Анотація до роботи:

Шапошнікова Л.М. Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіка. – Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, 2007.

У дисертації висвітлено теоретичні засади дослідження проблеми розвитку ідей про самоосвіту в історії вітчизняної педагогічної думки кінця ХІХ – початку ХХ ст. Проаналізовано стан розроблення проблеми в історико-педагогічному та соціально-педагогічному аспектах, поглиблено та конкретизовано сутність поняття “самоосвіта”. Розкрито основні тенденції розвитку самоосвіти учнів, визначено головні етапи еволюції ідей у вітчизняній педагогіці до середини ХІХ століття. Обґрунтовано положення інституційної моделі освіти та розроблено основні рівні самоосвіти (інституційний, позаінституційний, оказіональний). Розкрито особливості розвитку самоосвіти як освітнього феномена.

У результаті здійснення історичного аналізу розвитку ідей про самоосвіту виокремлено три етапи цього процесу (фрагментарних наукових знань про самоосвіту, створення перших наукових теорій самоосвіти, самоосвітніх концепцій), визначено його часові межі.

Визначено історичні особливості самоосвітньої діяльності та її головні завдання (поширення знань та підвищення освітньо-культурного рівня населення, розумове виховання та формування навичок самоосвіти, самовиховання і саморозвитку з метою подальшої самореалізації особистості).

Виявлено та обґрунтовано тенденції розвитку самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ ст. На основі наукового аналізу педагогічної спадщини видатних вітчизняних учених, педагогів, громадських діячів та етнокультурного компонента самоосвіти зроблено узагальнюючі висновки про можливість використання позитивних ідей з історії розвитку самоосвіти школярів у практиці роботи сучасної української школи.

Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави для таких загальних висновків:

1. У дисертації здійснене теоретичне обґрунтування актуальної та педагогічно значущої проблеми дослідження розвитку ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогічної думки. Дослідження проблеми у працях вітчизняних науковців показало, що її сутність розглядається багатоаспектно і має ряд характеристик та категорійних ознак як: діяльність для постійного поповнення знань; процес засвоєння додаткових знань, який обумовлений внутрішніми мотивами; компонент системи освіти країни.

У контексті інституційної моделі освіти у дослідженні теоретично обґрунтовано й виокремлено рівні розвитку самоосвіти (інституційний, позаінституційний, оказіональний); мотиви, які зумовлюють самоосвітню діяльність; особливості та характерні риси самоосвіти; напрями її організації. Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що у визначений у дисертаційному дослідженні історичний період складно однозначно оцінити феномен самоосвіти, оскільки важко окреслити чіткі лінії розвитку її характеристик.

2. Результати історико-педагогічного аналізу розвитку ідеї самоосвіти у зарубіжній класичній педагогіці засвідчили її глибоке історичне коріння. Дослідження наукових праць представників зарубіжної класичної педагогіки Я. Коменського, Дж. Локка, А. Дістервега довело, що вони започаткували основи наукового тлумачення самоосвіти й окреслили загальні шляхи підготовки до неї.

Узагальнення теорії класичної зарубіжної педагогіки у контексті досліджуваної проблеми дало змогу виділити спільні риси у поглядах зарубіжних педагогів (вони вважали книгу головним засобом самоосвітньої діяльності і значною мірою зводили саму діяльність до читання, тому займалися розробками практичних рекомендацій щодо процесу самостійного читання школярів, які залишаються актуальними й сьогодні).

3. Науковий огляд історичного розвитку ідей про самоосвіту у вітчизняній педагогіці від найдавніших часів до середини ХІХ ст. дозволяє виокремити основні етапи цього процесу: етап фрагментарних наукових знань про самоосвіту (ІХ – ХV ст.); етап створення перших наукових теорій, що стосувалися самоосвіти (ХVІ – середина ХVІІІ ст.); етап самоосвітніх концепцій (друга половина ХVІІІ – cередина ХІХ ст.).

