Зянько Віталій Володимирович. Розвиток інноваційного підприємництва в транзитивній економіці. : Дис... д-ра наук: 08.00.01 - 2008.
Анотація до роботи:
Зянько В.В. Розвиток інноваційного підприємництва в транзитивній економіці. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.01 – Економічна теорія та історія економічної думки. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню питань формування інноваційного підприємництва і організаційно-економічних й інституційних механізмів його розвитку та регулювання в транзитивній економіці. Обґрунтовано теоретико-методологічні та методичні засади дослідження інноваційного підприємництва. Визначені спонукальні мотиви та існуючі суперечності в діяльності підприємця-новатора. Розкрито вплив інноваційного підприємництва на розбудову моделі інноваційного розвитку економіки та аргументовано необхідність його всебічної державної підтримки та стимулювання розвитку. Виявлено чинники активізації інноваційного підприємництва в Україні, у тому числі венчурних підприємств та потужних корпорацій. Визначено шляхи удосконалення державної інноваційної політики та національної інноваційної стратегії.
В дисертації в сукупності вирішено важливу наукову проблему комплексного дослідження теоретико-методологічних та практичних засад формування і функціонування інноваційного підприємництва в умовах ринкової трансформації економіки України. Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити такі загальні висновки теоретичного та науково-практичного значення:
Доведено, що інновація – це результат творчого процесу перетворення новаторських ідей в конкретний продукт, технологію, засіб діяльності чи послугу з притаманними їм новими чи суттєво вдосконаленими споживчими властивостями, метою якого є отримання економічного, соціального, екологічного або інших видів ефектів. Створення інновації, як правило, передбачає зміну усталених способів діяльності суб’єкта та застосування у процесі виробництва нововведень. Інновація і нововведення відрізняються за призначенням: інновація – кінцевий результат інноваційної діяльності, а нововведення – засіб створення як інноваційних, так і можливо традиційних товарів. Отже, інноваційною є діяльність, яка спрямована не лише на використання нововведень, але перш за все на вироблення інновації.
Аргументовано, що підприємницька діяльність невіддільна від інновацій, які в умовах нинішніх ринкових трансформацій, що супроводжують-ся швидкими змінами споживчого попиту та гостроконкурентною боротьбою, є головною умовою ефективного господарювання. Щоб забезпечити економічну стабільність та високу конкурентоспроможність фірми, підприємець повинен реалізовувати свій інноваційний потенціал, оволодівати інноваційним мисленням, здійснювати активну ризикову новаторську діяльність. Інноваційне підприємництво – не лише особлива форма господарювання, що ґрунтується на розробці і впровадженні інновацій, застосуванні нововведень, але й засіб покращення процесу управління інноваційною діяльністю.
Показано, що інноваційне підприємництво зорієнтоване на одержання інноваційного прибутку, який в умовах розвиненого ринку і конкуренції є найнадійнішим джерелом завоювання монопольної влади, дозволяє підприємцеві максимально реалізувати власницьку мотивацію та інтелектуаль-ний потенціал. Це вимагає від підприємця-власника самостійної, ініціативної, творчо-пошукової, ризикової новаторської діяльності, в якій реалізується його підприємливість. До інноваційної діяльності підприємця підштовхує складний мотиваційний механізм, що включає різноманітні внутрішні і зовнішні спонукальні мотиви та стимули підприємницької діяльності. Стимулювання розвитку інноваційного підприємництва з боку держави зумовлено тим, що у підприємця, як правило, відсутні достатні стимули до тієї господарської діяльності, що приносить в основному лише соціальний ефект, та тим, що інноваційна діяльність супроводжується підвищеним ризиком, окрім того в Україні на сьогодні не подоланий монополізм в науково-технічній сфері, який стримує розвиток ринку інноваційних товарів і послуг. Активізує інноваційну підприємницьку діяльність і нинішній процес всезростаючої глобалізації, який сприяє спрямуванню додаткових фінансових та інвестиційних ресурсів у сферу інноваційного розвитку національних економік. Аби привернути в країну ці ресурси треба зміцнювати її міжнародну конкурентоспроможність, активно й ефективно використовувати інновації як засіб розвитку всіх форм підприємництва, формувати потужні корпорації, що мають великий інноваційний потенціал, підвищувати престижність розумової праці, загалом ефективно використовувати інтелектуальне багатство нації, вдосконалювати інституціонально-правове середовище інноваційної діяльності тощо.
