У дисертаційному дослідженні представлене теоретичне узагальнення та експериментальне вирішення проблеми розвитку комунікативної саморегуляції майбутнього вчителя у процесі професійної підготовки, яке полягає у визначенні специфіки та психологічних особливостей комунікативної саморегуляції майбутнього вчителя, виявленні рівнів розвитку та динаміки комунікативної саморегуляції майбутнього вчителя впродовж навчання у вищому навчальному закладі, у дослідженні особливостей прояву структурно-функціональних ланок комунікативної саморегуляції майбутнього вчителя, у виявленні зв’язку комунікативної саморегуляції майбутнього вчителя із загальною саморегуляцією та педагогічною комунікативною компетентністю, у виявленні зв’язку загальної саморегуляції зі структурними компонентами педагогічно-орієнтованого спілкування у майбутніх учителів, в обґрунтуванні, розробці та апробації програми розвитку комунікативної саморегуляції майбутніх учителів. 1. До визначення поняття саморегуляції у психології існує багато підходів, які не суперечать один одному, а розглядають різні сторони цього складного психічного явища. Ми визначаємо комунікативну саморегуляцію з позицій структурно-психологічного напрямку як системно організований процес внутрішньої психічної активності суб’єкта з ініціації, побудови, підтримки та управління різними видами та формами довільної комунікативної активності, спрямованої на досягнення цілей спілкування. 2. Процес комунікативної саморегуляції у педагогічному спілкуванні реалізується взаємодією функціональних ланок, які забезпечуються наступними регулятивними процесами як психологічними механізмами комунікативної саморегуляції: 1) постановкою цілей у педагогічному спілкуванні; 2) моделюванням суб’єктивно значущих умов педагогічного спілкування; 3) програмуванням виконавчих комунікативних дій у педагогічному спілкуванні; 4) самовпливом при встановленні та підтриманні рапорту у процесі педагогічного спілкування; 5) емоційно-вольовою мобілізацією в актуальному процесі педагогічного спілкування; 6) самоконтролем та оцінкою ефективності реалізації актуального процесу педагогічного спілкування; 7) контролем та оцінкою результатів педагогічного спілкування; 8) прийняттям рішення про корекцію системи комунікативної саморегуляції педагогічного спілкування; 9) самореабілітацією після педагогічного спілкування. 3. За особливостями сформованості окремих функціональних ланок комунікативна саморегуляція може характеризуватися «високим», «вище середнього», «середнім», «нижче середнього», «низьким» рівнями розвитку. Більшість студентів педагогічного вищого навчального закладу мають на початковому етапі навчання у педагогічному ВНЗ «середній», «нижче середнього» та «низький» рівні комунікативної саморегуляції, і ці показники впродовж навчання залишаються практично незмінними. Аналіз динаміки комунікативної саморегуляції майбутнього вчителя свідчить про те, що у студентів від молодших до старших курсів практично відсутня позитивна динаміка у розвитку таких функціональних ланок комунікативної саморегуляції, як «комунікативне цілепокладання», «аналіз комунікативної ситуації», «комунікативне програмування». При цьому найбільш слабко розвиненою ланкою комунікативної саморегуляції як у молодших, так і у старших курсів, є «комунікативне програмування», а найбільш сильно розвиненою ланкою – «комунікативний самоконтроль». 4. Комунікативна саморегуляція майбутнього вчителя тісно пов’язана з його педагогічною комунікативною компетентністю: в цілому чим вищий рівень комунікативної саморегуляції, тим вищий рівень педагогічної комунікативної компетентності. При цьому статистично значущий зв'язок визначається за такими структурними компонентами педагогічної комунікативної компетентності, як «когнітивний», «конативний», «емотивний», які є найбільш тісно пов’язаними з виконавчим аспектом педагогічно-орієнованого спілкування у студентів педагогічного ВНЗ. Вивчення рівнево-типологічних особливостей розвитку загальної саморегуляції як чинника педагогічно-орієнтованого спілкування майбутніх вчителів доводить, що найбільш суттєво дані особливості саморегуляції впливають на характер комунікативно-організаторських якостей у структурі педагогічно-орієнтованого спілкування. 