У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми розвитку інтелектуальної ініціативності першокласників, яке полягає в уточненні сутності понять «ініціативність», «інтелект», «інтелектуальна ініціативність»; виявленні особливостей динаміки вираження інтелектуальної ініціативності учнів упродовж періоду навчання в першому класі, специфіки її прояву в особистісній сфері дитини 6-7 років, визначенні критеріїв та рівнів сформованості інтелектуальної ініціативності першокласників, створенні та експериментальній апробації моделі розвитку визначеного системного утворення в період першого року навчання, що включає психолого-педагогічні умови та засоби психокорекційного впливу. Інтелектуальна ініціативність як інтегральна якість особистості (інтелектуальний, мотиваційний, емоційно-вольовий та поведінковий компоненти) зумовлена своєрідністю протікання мотиваційних процесів та інтелектуалізованого мислення, пов’язана з емоційно-вольовою здатністю індивіда активно змінювати вихідну інтелектуально-пізнавальну позицію, визначає ефективність інтелектуального пізнання фізичної реальності, самопізнання та емоційно-соціального благополуччя. Закріплення домінантності інтелектуальної ініціативності в період навчання у першому класі, пов’язане з проблемами розвитку таких якостей дитини (інтелектуалізоване мислення, внутрішня та зовнішня ініціативна спрямованість, інтелектуально-емоційне благополуччя, пізнавальна потреба, пізнавальна активність, інтелектуально скерована поведінка у соціальному середовищі, свободоздатність, самостійність, внутрішня свобода). Зазначені якості виступають проявами інтелектуальної ініціативності в особистісній сфері першокласника. Критеріями розрізнення рівнів вираження розвитку інтелектуальної ініціативності першокласників (високого, достатнього, середнього, низького) виступають індивідуальні особливості дитини, специфіка її суб’єктного досвіду; вплив мікросередовища на розвиток інтелектуальної, мотиваційної, емоційно-вольової та поведінкової сфер; інтелектуальна готовність; потреба нових знань; оптимістичне ставлення до процесу спільної учбової діяльності; самооцінка та ціннісні орієнтації. Високий рівень інтелектуальної ініціативності першокласників зумовлений тісним зв’язком між інтелектуальним та емоційно-вольовим компонентами. Умови ефективного розвитку інтелектуальної ініціативності першокласника пов’язані з необхідністю нівелювання негативної дії чинників, які детермінують її низький рівень розвитку в цей період. До таких психологічних та педагогічних умов належать:
а) загальні умови розвитку і формування особистості першокласника (врахування суб’єктивного досвіду; індивідуальних особливостей інтелектуальної, емоційно-вольової і мотиваційної сфер; особливостей поведінки в соціальному середовищі); забезпечення комплексного підходу до розвитку інтелектуально-ініціативної особистості першокласника: повага до особистості дитини; збагачення інтелектуального та соціального досвіду дітей у процесі спільної учбової діяльності; формування гармонійної системи ініціативних взаємовідносин між дітьми; володіння вчителями та психологами прийомами конструктивного вирішення конфліктів та попередження можливості виникнення психологічних бар’єрів у взаємодії з дітьми; розвиток емоційно-вольової сфери дітей, поваги до почуттів і переживань дитини; виховання вольових якостей, розвитку в них самостійності, відповідальності, навичок самоконтролю; б) конкретні умови, пов’язані з чинниками закріплення інтелектуальної ініціативності першокласника виступають: спільна учбова діяльність; використання інтерактивних технологій; сприяння становленню інтелектуально-свободоздатної Я-образу першокласника; розвиток інтелектуалізованого діалогічного мислення учнів першого класу; стимуляція та розвиток ініціативних стосунків типу “Я-інший”, розвиток пізнавальної активності, інтелектуально-емоційного благополуччя та інтелектуальної соціально-скерованої поведінки дітей. Реалізація психолого-педагогічних умов розвитку інтелектуальної ініціативності першокласників у процесі спільної учбової діяльності відбувається успішніше шляхом впровадження системи взаємопов’язаних засобів: енциклопедично-інтерактивних уроків «Навчання грамоти»; використання на уроках «Інтелект та ініціатива» індивідуальних та групових психокорекційних тренінгових вправ, що спонукають дитину до переосмислення власної інтелектуально-пізнавальної позиції на засадах свободоздатності. Ефективність авторської програми розвитку інтелектуальної ініціативності першокласників підтверджується підвищенням рівня розвитку інтелектуального та емоційного компонентів в процесі спільної учбової діяльності, що виявилося в змобілізованості осягнути невідоме , в високому рівні розвитку інтелектуалізованого мислення учнів; зростанні їх допитливості; стійкому емоційному благополуччі; підвищенні пізнавального інтересу; у високому рівні розвитку складових емоційного інтелекту (здивування, почуття здогадки, впевненості, сумнівів); у збільшенні самостійності, ініціативності, впевненості у своїх силах, бажанні бути успішними та внутрішньо вільними.