Аналіз матеріалів, розглянутих під час дослідження, дозволяє стверджувати, що наближення України до рівня розвитку промислово розвинених держав та перспектива зайняти пристойне місце у європейському співтоваристві залежатиме від того, наскільки швидко та ефективно буде втілюватися в життя власна українська модель інноваційного розвитку економіки, на основі якої тільки й можливо здійснити перехід суспільства до нового – науково-інформаційного технологічного способу виробництва. Визначено, що модель інноваційного розвитку – це цілісна концепція, в якій чітко окреслені соціально-економічні пріоритети, в загальних рисах описані системи управління інноваціями, визначені основні критерії оцінювання рівня інноваційного розвитку економіки. Для якої характерний випереджаючий розвиток освіти, науки, активна науково-дослідна і конструкторська діяльність, в цілому ефективне використання інтелектуального суспільного багатства.
5. Показано, що існуюче значне відставання України від промислово розвинених держав спричинене низькою інноваційною активністю вітчизняних підприємств, що, у свою чергу, зумовлено: недофінансуванням сфери науки, освіти, фундаментальних і прикладних досліджень; недосконалістю системи стимулювання винахідницької діяльності; нерозвиненістю законодавчої та інституціональної основи розвитку інноваційного підприємництва тощо. Переважна більшість підприємств в Україні не займається інноваційною діяльністю через брак власних коштів і незацікавленість банківської системи у довгостроковому фінансуванні, якого потребує інноваційна діяльність. Недостатньо надає уваги інноваційному підприємництву також держава.
Для покращення фінансування інноваційного процесу необхідно: активізувати інвестиційну діяльність вітчизняних фінансово-кредитних структур; створити сприятливі умови для кредитування інноваційних проектів шляхом розвитку венчурного підприємництва; формування фондового ринку; використання таких форм фінансового забезпечення, як франчайзинг, лізинг, факторинг, форфейтинг.
Державні органи влади всіх рівнів повинні більше турбуватися про покращення привабливості національної економіки для високотехнологічних іноземних інвестицій і всіляко сприяти тим закордонним інвесторам, котрі спрямовують свої капітали на модернізацію підприємств, помагають зростанню їх інноваційного потенціалу. Також треба формувати середовище, сприятливе для інвестування інноваційної діяльності з боку вітчизняних виробників, підвищувати якість підготовки інноваційних менеджерів, розробляти спеціальні програми підтримки розвитку малих венчурних підприємств і водночас розвивати корпоративну основу інноваційного підприємництва, адже лише спільна взаємодія всіх учасників інноваційного процесу забезпечить ефективність інноваційного розвитку в цілому та поступове наближення української економіки до рівня розвинених економік провідних держав світу.
6. Доведено, що активізація інноваційного підприємництва суттєво залежить від ефективності системи економічного стимулювання і моральної заінтересованості господарських суб’єктів у високих результатах своєї діяльності. Найважливішим елементом такої системи є механізм оподаткування, через який, використовуючи різноманітні податкові пільги, диференційовані залежно від наукомісткості виробництва, типу обладнання, рівня розвитку та місця розташування регіону, держава заохочує підприємницьку ініціативу, сприяє притоку інвестиційних ресурсів на розробку і впровадження перспективних інноваційних проектів, підтримує розвиток підприємств, що випускають конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію. Цільове використання податкових пільг необхідно закріпити законодавчо. Пільгове оподаткування треба доповнювати прямим державним фінансуванням найважливіших інноваційних програм і проектів, наданням інноваційним підприємствам позичок та дотацій.
Потужним стимулом активної й ефективної інноваційної підприємницької діяльності виступає економічна конкуренція, котра змушує здійснювати науково-технічне оновлення виробництва, впроваджувати прогресивні методи його організації, раціонально використовувати ресурси і виробляти товари, які максимально задовольняють запити споживача. Важливе місце серед стимулів інноваційної діяльності займає система морального заохочення суб’єктів-носіїв інновації. Спроможність генерувати та реалізовувати інноваційні ідеї залежить від рівня інноваційної культури, який визначається рівнем підготовки наукових кадрів, загальним рівнем освіченості працівників, причетних до інноваційної діяльності, рівнем їх добробуту. Для підвищення рівня інноваційної культури необхідно розширювати освітні програми, постійно вдосконалювати навчальний і науковий процес, більше уваги надавати фінансуванню наукових видавництв, наукових та науково-популярних видань тощо.