5. Рушійними силами цілеспрямованого розвитку у майбутніх вчителів комунікативної саморегуляції в процесі професійної підготовки є формування комплексів регулятивних вмінь, які реалізують у єдиній технологічній послідовності психологічні механізми комунікативної саморегуляції. Суттєвими психологічними умовами розвитку у майбутніх учителів цілісної системи комунікативної саморегуляції є наступні: 1) засвоєння майбутніми вчителями знань стосовно інваріантної функціональної структури та специфічного змісту психологічних механізмів комунікативної саморегуляції у педагогічному спілкуванні; 2) розвиток у майбутніх учителів комплексів регулятивних умінь, пов’язаних з окремими психологічними механізмами комунікативної саморегуляції у процесі педагогічно-орієнтованого спілкування; 3) інтеграція у майбутніх учителів комплексів регулятивних умінь, пов’язаних з окремими психологічними механізмами комунікативної саморегуляції, у єдину функціонально-технологічну послідовність; 4) перенесення майбутніми вчителями інваріантної функціональної структури комунікативної саморегуляції у різноманітні види та форми педагогічно-орієнтованого спілкування; 5) розвиток у майбутнього вчителя суб’єктного досвіду комунікативної саморегуляції у педагогічно-орієнтованому спілкуванні з метою його подальшого застосування у педагогічному спілкуванні. 6. Ефективним засобом цілеспрямованого розвитку у майбутніх вчителів комунікативної саморегуляції є науково-практичний семінар у навчально-тренувальній групі, організований на принципах активного керованого інтеріндивідного навчання у процесі педагогічно-орієнтовного спілкування, який дозволяє за відносно короткий проміжок часу удосконалити у майбутніх учителів базові комплекси вмінь комунікативної саморегуляції. 7. Підтвердженням ефективності програми розвитку комунікативної саморегуляції майбутнього вчителя є підвищення рівнів розвитку усіх функціональних ланок комунікативної саморегуляції. При цьому на перших місцях знаходиться динаміка показників розвитку «комунікативного цілепокладання» та «комунікативного програмування», які є базовими ланками у цілісній системі комунікативної саморегуляції. Цілеспрямований розвиток комунікативної саморегуляції як однієї із базових форм саморегуляції суб’єкта виявився також потужним каталізатором позитивної трансформації системи загальної саморегуляції. Позитивні зміни у розвитку комунікативної саморегуляції членів експериментальної групи проявилися також у наступному: зростанні рефлексивності у різних видах комунікації; переносі комплексів регулятивних вмінь у різні види цілеспрямованої активності; передачі досвіду комунікативної саморегуляції іншим людям що дозволить майбутнім учителям бути більш ефективними у педагогічній діяльності. Ми усвідомлюємо, що проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми розвитку комунікативної саморегуляції майбутнього вчителя. Подальшого вивчення потребують питання щодо гендерних відмінностей комунікативної саморегуляції майбутніх учителів, зв'язку комунікативної саморегуляції з іншими особистісними характеристиками студентів, виявлення значущості різних чинників у становленні комунікативної саморегуляції майбутнього педагога. Результати дослідження відображено у таких публікаціях автора: Николаенко А.С. Психологический анализ коммуникативной компетентности менеджеров // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Вип. 31. Серія: Психологічні науки. – Т. ІІ, – Чернігів, 2005. – С.160–163.