За результатами дослідження розроблено авторський інтерактивний курс «Навчання грамоти» та методичні рекомендації «Атлас інтелектуально-ініціативного розвитку першокласника» для практичних психологів та вчителів початкових класів. Рекомендації сприятимуть розвитку інтелектуалізованого діалогічного мислення, інтелектуально-емоційного благополуччя, пізнавальної активності, інтелектуально-спрямованої поведінки, свободоздатності, самостійності, внутрішньої свободи та дозволять інтелектуалізувати простір спільної учбової діяльності. В «Атласі» увага вчителів зосереджена на змісті та особливостях інтелектуальної ініціативності першокласника, складності її дослідження, основних тенденціях розвитку інтелектуально-ініціативної сфери першокласника, що виявлено при експериментальному дослідженні. Посібник містить добірку методик вивчення інтелектуальної ініціативності учнів першого класу, адаптованих до рівня знань, вмінь та навичок дітей 6-ти та 7-ми річного віку. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Воно відкриває перспективу щодо вивчення інших чинників розвитку інтелектуальної ініціативності молодшого школяра на наступних етапах навчання в початковій школі. Вимагає спеціального дослідження також проблема складання комплексної методики визначення розвитку інтелектуальної ініціативності учнів середніх та старших класів у процесі спільної учбової діяльності. Основний зміст роботи відображено у таких публікаціях автора: 1. Старинська О.В. Ініціатива як умова активізації пізнавальної діяльності учня // Початкова школа. – 2000. – №5. – С. 34-35. 2. Старинська О.В. Розвиток ініціативності молодших учнів в ситуаціях взаємодії // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка. – Т.ІІІ. Частина 6. – К., 2001. – С. 245-250. 3. Старинська О.В. Ініціативність молодших учнів як складова духовно-катарсичної активності особистості // Психологія: Зб. наук. праць НПУ ім. М.П. Драгоманова. Випуск 13. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2001. – С. 230-237. 4. Старинська О.В. Інтелектуальна ініціативність молодших учнів та засоби її розвитку // Зб. наук. праць Бердянського державного педагогічного інституту (психологічні науки). – Бердянськ, 2004. – С. 108-114. 5. Старинська О.В. Інтелектуальна ініціатива та її місце в ґенезі пізнавальної активності особистості // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (психологічні науки). – Випуск 29. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. – С. 129-132. 6. Старинська О.В. Інтелектуальна ініціативність та рівень розвитку інтелекту дитини // Зб. наук. праць Бердянського державного педагогічного інституту (психологічні науки). – Бердянськ, 2006. – С. 12-21. 7. Старинська О.В. Про інтелектуальну ініціативність та шляхи її розвитку в молодших учнів // Сучасна початкова школа: проблеми, пошуки, знахідки: Міжнар. наук. конференція. – Тернопіль, 1996. – Ч. 1. – С. 39-40. 8. Старинська О.В. Ініціативність як інтегративна характеристика особистості та шляхи її розвитку у молодших школярів // Психологія на перетині тисячоліть: Зб. наук. праць учасників П’ятих Костюківських читань. – Т.ІІІ. – К., 1998. – С. 232-238. 9. Старинська О.В. Ініціативність як складова системи моральної саморегуляції поведінки людини // Зб. наук. праць Бердянського державного педагогічного інституту (педагогічні науки). – Бердянськ, 1999. – С. 124-132. 10. Старинська О.В. Емоції як складова мотивації ініціації діяльності молодшого учня // Зб. наук. праць Бердянського державного педагогічного інституту (педагогічні науки). – Бердянськ, 2003. – С. 40-46. 11. Старинська О.В. Психологічна структура, динаміка та розвиток інтелектуальної ініціативності молодших учнів // Навчання, виховання та роз-виток: Всеукраїнська науково-практична конференція. – Бердянськ, 2004.–С. 14-17. 12. Старинська О.В. Розвиток інтелектуальної ініціативності молодших учнів в процесі особистісно-орієнтованого навчання // Особистісно-орієнтований підхід до організації навчально-виховного процесу: проблеми та пошуки: Всеукраїнська науково-практична конференція. – Бердянськ, 2005. – С. 34-36. 13. Старинська О.В. Розвиток інтелектуальної ініціативи засобами інтерактивного навчання // Рідна школа. – 2006. – №6. – С. 39-41. 14. Старинська О.В. Ініціативність у контексті проблеми регуляції інтелекту // Зб. наук. праць Бердянського державного педагогічного інституту (психологічні науки). – Бердянськ, 2007. – С. 16-26. |