7. Розвиток інноваційного підприємництва безпосередньо залежить від розвиненості інноваційної інфраструктури, що включає сукупність організацій та інституцій, які, використовуючи новітні досягнення науки, техніки й інформаційних технологій, продукують нові ідеї, забезпечують організаційні, економічні та інформаційні умови освоєння інновацій, сприяють структурній перебудові економіки, оновленню номенклатури продукції, що випускається, створенню нових робочих місць, примноженню науково-технічного потенціалу. При університетах, науково-дослідних центрах та лабораторіях треба активніше створювати технопарки, виділяючи для них і їх клієнтів – малих інноваційних фірм, приміщення, земельні ділянки; заохочувати діяльність технопарків шляхом надання податкових та кредитних пільг, привернення уваги до їх розвитку іноземного венчурного капіталу. Потрібно також розвивати в Україні різні технопаркові структури, зокрема, бізнес-інкубатори та інноваційні центри, діяльність яких досі залишається законодавчо неврегульованою, що позбавляє їх державної підтримки. Держава повинна забезпечити умови для перетворення найбільших технопарків у технополіси, зокрема, розробити заходи, спрямовані на вдосконалення функціонування спеціальних економічних зон. Регіональним органам влади доцільно надати право самостійно приймати рішення стосовно підтримки територіальних інноваційних структур. Отже, розвиток інноваційної інфраструктури – одна з пріоритетних державних програм.
8. Дія різноманітних факторів постійно порушує рівновагу економічної системи, відновлення цілісності якої здійснюється на основі управління, основним суб’єктом якого у ринковій економіці виступає підприємець. Тому дослідження його поведінки є головним завданням управлінської стратегії. Недосконалість функціонування в Україні ринкових та державних інститутів, невирішеність багатьох питань, пов’язаних з перерозподілом власності, розвитком конкурентного ринкового середовища, активізацією інноваційного підприємництва тощо посилює актуальність підвищення ефективності управління інноваційним процесом на мікро-, мезо- та макрорівні.
9. Вироблення організаційно-економічних принципів, форм і методів управління інноваційним процесом та зайнятим інноваційною діяльністю персоналом підприємства, розробка та реалізація стратегії інноваційної діяльності на рівні фірми покладається на інноваційних менеджерів – висококласних спеціалістів наукової сфери і повноправних учасників дослідницьких робіт, здатних, діючи на підприємницьких принципах, забезпечити інноваційний розвиток підприємства. Нині наука визначає не лише організацію процесу виробництва, але багато в чому формує і потреби на створювані інновації, тому сучасний менеджер повинен вміти управляти не тільки розробкою і втіленням нововведень, але й передбачати соціальні та психологічні наслідки реалізації інновацій, виявляти і прогнозувати ринковий попит на них, пристосовувати інновації до вимог споживачів.
Підготовка інноваційних менеджерів в Україні здебільшого не відповідає сучасним вимогам ринкової економіки: потреби в менеджерах, керівниках і службовцях, які б володіли сучасним економічним мисленням та проявляли зацікавленість в організації підприємницької діяльності на інноваційній основі залишаються незадоволені. Державні органи управління, керівники вищих навчальних закладів, академічних інститутів та підприємств повинні ставитись до підготовки інноваційних менеджерів як до найефективнішої форми вкладання коштів. Відбір майбутніх фахівців сфери менеджменту інноваційної діяльності має здійснюватись з врахуванням таланту до творчого мислення, лідерських і організаторських здібностей.
