1. До складу м’ясопродуктового підкомплексу входять самостійні сільськогосподарські товаровиробники, що вирощують худобу та птицю, м’ясопереробні підприємства по їх переробці та торговельні організації, які незважаючи на повну юридичну та господарську самостійність в організаційному й економічному відношеннях, залежать один від одного. 2. Споживання м’яса і продуктів його переробки скоротилося в розрахунку на одну особу з 68,2 кг у 1990 р. до 32,6 кг у 2002 р., що становить 72,4 % до мінімальної (45 кг) норми та 40,8 % до раціональної (80 кг). 3. Провідне місце у м’ясопродуктовому підкомплексі належить вирощуванню худоби та птиці. Проте з 1990 р. відбувається скорочення чисельності поголів’я та зниження його продуктивності, продукції вирощується менше, ніж реалізується, скорочується виробничий потенціал галузей. Особливо це стосується сільськогосподарських підприємств. 4. Прийняте на державному рівні рішення щодо підвищення цін на худобу, надання сільськогосподарським товаровиробникам права розпоряджатися ПДВ від реалізації тварин, встановлення надбавки за реалізацію молодняка великої рогатої худоби високовагових кондицій сприяло усуненню дисбалансу між обсягами вирощеної й реалізованої продукції, підвищенню ефективності галузі. Рівень збитковості виробництва м’яса був найнижчий у 2001 р., прибутково працювала м’ясна промисловість, а в цілому вирощування і переробка забезпечили прибутки. Проте у 2002 р. ціни на живу вагу худоби та птиці знову почали знижуватися, прибутки – зменшуватися, а поголів’я худоби - скорочуватися. Тенденція до зниження цін має місце і в 2003 році. 5. Особисті господарства населення виявилися найбільш пристосованими до специфіки перехідного періоду до ринку. Без значних капітальних вкладень вони збільшують виробництво продукції, менш залежні від здорожчання енергоносіїв та інших матеріально-технічних ресурсів. Тому їх можна вважати стабілізуючою формою господарювання, що стримує спад виробництва продукції і за умов безробіття забезпечує трудову зайнятість селян. Проте в існуючому вигляді особисті господарства населення в цілому й особисті селянські господарства зокрема, не можна вважати найбільш прогресивною формою господарювання. Їх потенційні можливості щодо нарощування виробництва м’яса вичерпуються. Це пояснюється тим, що в них вже досягнуто високої продуктивності худоби, а також застосовується переважно ручна праця. 6. Спад виробництва м’яса худоби та птиці призвів до скорочення обсягів їх переробки на підприємствах м’ясної промисловості. У 2001 р. промислово перероблено лише 15,5 % вирощеної худоби та птиці. Це пояснюється тим, що сільськогосподарські товаровиробники не прагнуть реалізовувати худобу та птицю м’ясопереробним підприємствам, а переробляють продукцію безпосередньо у своєму господарстві. 7. Основою збільшення обсягів виробництва м’яса має стати нарощування відгодівельного поголів’я худоби та птиці, підвищення ефективності його вирощування. Пріоритетну роль слід надавати таким високоінтенсивним і скоростиглим галузям, як свинарство та птахівництво. Необхідно здійснювати заходи щодо розвитку спеціалізованого м’ясного скотарства, забезпечення необхідних обсягів виробництва кормів, умов утримання й годівлі тварин, підвищення ефективності селекційно-племінної роботи і рівня ветеринарного обслуговування. 8. Розвиток ефективних форм інтеграції сільськогосподарських товаровиробників та переробних підприємств дозволить краще використовувати сировину і виробничі потужності, збільшити обсяги виробництва продукції. Це створить організаційно-економічні умови для розвитку кооперування праці сільськогосподарських товаровиробників і працівників м’ясопереробних підприємств. 9. Високоефективне виробництво м’яса буде досягнуто за рахунок оптимального рівня спеціалізації і концентрації вирощування худоби. Прибутково працюють спеціалізовані підприємства, коефіцієнт спеціалізації яких при вирощуванні великої рогатої худоби становить в середньому – 4,3, а при вирощуванні свиней – 5,9. Оптимальним середньорічним поголів’ям на фермах по вирощуванню та відгодівлі великої рогатої худоби є 3-6 тис., а свиней – 6-10 тис. голів. 10. Переробку сировини доцільно розвивати лише у великих за обсягами виробництва сільськогосподарських підприємствах (10 тис. ц і більше живої ваги за рік). Якщо в них не забезпечується оптимальність переробки, необхідно організовувати її на кооперативній основі. 11. Економічні відносини між сільськогосподарськими товаровиробниками і підприємствами м’ясної промисловості склалися не на користь перших. За 1991-2002 рр. приріст цін на продукцію переробки в середньому за рік перевищував ціни на живу вагу худоби та птиці у 3,2 раза, а рівень оплати праці працівників переробних підприємств був у 2 раза вищим, ніж сільськогосподарських підприємств. Усунення цих диспропорцій можливе шляхом застосування методики визначення ціни, за якої сільськогосподарські товаровиробники, м’ясопереробні підприємства і торговельні організації мають одержувати рівновеликі прибутки на авансований у виробництво рівновеликий капітал з урахуванням терміну його обороту. 12. Для забезпечення річної потреби населення в обсязі 80 кг м’яса на одну особу та 500 тис. тонн експорту в Україні необхідно виробляти 6,7 млн. тонн м’яса в живій вазі, або збільшити проти 2002 р. у 2,9 раза. Більш високими темпами потрібно нарощувати виробництво свинини і м’яса птиці, формувати галузь м’ясного скотарства. Основний приріст м’ясної сировини має бути досягнутий у сільськогосподарських підприємствах. | 