У дисертації вирішено нове наукове завдання – здійснено цілісний аналіз розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині Пауля Наторпа. Визначено значний потенціал розроблених ним ідей для становлення вітчизняної соціальної педагогіки, а також поглиблення загальнопедагогічних положень. Отримані в ході дослідження результати дозволяють зробити наступні висновки, що мають теоретичне і прикладне значення. 1. Проаналізовано ступінь і основні напрями наукової розробки проблеми вивчення та інтерпретації науково-педагогічної спадщини П. Наторпа: філософський (репрезентує хронологізацію розвитку і характеристику марбурзької школи, неокантіанства та його представників; філософські детермінанти педагогічної діяльності П. Наторпа; трактування філософських поглядів І. Канта і його критичного ідеалізму; філософські умови і закони формування особистості та ін.), педагогічний (пов’язаний з аналізом поглядів П. Наторпа на загальнотеоретичні проблеми західноєвропейської педагогіки, фактори впливу на розвиток педагогічної думки Німеччини, гасла нової школи – виховання патріотичного обов’язку, поглиблення національного почуття, спрямування зусиль молоді на службу суспільству і державі та ін.) і соціальний (дає можливість з’ясувати ставлення П. Наторпа до необхідності реформування суспільно-політичного ладу та освітньої системи Німеччини, визначити вплив соціально-економічної ситуації на розвиток західноєвропейської педагогічної думки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.) . 2. Визначено основні чинники розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині німецького педагога, а також вплив на них марбурзької філософської школи. До чинників формування науково-педагогічних поглядів німецького педагога відносимо такі: 1) виховний вплив сім’ї; 2) навчання в університетах Берліна, Бонна та Страсбурга, викладання в Марбурзькому університеті; 3) праці філософів Аристотеля, Платона, І. Канта, Г. Когена, науковий доробок педагогів Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Дьюї. 3. Обґрунтовано основні теоретичні ідеї освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа: 1) освіченою може називатися людина, яка не лише володіє знаннями і вміннями, а й через власні переживання може дати об’єктивну оцінку життєвих і культурних цінностей і повністю розуміти їх; 2) освіта співвідноситься з законами загального та індивідуального духовного розвитку, проблемами освіченості об’єкта; 3) одним із структурних компонентів освіти є культурні цінності, тому завдання шкільних закладів полягає в тому, щоб навчити учнів розуміти ці культурні цінності й надбання, ставлячи при цьому високі вимоги і до особистості педагога; 4) національний характер виховання; 5) креативність міжособистісної взаємодії; 6) опора на потенційні можливості вихованця; 7) визначення провідної ролі сім’ї як осередку соціального виховання та ін. Серед фундаментальних теоретичних положень освіти найбільш вагомими є такі: конституціональні ознаки освіти, цілі, принципи і зміст освіти, ступені організації навчання, основи загальної освіти. Зміст і форми суспільного виховання розкриваються П. Наторпом у взаємозв’язку з характеристикою виховних закладів, конкретизацією принципів і завдань суспільного виховання, обґрунтуванням зовнішніх і внутрішніх умов його організації. Узагальнено досвід науково-педагогічній діяльності П. Наторпа щодо реалізації ідей народної і реформаторської педагогіки, спробу інтерпретувати ідеї соціоцентризму Г. Кершенштейнера, а також педоцентризму А. Біне, С. Бьорта, М. Монтессорі, положення виховуючого навчання Й.Гербарта. 4. Охарактеризовано процес розвитку ідей освіти і виховання та виявлено його етапи в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа: перший етап (1885-1905 рр.) – соціально-педагогічний, що має своєю особливістю розробку переважно ідей соціальної педагогіки і соціального виховання, а саме: роботу над масштабним соціальним проектом удосконалення суспільства, ураженого аномією; обґрунтування ролі соціальних інституцій (сім’ї, школи) у вихованні підростаючого покоління; установлення взаємозв’язку між релігією та соціальним вихованням, між соціально-педагогічною ідеєю та державою та ін.; другий етап (1905-1924 рр.) – загальнопедагогічний, що відзначається поглибленою розробкою фундаментальних положень освіти і виховання підростаючого покоління, зокрема: виділення провідних напрямів виховання; розробка рекомендацій із використання виховного потенціалу трьох спільнот (сім’ї, трудового колективу та освітнього об’єднання); робота зі створення нових інституцій, що мають зайняти проміжне положення між практикою виховання та університетською освітою та ін. 5. З’ясовано перспективні шляхи актуалізації ідей освіти і виховання П. Наторпа у вітчизняній педагогіці: урахування провідної ролі освіти як основного елемента багатства і сили суспільства; використання праці як основи інтелектуальної, моральної та естетичної освіти; розробка і вдосконалення принципів суспільного виховання; виховання в підростаючого покоління любові до своєї Батьківщини, почуття обов’язку, бажання приносити користь державі й народу; організація спільної трудової діяльності учнів, вивчення ними історії, розвиток учнівського самоврядування, творчості. Ми не претендуємо на повне, усебічно завершене дослідження розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа. Серед перспективної тематики подальших наукових розвідок бачимо такі аспекти, як використання ідей німецького педагога при вирішенні проблем соціальної і педагогічної роботи з сім’єю, у сфері громадського здоров’я, соціально-правового захисту дітей, у роботі з територіальною громадою, при організації соціально-педагогічної реабілітації різних категорій дітей і дорослого населення, соціокультурної анімації та менеджменту соціально-педагогічної діяльності. |