10. Аналіз впливу чинників на попит на інноваційну продукцію показав, що найбільшим попитом користуються високоефективні інновації, що мають помірну ціну, та інновації, випуск яких можна освоїти в короткі терміни. Сприяють зростанню попиту на інноваційний товар зниження ціни на комплементарні до нього товари, збільшення купівельної спроможності споживачів, якість сервісного обслуговування інноваційної продукції, проведення реклами тощо. Зовнішніми детермінантами підвищення попиту на інновації є рівень розвитку ринку технологічних товарів, зокрема патентів і ліцензій, стабільність макроекономічної ситуації, низький рівень інфляції, що сприяє активізації інноваційної діяльності. Ці та ін. чинники обов’язково треба враховувати при розробці інноваційної стратегії розвитку підприємства і, відповідно до їх впливу корегувати цілі, наміри та шляхи довгострокової інноваційної і фінансової діяльності, а можливо і змінювати тип інноваційної стратегії, хоча вибір типу стратегії найбільше залежить все-таки від ступеня дослідницької активності підприємства, радикальності створюваної інновації і розміру підприємства (велика корпорація, фірма-субвиробник, чи ін.).
11. Інноваційну діяльність завжди переслідує інноваційний ризик, який, з одного боку, може завдати підприємству значних економічних збитків, а з іншого – виступає сильним стимулом підприємця до активної інноваційної діяльності, оскільки дозволяє уникнути банкрутства і забезпечити високу конкурентоспроможність підприємства і реалізованої ним продукції. Підприємець не повинен уникати інноваційного ризику, а прагнути передбачити його рівень з тим, що знизити до мінімуму, навчитись управляти ризиком в межах здійснюваної ним інноваційної стратегії. Ефективною є модель комплексного управління ризиками, що передбачає поетапне здійснення певних дій, використовуючи набутий на кожному з етапів досвід для корегування подальших заходів, спрямованих на досягнення максимальної результативності управління ризиками. Запропонована автором модель дозволяє виявити імовірні ризики інноваційного проекту, здійснити їх класифікацію за певними ознаками, дослідити основні чинники, що спричинюють інноваційні ризики, оцінити рівень їхнього впливу на кінцевий результат інноваційного проекту і на цій основі визначити способи та шляхи нейтралізації виявлених інноваційних ризиків.
12. Забезпечення структурної перебудови економіки у напрямі інноваційного розвитку багато в чому залежить від інституціонально-правового середовища: ефективності функціонування економічних, правових і соціальних інститутів, що регламентують господарську діяльність в цілому й інноваційну зокрема, врегульовують питання взаємодії між підприємцями та ін. учасниками ринку, сприяють інтенсифікації процесу забезпечення інвестування масштабних технологічних та інноваційних змін. Наразі повільний розвиток інноваційного підприємництва і навіть деяке зниження й без цього невисокої інноваційної активності свідчить про недосконалість та недостатність створеної в Україні законодавчої і нормативно-правової бази інноваційної сфери. Зокрема, невирішеними залишаються питання забезпечення фінансування з бюджету важливих державних науково-технічних програм та наукових частин цільових програм, заохочення капіталовкладень на розвиток високих технологій, підтримку малого і середнього інноваційного підприємництва, досі належним чином не забезпечено охорону прав власності, недосконало функціонує законодавчий механізм використання і розповсюдження нововведень, не створено загальнодоступної системи державного обліку та поширення інновацій. Для стимулювання розвитку інноваційного підприємництва, збільшення впроваджень високих технологій потрібно перш за все вдосконалити механізм оподаткування та інвестування інноваційної діяльності, зокрема, використовуючи світовий досвід, треба запровадити систему пільг на амортизаційні відрахування, кредитування інноваційних проектів, підтримку венчурних підприємств, для чого провести експертизу податкового, амортизаційного та митно-тарифного законодавства. Доцільно розробити і прийняти закон про корпорації, здійснити додаткові заходи із захисту інтелектуальної власності.