4. За результатами дослідження виявлено та обґрунтовано основні тенденції розвитку самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ ст.:

– формування і підвищення інтересу учнів до самоосвіти поза межами елементарної народної школи;

– виокремлення інституційних форм самоосвіти учнів зі збереженням її позаінституційного та оказіонального рівня;

– зростання значущості самоосвіти у вітчизняних педагогічних теоріях (Б. Грінченко, Т. Лубенець, С. Миропольський, І. Огієнко);

– поширення ідей самоосвіти завдяки зміцненню взаємозв’язку системи освіти, педагогічної громадськості, засобів масової інформації;

– посилення етнокультурного компонента самоосвіти учнів у досліджуваний період.

5. У ході дослідження визначено, що українські педагоги кінця ХІХ – початку ХХ ст. ввели у педагогічну теорію поняття національного компонента змісту освіти і самоосвіти, сутність якого зумовлювалася знаннями з рідної мови, літератури, фольклору, народознавства, природи, історії України, що, безперечно, стало надбанням світової культури, основою розвитку і саморозвитку особистості. Матеріал підручників українською мовою, що укладалися видатними вітчизняними педагогами, був спрямований на формування пізнавальної активності учнів, самостійності їх мислення, інтересу до навчання і сприяв прагненню школярів до подальшої самоосвіти.

Представлене дослідження не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшої розробки потребують основні тенденції розвитку ідей про самоосвіту учнів інших національностей (поляків, євреїв, татар, угорців та ін.), що мешкали в сучасних територіальних межах України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Перспективними для майбутніх наукових студій є розширення хронологічних меж та вивчення становлення самоосвіти на різних етапах історичного розвитку нашої держави.

Публікації автора:

1. Шапошнікова Л.М. Самоосвіта у системі позашкільної освіти країни у 80-90-х роках ХІХ століття // Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького. – № 32 . – 2004. – Ч. ІІ. – С. 196-198.

2. Шапошнікова Л.М. Ідеї самоосвіти учнівської молоді у науковій спадщині Т.Г. Лубенця // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського. Серія “Педагогіка і психологія”. – Вип. 12. – 2005. – С. 91-93.

3. Шапошнікова Л.М. Педагогічні погляди С.І. Миропольського щодо ідеї самоосвіти школярів // Наукові записки. Серія “Психологія і педагогіка”. – Острог: Вид-во Національного університету “Острозька академія”, 2005. – Вип. 6. – Ч. 1. – С. 353-359.

4. Шапошнікова Л.М. Проблеми самоосвіти учнів у наукових працях Софії Русової // Науковий вісник Чернівецького університету: Педагогіка та психологія. – Вип. 245. – 2005. – С. 190-196.

5. Шапошнікова Л.М. Феномен самоосвіти в контексті сучасного та історико-педагогічного наукового пізнання // Науковий вісник Чернівецького університету: Педагогіка та психологія. – Вип. 256. – 2005. – С. 187-194.

6. Шапошнікова Л.М. Становлення самоосвіти в Київській Русі // Проблеми початкової ланки освіти в контексті розвитку світових педагогічних тенденцій: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. – Київ-Хмельницький-Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 182-189.

7. Шапошнікова Л.М. Ідея самоосвіти в контексті розвитку зарубіжної класичної педагогіки // VII Міжнар. конф. “Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей”: Наук.-метод. матер. – К.: ІМВ, 2005. – С. 130-134.

8. Шапошнікова Л.М. До проблеми самоосвіти учнів у контексті наукових пошуків учених кінця ХІХ – початку ХХ століття // Шляхи підвищення ефективності навчання іноземної мови у вищому навчальному закладі: Матер. міжвуз. наук.-метод. конф. – Хмельницький: Вид-во Національної академії Державної прикордонної служби імені Б. Хмельницького, 2006. – С. 133-134.

9. Шапошнікова Л.М. Проблема процесу самоосвіти школярів в історичному контексті // 85 років освітнього шляху. Сторінки історії Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії: Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. – Хмельницький: ХГПА, 2006. – С. 189-191.

10. Шапошнікова Л.М. Концепція національного виховання та її зв’язок з ідеєю самоосвіти у педагогічній спадщині українських вчених і педагогів кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Педагогіка і психологія в контексті гуманізації освіти: Зб. наук. пр. / За заг. ред. проф. О.М. Коханка. – Хмельницький: Подільський культурно-просвітительський Центр ім. М.К. Реріха; Хмельницький національний університет; Гуманітарний інститут Хмельницького національного університету, 2007. – С. 76-78.