Ніколаєнко О.С. Дослідження рівнево-типологічних особливостей розвитку саморегуляції у студентів педагогічного вузу // Психологія. Збірник наукових праць НПУ імені М.П. Драгоманова. Вип. 10 (34). – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. – С. 158 – 164. Ніколаєнко О.С. Рівнево-типологічні особливості розвитку саморегуляції як фактор спілкування у студентів педагогічного вузу // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки. Збірник наукових праць. Вип. 11 (35). – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – С. 171–189. Ніколаєнко О.С. Аналіз досліджень розвитку психологічних механізмів саморегуляції // Наукові записки Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д. Максименка. Вип. 27. – К.: Міленіум, 2006. – С.185–194. Ніколаєнко О.С. Теоретичний аналіз розвитку комунікативної саморегуляції майбутніх вчителів у процесі професійної підготовки // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки. Збірник наукових праць. Вип. 18 (42). – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – С. 247–251. Долинська Л.В., Ніколаєнко О.С. Дослідження проблеми типології стилів саморегуляції у студентів вузу // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки. Збірник наукових праць. Вип. 5 (29). – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – С. 196–201.
У статті авторськими є апробація психодіагностичного інструментарію з вивчення типології стилів саморегуляції у студентів педвузу (70%). Ніколаєнко О.С. Психологический анализ коммуникативной компетентности будущего менеджера // Сучасна молодь: крок у майбутнє: Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції для студентів та аспірантів, м. Суми, 18 травня 2005 р. – Суми: СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2005. – С. 61–64. Ніколаєнко О.С. Аналіз психологічних підходів до проблеми спілкування // «Технології ХХІ сторіччя»: Збірник матеріалів 12-ї міжнародної науково-методичної конференції, м. Алушта, 12-18 вересня 2005 р. – Суми: СНАУ, 2005. – С. 129–132. Ніколаєнко О.С. Деякі підходи до проблеми саморегуляції в психології // Ідеї, реалії та перспективи освітніх інновацій: філософія, психологія, методика: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Суми, 20–21 квітня 2006 р. / Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти: У 2 ч. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – Ч. 2. – С. 92–94. Ніколаєнко О.С. До проблеми саморегуляції в міжособистісному спілкуванні суб’єктів // Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість: Збірник матеріалів IX Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 25 – 27 квітня 2006 р.; У 5-ти т. / Редкол.: І.І. Тимошенко (відп. ред.) та ін. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2006. – Т.3. – С. 159–162. Ніколаєнко О.С. Дослідження взаємозв’язку рівнево-типологічних особливостей розвитку саморегуляції та самовідношення у студентів педагогічного вищого навчального закладу // Сучасна молодь: крок у майбутнє: Матеріали І Міжнародної конференції для студентів та аспірантів, м. Суми, 17-18 травня 2006 р. – Суми: СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2006. – С. 307–313. Ніколаєнко О.С. Теоретичні підходи до вивчення проблеми саморегуляції // «Технології ХХІ сторіччя»: Збірник матеріалів 13-ї міжнародної науково-методичної конференції, м. Алушта, 11-17 вересня 2006 р. – Суми: СНАУ, 2006. – С. 270–276. Ніколаєнко О.С. Саморегуляція як механізм професійної самореалізації // «Професійно-творча самореалізація державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування як провідний чинник підвищення ефективності місцевого управління»: Збірник матеріалів науково-практичної конференції, м.Суми, 12 квітня 2007 р. – Суми, 2007. – С. 37–39. Ніколаєнко О.С. Науково-практичний семінар як метод розвитку комунікативної саморегуляції у майбутніх вчителів // «Технології ХХІ сторіччя»: Збірник матеріалів 14-ї міжнародної науково-методичної конференції, м. Алушта, 10-14 вересня 2007 р. – Суми: СНАУ, 2007. – С. 145. Долинська Л.В., Ніколаєнко О.С. Комунікативна саморегуляція майбутніх учителів. Навчально-методичний посібник. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. – 88 с.
У навчально-методичному посібнику авторськими є аналіз підходів до проблеми комунікативної саморегуляції, визначення психолого-педагогічних умов розвитку комунікативної саморегуляції у студентів педвузу, розробка програми розвитку комунікативної саморегуляції майбутніх учителів (70%). |
