сучасні засади сформовані під впливом зміни політичного курсу в Угорщині у 1990 р. та часткової корекції аграрної політики в наступні роки. Практично завершивши процес приватизації землі, Угорщина зіткнулася з новими соціально-економічними проблемами, а саме: руйнуванням системи великого сільськогосподарського виробництва, низькою ефективністю величезної кількості одноосібних господарств, подрібненням земельних ділянок, зменшенням рівня технологічності виробництва тощо. Характерною рисою одноосібних господарств є те, що в переважній більшості (1,2 млн. з 1,5 млн. господарств) вони мають земельні ділянки до 2 га, а виробництво ґрунтується виключно на використанні ручної праці і тяглової худоби. Великі ж підприємства продовжують виробляти основний обсяг сільськогосподарської продукції, визначаючи при цьому і традиційні статті аграрного експорту. Останні організаційні зміни в сільському господарстві Угорщини полягають у поширенні нової організаційної форми виробництва – господарських товариств, кількість яких збільшилась за останні роки у 3-4 рази і продовжує зростати. За своєю сутністю такі товариства є модифікацією колишніх сільськогосподарських кооперативів або ж окремих їх підрозділів. Вони нарощують виробничі потужності, у т.ч. розширюють земельні площі. За умов поглиблення ринкових відносин у сільському господарстві України й посиленням цілого ряду зумовлених цим процесом проблем цю організаційну форму аграрного виробництва слід вважати перспективною і для нашої країни. 8. Основними чинниками, які визначають напрям подальших аграрних реформ як в Угорщині, так і в інших постсоціалістичних країнах Європи, є такі: подальша лібералізація ринку агропродовольчих товарів, завершення земельної реформи й приватизації переробної промисловості АПК, адаптація сільськогосподарського виробництва до умов ринкової економіки і ринкової кон’юнктури, забезпечення належного фінансування та кредитування аграрної сфери. Уваги заслуговує досвід Угорщини щодо основних принципів дотації сільського господарства, практика якого має місце з початку 90-х рр. і передбачає регульований державою процес підтримки вітчизняного товаровиробника насамперед у плані захисту внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції. В цілому спостерігається тенденція зростання дотацій, обсяг яких лише за 1995-1998 рр. збільшився в 2,7 рази. Позитивною тенденцією останніх років (з 1996 р.) є стабільний приріст аграрного виробництва в Угорщині в середньому щорічно на 2%, у т.ч. в рослинництві – на 4-6%. 9. Досвід Угорщини при здійсненні земельної реформи свідчить, що принцип належності землі тим, хто її обробляє, хоча і найбільшою мірою відповідає соціально-етичним нормам, проте на практиці є нездійсненним, і це підтверджується досвідом інших постсоціалістичних країн. У процесі здійснення приватизації сільськогосподарських земель понад 90% їх загальної площі нині перебуває у приватній власності громадян, які здійснили її приватизацію за цілим рядом правових норм. Проте одноосібні господарства у своїй виробничій діяльності займають менше 50% сільгоспугідь. Має місце стабільна тенденція до того, що нові власники землі не бажають займатися сільським господарством. В Угорщині, як і практично в усіх інших постсоціалістичних країнах, обмежується вільна купівля-продаж землі або ж призупинено дії вже прийнятих законів. Тепер купівля землі здійснюється через придбання контрибуційних сертифікатів з подальшим їх використанням на земельних аукціонах. Спірним залишається питання того, хто може стати власником землі. Не зважаючи на заборону купівлі землі іноземними особами, поширюється практика скупівлі її через підставних осіб. Повсюдна приватизація в галузях переробної промисловості АПК Угорщини, перехід частини з них у власність іноземного капіталу призвели до різкого пожвавлення інвестиційного процесу, модернізації виробництва, підвищення ефективності та якості продукції і наближення останньої до світових стандартів. Залучення іноземного капіталу у сферу переробки аграрної продукції стало однією з передумов поступового відновлення обсягів угорського аграрного експорту за умов жорсткої конкуренції. У науковому плані особливої уваги заслуговує період розвитку сільського господарства Угорщини перед вступом до ЄС. За песимістичними прогнозами передбачається згортання виробництва після вступу країни до ЄС на 20-40%, що зумовлює необхідність опрацювання адекватних та ефективних запобіжних заходів в межах аграрної й загальної економічної політики. Економічні аспекти наслідків введення вільної купівлі-продажу землі будуються на прогнозах різкого зростання цін на землю, орендної плати за її використання і – як наслідок – значного і раптового зростання собівартості сільськогосподарської продукції. Досвід реформування сільського господарства Угорщини, універсальність окремих принципових положень і загальної ідеології реформування, а також аналогічність проблем вітчизняного аграрного сектора свідчить про можливість його використання в Україні при вирішенні таких проблем: - розроблення перспективної програми інтеграції одноосібних господарств населення – особистих господарств, селянських (фермерських), підсобних господарств до економічної взаємодії з великими сільськогосподарськими підприємствами кооперативного сектора сільського господарства, промисловості, організацій споживчої кооперації; - розроблення програми диверсифікації та забезпечення сталості зовнішньоекономічної торгівлі країни з огляду на показники та динаміку експорту сільськогосподарської продукції, реальних і потенційних ринків збуту, структури й асортименту товарів. - підготовці системи заходів щодо диференційованого підходу до підтримки різних форм організації виробництва в окремих регіонах України. Там, де природні умови, забезпеченість та якість земельних ресурсів не сприяють великомасштабному виробництву аграрної продукції, перспективним має бути розвиток одноосібних господарств. Натомість у тих регіонах, де для цього є необхідні умови, слід підтримувати високоінтенсивне великомасштабне сільськогосподарське виробництво та відповідні форми його організації, передусім спеціалізованого виробництва зернових і кормових культур на базі великих аграрних підприємств, а також сприяти концентрації працезатратних галузей сільськогосподарського виробництва - овочівництва, садівництва, ягідників, окремих видів тваринництва в одноосібних господарствах - розроблення програми відновлення в модифікованому вигляді галузевих науково-виробничих систем в усіх природно-кліматичних зонах з метою істотного підвищення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного виробництва; - розроблення програми перспективного розвитку господарських товариств на принципах кооперативних форм використання землі, виробничих потужностей, іншого майна членів товариств, оренди землі на основі економічно обґрунтованої спеціалізації й інтеграції виробництва; - розроблення дотаційної програми підтримки вітчизняного товаровиробника з метою захисту внутрішнього ринку агропродовольчих товарів. |