13. Доведено, що для подолання негативної тенденції розвитку інноваційної діяльності в нашій країні, підвищити підприємницьку інноваційну активність, збільшити конкурентноздатність продукції національного виробництва на внутрішньому і зовнішньому ринках, треба привести у відповідність вимогам сьогодення інноваційну державну політику. Це має бути політика «технологічного поштовху», що передбачає посилення ролі держави у вирішенні нагальних господарських та науково-технічних проблем. Враховуючи гостру нестачу фінансових ресурсів, при здійсненні інноваційної політики держава повинна опиратися на стратегію «лазерного променя», тобто не розпорошувати кошти, а навпаки – всі сили мобілізувати на досягнення поставленої мети. Після створення передумов для швидких і прогресивних змін структури господарського механізму у напрямі зростання ролі ринку, головна роль у регулюванні інноваційного розвитку повинна перейти від держави до ринкового механізму. Основні зусилля інноваційної політики України потрібно спрямувати на забезпечення випереджаючого розвитку високотехнологічних та наукомістких галузей машинобудівного комплексу, що становлять основу розвитку п’ятого і шостого технологічних укладів, на створення високоефективної системи комунікацій, формування єдиної централізованої системи обліку електронних інформаційних ресурсів держави. Загалом підтримка інноваційної діяльності має вестися за такими напрямами: пряма державна підтримка – часткове фінансування пріоритетних програм з держбюджету та інших фінансових фондів; побічна державна підтримка – надання суб’єктам інноваційного підприємництва податкових, кредитних та митних пільг, субсидій, дотацій, патентного захисту, забезпечення правового регулювання і т. ін.; застосування санкцій на випуск застарілої продукції та використання неефективних ресурсо- і енергомістких й екологічно небезпечних технологій; запровадження держзамовлень на наукові дослідження та інноваційну продукцію з визначенням конкретних виконавців через систему конкурсів і тендерів; формування розвиненої фінансово-кредитної системи інвестування малого інноваційного підприємництва та створення інститутів венчурного інвестування.
14. Національна інноваційна стратегія покликана забезпечити раціональний розподіл та ефективне використання обмежених виробничих ресурсів і розвиток різноманітних форм інноваційної діяльності шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на одержання певних науково-технічних та економічних переваг. Ефективність інноваційної стратегії залежить від наявного інтелектуального, науково-технічного потенціалу суспільства та зусиль інноваційної і промислової політик держави.
Публікації автора:
Монографія
Зянько В.В. Інноваційне підприємництво в Україні: проблеми становлення і розвитку. Моногр. // Вінниця: Універсум-Вінниця, 2005. – 263 с. Бібліогр.: 174 назви. (15,25 д.а.) (рецензія: Економіка України. – 2007. – №2. – С. 90-91).
Статті у наукових фахових виданнях:
Зянько В.В. Проблеми державної цінової політики // Вісник ВПІ, 1995. – №1. – С. 21-23 (0,3 д.а.).
Зянько В.В. Інноваційне підприємництво в українській економіці // Вісник ВПI, 1995. – № 4. – С. 28-30 (0,3 д.а.).
Зянько В.В. Основні етапи розвитку соціальної спрямованості підприємницького інтересу // Вісник ВПІ, 1997. – №2. – С. 31-34 (0,5 д.а.).
Зянько В.В. Активізація інвестування – передмова успіху економічних реформ та ринкових трансформацій в Україні // Вісник ХДПУ. Зб. наук. праць. – Вип. 122. (в 4 ч.). – Харків: ХДПУ, 2000. – Ч. 1.– С. 328-331 (0,3 д.а.).
Зянько В.В. Рівень і динамізм інноваційної сфери – визначальний критерій місця і ролі окремої країни в геополітиці // Вісник «Економіка» КНУ ім. Т.Шевченка. – Вип. 63, 2002. – С. 29-31 (0,6 д.а.).
Зянько В.В. Інновація як засіб розвитку економіки країни і гарантія зростання життєвого рівня її громадян // Сб. научн. тр. – Т.2 / НАН Украины. – Донецк, 2003. – С. 462-469 (0,4 д.а.).
Зянько В.В. Новаторство – основний напрям розвитку стратегічного менеджменту // Вісник УДУВГП. Економіка: Зб. наук. праць. – Вип. 1(20). – Рівне, 2003. – С. 224-229 (0,6 д.а.).
Зянько В.В. Інновація як складова науково-технічного прогресу // Вісник «Економіка» КНУ ім. Т. Шевченка. – Вип. 69, 2004. – С. 45-47 (0,45 д.а.).
Зянько В.В., Наконечна Т.О. Оцінка та нейтралізація фінансових ризиків інноваційних підприємств // Регіональні перспективи. – №3-5 (40-42). – 2004. – С. 224-226 (0,38 д.а.). Особистий внесок: розробка моделі управління ризиками підприємств інноваційної сфери (0,2 д.а.).
