Аналіз опублікованої літератури, документальних джерел, матеріалів періодичної преси свідчить про те, що історичне краєзнавство на Одещині пройшло складний шлях розвитку у другій половині 40-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. Продовжуючи традиції краєзнавства ХІХ та початку ХХ століть, краєзнавчий рух на Одещині у досліджуваний період започаткував нові форми і методи краєзнавчої роботи. В цей час створилися об’єктивні умови для вивчення і поширення знань про минуле краю, проте досить часто історико-краєзнавча робота залежала від офіційних державних директив, які спрямовували діяльність цих краєзнавчих установ у дуже вузькі рамки. Основними формами краєзнавчої роботи у повоєнний період було відновлення закладів науки і культури, ліквідація наслідків війни на окупованій території Одещини, повернення фондів державних архівів і бібліотек, створення нових осередків краєзнавчої роботи тощо. Події Другої світової війни обумовили коло досліджень з історії краю, а саме вивчення історичних фактів періоду війни, дій партизанських загонів, визначення імен загиблих тощо. Активізації досліджень з історії населених пунктів, промислових і сільськогосподарських підприємств, пам'яток історії та культури, якісному і кількісному зростанню краєзнавчих видань сприяла, значною мірою, підготовка томів “Історії міст і сіл Української РСР. Одеська область” і “Зводу пам'яток історії та культури”, яка стала важливим імпульсом у розвитку історичного краєзнавства як у республіці в цілому, так і на Одещині зокрема. Процес підготовки зазначених видань не лише дозволив підняти і опрацювати винятково широку документальну базу, створити інформаційно-пошукові системи в архівах і бібліотеках, а й згуртувати краєзнавчий актив, зосередивши його увагу на пріоритетних напрямках досліджень рідного краю. Розвиток історичного краєзнавства, за умов системної кризи радянського суспільства, мав суперечливий характер, але, незважаючи на одіозні ідеологічні настанови і брак коштів, краєзнавці Одещини відродили і виплекали цінну дослідницьку традицію, врятували від загибелі великий шар рухомих і нерухомих пам'яток історії та культури, істотно збагатили джерельну базу регіональної історіографії. Водночас, частина краєзнавців працювала безсистемно, піднімала малозначущі теми, їх напрацювання були іноді далекими від наукового обґрунтування та історичної цінності. У досліджуваний період на Одещині історичним краєзнавством займалася ціла група істориків-краєзнавців, а саме: А.Бачинський, С.Боровой, В.Ващенко, П.Каришковський, С.Ковбасюк, В.Коновалов, З.Першина, М.Раковський та ін. Для численного загону місцевих краєзнавців наукові дослідження істориків-професіоналів, їх праці були одним з основних джерел вивчення краю. Проте, провідне місце в історико-краєзнавчій літературі тих часів належало таким темам досліджень, як історія рідного краю, що пов'язана з подіями класової боротьби, революційного руху, Другої світової війни, участю трудящих у будівництві соціалізму, що звичайно обумовлювалося тогочасною тоталітарною системою і пануючою ідеологією. Важливу роль у розвитку історичного краєзнавства на Одещині у досліджуваний період відіграли державні культурно-освітні заклади та архівні установи, співробітники яких сприяли формуванню фондів і науково-довідкового апарату історико-краєзнавчих досліджень. Краєзнавча робота музеїв Одещини підпорядковувалася єдиній схемі, яка була пов’язана з науково-дослідною та популяризаторською роботою щодо вивчення основних історичних подій в історії радянської держави. Незважаючи на відсутність необхідних коштів, жорсткий ідеологічний тиск з боку політичного керівництва, одеські музеї намагалися зберегти належний рівень науково-дослідної, фондової, експозиційної роботи, що надавало можливість у другій половині 80-х рр. розпочати докорінну перебудову музейної справи в регіоні, висвітлити, притаманними їм засобами, маловідомі сторінки історії Одещини. Винятково важливу роль у діяльності музейних закладів регіону відігравав краєзнавчий актив, який складав основу масових громадських відділів, наукових рад, гуртків і об'єднань, створених при музеях. Серед музейних працівників, справжніх подвижників краєзнавчого руху, можна назвати І.Бережного, А.Бужевича, А.Коциєвського, Н.Пельца, М.Пустовойтенка, К.Ревенка, М.