Зянько В.В. Знання як інформаційна база розвитку інноваційного мислення в контексті глобалізації // Вісник ВПІ, 2004. – №2. – С. 32-35 (0,4 д.а.).
Зянько В.В., Єпіфанова І.Ю., Журко Т.О. Інвестиційна діяльність на Вінниччині: стан та умови розвитку // Вісник УДУВГП. Економіка.: Зб. наук. праць. – Вип.2 (26). – Ч. ІІ. – Рівне. – 2004. – С. 238-243 (0,35 д.а.). Особистий внесок: досліджені проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку Вінниччини (0,2 д.а.).
Зянько В.В. Ринкова інноваційна інфраструктура розвитку підприємництва: зарубіжний досвід // Зб. наук. праць – №1-2. – Луцьк, «Надстир’я», 2004. – С. 208-214 (0,4 д.а.).
Зянько В.В., Єпіфанова І.Ю. Проблеми залучення іноземних інвестицій та розвитку інвестиційного ринку в Україні // Вісник ВПІ, 2004. – №5. – С. 32-36 (0,4 д.а.). Особистий внесок: виявлені недоліки прямих іноземних інвестицій та визначені завдання місцевих органів влади з активізації інвестиційної діяльності (0,2 д.а.).
Зянько В.В., Кулик І.М. Теоретичні та методологічні основи формування фінансової стратегії підприємства та її зв’язок з інноваційною стратегією // Труды Одесского политехнич. ун-та. – Одесса, 2004. – Спецвып.: в 3-х т. – Т. 1. – С. 207-210 (0,37 д.а.). Особистий внесок: досліджено взаємозв’язок і суперечності інноваційної та фінансової стратегій (0,2 д.а.).
Зянько В.В. Розробка інноваційної стратегії – основа стійкого розвитку підприємницької діяльності // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Вип. 196: В 4 т. Т. 2. – Дніпр.: ДНУ, 2004. – С. 502-507 (0,34 д.а.).
Зянько В.В. Інноваційна політика як важіль розвитку інноваційного підприємництва // Наук. журнал «Економіка розвитку» (спецвипуск), ХНЕУ, Харків, 2005, №2 (34). – С. 13-15 (0,41 д.а.).
Зянько В.В. Стимули та передумови розвитку інноваційного підприємництва // Наукові праці ДонНТУ: Серія економічна». Вип. 91. – Донецьк, 2005. – С. 103-110 (0,66 д.а.).
Зянько В.В. Проблеми фінансового забезпечення малого бізнесу в Україні // Вісник «Економіка» КНУ ім. Т.Шевченка. Вип. 80, 2005. – С. 37-40 (0,45 д.а.).
Зянько В.В. Головні напрями підтримки розвитку інноваційного підприємництва в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Вип. 207: в 5 т. Т. ІV. – Дніпр.: ДНУ, 2005. – С. 967-972 (0,33 д.а.).
Зянько В.В. Глобалізація та інноваційний процес: їх взаємовплив // Економіка України. – №2. – 2006. – С. 84-89 (0,55 д.а.).
Зянько В.В. Інституціональне середовище як умова ефективного функціонування інноваційного підприємництва // Наукові праці ДонНТУ: Серія економічна». Вип. 103-1. – Донецьк, 2006. – С. 210-216 (0,58 д.а.).
Зянько В.В. Проблеми та пріоритети розвитку інноваційного підприємництва в Україні // Теоретичні та прикладні питання економіки: Зб. наук. праць / За ред. Єханурова Ю.І., Шегди А.В. – К.: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2006. – Вип. 9. – С. 167-173 (0,55 д.а.).
Зянько В.В. Система інноваційної управлінської стратегії підприємницької поведінки // Вісник НУВГП. – Вип. 3(35). Економіка: Зб. наук. праць – Рівне. – 2006. – С. 64-69 (0,42 д.а.).
Зянько В.В. Фінансування та кредитування інноваційного підприємництва // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. наук. праць. Т. 18. – Суми: УАБС НБУ, 2006. – С. 61-65. (0,37 д.а.).
Зянько В.В. Власність як основний інститут забезпечення ефективного функціонування інноваційного підприємництва // Наук. праці ДонНТУ: Серія: економічна. Вип. 31-2 (117). – Донецьк, ДонНТУ, 2007. – С. 105-110 (0,58 д.а.).
Зянько В.В. Роль малих інноваційних підприємницьких структур у створенні інноваційно-конкурентного середовища // Наук. вісн. Чернівецького нац. ун-ту: Зб. наук. праць. Вип. 334. Економіка. – Чернівці: Рута, 2007. – С. 88-91. (0,44 д.а.).
Зянько В.В. Венчурний капітал в системі малого інноваційного підприємництва // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону: Наук. зб. / За ред. І.Г. Ткачук. – Івано-Франківськ. ВДВ ЦІТ Прикарпатського нац. ун-ту ім. В. Стефаника, 2007. – Вип. ІІІ. – Т. 1. – С. 346-350. (0,38 д.а.).
Публікації в інших наукових виданнях:
Зянько В.В. ВЕЗ як форма організації інноваційної підприємницької діяльності // Проблеми економічної політики у вільних економічних зонах /Тези мiжн.конф. – Ч. 3. – Чернівці, 1995. – С. 49-51 (0,2 д.а.).
Зянько В.В., Сірко А.В. Економічна культура – складова частина загально-гуманiтарної освіти студента // Роль i місце соцiально-гуманiтарних дисциплін у гуманізації вищої освіти в Україні // Тези наук.-практ. конф. – Вінниця, 1995. – С. 16 (0,2 д.а.). Особистий внесок: обґрунтовано зростаючу соціальну роль підприємця в сучасному суспільстві (0,1 д.а.).
Зянько В.В., Найдич Н.М., Сірко В.В. Відродження господарсько-фiнансової еліти – запорука успіху реформації сучасної України // Національна еліта та інтелектуальний потенціал України /Тези мiжн. конф. – Львів, 1996. – С. 179-180 (0,2 д.а.). Особистий внесок: розкрито фактори, які обмежують свободу підприємництва в Україні (0,07 д.а.).
Зянько В.В., Фурик В.Г. Поєднання економічних інтересів суб’єктів підприємництва ВЕЗ // Організаційно-економічне забезпечення функціонування локальних (точкових) вільних економічних зон в Україні / Тези мiжн. наук.-практ. конф. – Ч. 1. – Чернівці, 1996. – С. 55 (0,1 д.а.). Особистий внесок: розкриті існуючі суперечності економічних інтересів між суб’єктами підприємництва ВЕЗ (0,05 д.а.).
Зянько В.В. Роль розвитку форм підприємництва у формуванні нового економічного мислення // Методичні аспекти формування нового економіч-ного мислення /Тези наук.-практ. конф. – Вінниця, 1996. – С. 10-13 (0,2 д.а.).
Зянько В.В. Спрямованість підприємницького інтересу – визначальна ознака цивілізованості ринку // Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ ст. / Матер. міжн. наук-практ. конф. – Ч. 3. – К., 2000. – С. 44-45 (0,1 д.а.).
Зянько В.В. Шлях до взаємоповаги підприємця і споживача пролягає через насичення ринку // Україна на порозі ХХІ ст.: економіка, державність. Зб. наук. праць по матер. міжн. наук.-практ. конф. – В 2-х томах. – Т. 1. – Вінниця, 2000. – С. 128-130 (0,2 д.а.).
Зянько В.В., Небава М.І., Сірко А.В. Основи економіки: вузлові питання. Навч. посібник // Вінниця: Універсум-Вінниця, 2001. – 247 с. (14,26 д.а.). Особистий внесок: розділ ІІ «Мікроекономіка» (4,7д.а.).
Зянько В.В. Основи мікроекономіки. Навч. посібник // Вінниця: Універсум-Вінниця, 2001. – 272 с. (15,64 д.а.).
Зянько В.В., Небава М.І., Сірко А.В. Загальний курс теоретичної економіки. Навч. посібник // Вінниця: ВДТУ, 2002. – 252 с. (10,8 д.а.). Особистий внесок: розділ ІІ «Мікроекономіка» (3,6 д.а.).