Савицького та багато ін. В організації краєзнавчої діяльності на Одещині значна роль у досліджуваний період належала науковим та масовим бібліотекам. Краєзнавча робота бібліотек включала виявлення, збирання і систематизацію краєзнавчої літератури; довідково-бібліографічне обслуговування різних установ і окремих читачів; науково-методичну діяльність, зокрема допомогу сільським бібліотекам та бібліотекам підприємств, створення методичних посібників, проведення консультацій, семінарів, нарад і конференцій, які сприяли обміну досвідом краєзнавчої роботи в регіоні. У справі розвитку бібліотечного краєзнавства важливу роль відігравали бібліографи-краєзнавці одеських наукових бібліотек, зокрема такі, як Г.Каширін, Л.Смичок, О.Ноткіна, М.Павлюк, В.Фельдман та ін. Одним із центрів краєзнавчої роботи на Одещині, зокрема центром організації методичної допомоги краєзнавцям-аматорам, були державні архіви. Діяльність архівістів була насичена краєзнавчим змістом – комплектація і упорядкування фондів, створення науково-довідкового апарату й тематичних каталогів, видання збірок документів та матеріалів, публікація статей та оглядів, джерел у фаховій та громадсько-політичній періодиці, проведення днів відкритих дверей в архівних установах, тематичних виставок, шкільних уроків, лекцій, телевізійних і радіо вікторин, днів інформатора на краєзнавчу тематику. Значну роботу щодо організації краєзнавчої діяльності архівних установ Одещини проводили архівісти області А.Белобородова, О.Дьоміна, О.Осадчук, Є.Хабалашвілі, І.Хіоні та ін. Проте, пильний нагляд, адміністрування всієї діяльності архівних установ з боку партійно-бюрократичного апарату, ідеологічний контроль, тощо, призводили до погіршення результатів дослідницької роботи, до зниження рівня науковості, переважання суб’єктивних, кон’юктурних, пропагандистських нашарувань у цій сфері. Кількість проведених архівними установами досліджень, в значній мірі, не узгоджувалися з їх якістю, ґрунтовністю, фундаментальністю. Діяльність наукових товариств на Одещині, таких як, Одеське археологічне товариство, Одеська обласна організація товариства охорони пам’яток історії та культури, а також історико-краєзнавча секція “Одесика” при Одеському будинку вчених, сприяла підвищенню рівня історико-краєзнавчих досліджень, що в значній мірі відобразилося і на їх якості. Ці громадські об’єднання скеровували свою роботу на видання результатів досліджень в регіоні та координацію діяльності археологів, істориків, краєзнавців, проведення обліку та охорону пам’яток на місцях, сприяння участі краєзнавців в археологічних експедиціях, організації конференцій спільно з археологами-аматорами та краєзнавцями Північного Причорномор’я. Краєзнавчим дослідженням 40-х - першої половини 80-х рр. була властива хронологічна і тематична обмеженість, зумовлена як директивними вказівками владних структур, так і станом вітчизняної історичної науки того часу, причому пріоритет належав дослідженням з історії революційного руху, компартійних та комсомольських організацій, соціалістичного будівництва, Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. На зламі 80-90-х рр. історико-краєзнавчий рух на Одещині, як і в Україні в цілому, став важливим засобом пробудження історичної пам'яті та національної свідомості українського народу і в такий спосіб прислужився утворенню незалежної Української держави. У контексті подальшого розвитку історичного краєзнавства на Одещині, виходячи з наявного досвіду, було б доцільним висловити деякі практичні рекомендації щодо поліпшення сучасної історико-краєзнавчої роботи в регіоні. По-перше, варто було б здійснити розробку перспективних програм розвитку історичного краєзнавства, пам’яткознавства, музеєзнавства, які мають бути підтримані державним фінансуванням. По-друге, доцільно активізувати роботу Одеської філії Всеукраїнської спілки краєзнавців, яка має стати координаційним центром краєзнавчих осередків Одещини. По-третє, потрібно активізувати діяльність Одеської обласної організації товариства охорони пам’яток історії та культури. По-четверте, одним із першочергових завдань можна вважати розробку програм викладання історичного краєзнавства у вищих та середніх навчальних закладах. По-п’яте, провести істотне реформування системи державних і громадських музеїв, яке неможливе без відтворення в експозиціях історичних процесів, позбавлених тенденційних підходів, що склалися у добу політичного монополізму та ідеологічного монізму. По-шосте, передбачити державну підтримку в організації роботи з підготовки матеріалів та перевидання багатотомної наукової праці з історії міст і сіл України і Одещини зокрема, та видання одеського тому Зводу пам’яток історії і культури України на основі сучасної наукової методології. |