Зянько В.В., Чалюк П.В. Особливості здійснення фінансової політики в Україні // Розвиток фінансово-кредитної системи України в умовах ринкових трансформацій: Зб. матер. І всеукр. наук.-практ. конф. – Вінниця, 2003. – С. 18-20 (0,2 д.а.). Особистий внесок: досліджено проблеми фінансової політики України та її завдання з формування умов розвитку підприємництва (0,15 д.а.).
Фурик В.Г., Зянько В.В., Грищенко В.Т. До питання визначення показників рентабельності та ефективності виробництва // Розвиток фінансово-кредитної системи України в умовах ринкових трансформацій: Зб. матер. І всеукр. наук.-практ. конф. – Вінниця, 2003. – С. 262-264 (0,3 д.а.) Особистий внесок: досліджено методологічні підходи до визначення показників рентабельності та напрями підвищення рівня рентабельності роботи підприємств (0,15 д.а.).
Наконечна Т.О., Зянько В.В. Сутність та особливості виникнення ризиків при здійсненні інвестування інноваційної діяльності // Праці IV міжн. наук. конф. «Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання». – Ч. 5. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 108-110 (0,21 д.а.). Особистий внесок: досліджено сутність, види та особливості управління ризиками в інноваційному підприємництві (0,15 д.а.).
Зянько В.В. Інноваційна стратегія підприємницької діяльності // Матеріали V всеукр. наук.-практ. конф. «Фінансово-економічні проблеми регіонів України». – Т. 3.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 122-123 (0,1 д.а.).
Зянько В.В., Тептя О.В. Роль фінансового сектора в інноваційному процесі // Матер. регіон. наук.-практ. конф. «Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки Вінниччини». Зб. статей. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2005. - С.45-47 (0,2 д.а.). Особистий внесок: проаналізовано сучасний стан та проблеми фінансування інноваційної діяльності підприємств Вінниччини (0,15 д.а.).
Зянько В.В. Засоби стимулу впровадження інноваційних технологій // Матер. міжн. наук.-практ. конф. «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави». – Т. 2 . – Дніпро.: Наука і освіта, 2005. – С. 22-24 (0,1 д.а.).
Фурик В.Г., Зянько В.В. Впровадження інноваційних технологій при викладанні фінансових дисциплін // Матер. всеукр. наук.-метод. конф. «Управління якістю підготовки менеджерів-економістів галузевого спряму-вання» 12-13 квітня 2005 р. – Вінниця, 2005. – С. 96-98 (0,15 д.а.). Особистий внесок: визначені основні зміни у викладанні економічних дисциплін, зумовлені їх інформаційним розширенням (0,08 д.а.).
Зянько В.В. Інноваційна модель розвитку економіки України: пріоритети та шляхи реалізації: Матеріали «круглого столу» // У кн.: Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України / Я.А. Жаліло, С.І. Архієреєв, Я.Б. Базилюк та ін. – К.: НІСД, 2006. – С. 106-108 (0,13 д.а.).
Зянько В.В. Роль менеджера в управлінні інноваційним процесом // Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки: Зб. тез міжвуз. наук.-практ. конф. 13-14 квітня 2006 р. – Рівне, НУВГП, 2006. – С. 29-31 (0,13 д.а.).
Зянько В.В. Фінансове забезпечення розвитку інноваційного підприємництва в Україні // Банківська система України в умовах глобалізації фінансових ринків: Матер. міжн. наук.-практ. конф. 18-20 жовтня 2006 р. – Черкаси: ЧБІ УАБС НБУ, 2006. – С . 12-14 (0,1 д.а.).
Зянько В.В. Становлення венчурного бізнесу в Україні // Матер.міжн.наук.-практ.конф. «Фінансові ресурси регіону: організація та управління». 9-11 листо-пада 2006 р. - Івано-Франківськ: ПП Курилюк, 2007. – С. 188-189. (0,1 д. а.).
Зянько В.В. Малі фірми в середовищі інноваційного підприємництва // Матер. ХVII міжн. наук.-практ. конф. «Генезис інституційної системи сучасної економіки України». 16-17 листопада 2006 р. – Чернівці: Рута, 2007. – С. 15-16. (0,1 д.а.).
Особливості та шляхи детінізації економіки України: Матеріали «круглого столу» / За ред. З.С. Варналія. – К.: НІСД, 2007. – С. 63-64. (0,1 д.а.).
