Здійснення історико-педагогічного пошуку дало можливість стверджувати, що розвиток викладання мистецьких дисциплін у навчальних закладах Полтавщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. зумовлювався сукупністю об’єктивних чинників і був складним і суперечливим явищем. Теоретичне узагальнення проблеми дозволило зробити такі висновки: 1. Розвиток мистецьких дисциплін, як невід’ємний компонент процесу освіти, детермінувався сукупністю об’єктивних передумов: характером політики освітнього уряду в межах учбового округу, регіональними особливостями розвитку системи шкільництва, культурно-мистецькими тенденціями регіону, рівнем професійної підготовки викладацького складу навчального закладу. Аналіз нормативно-правової бази другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дозволив дійти висновку, що розвиток предметів мистецької галузі відбувався у контексті урядових освітніх реформ і спеціальних міністерських циркулярів, які регламентували організацію викладання мистецьких дисциплін і були ініційовані, як правило, громадсько-педагогічним рухом. Розвиток змісту предметів естетичної галузі відбувався, завдячуючи активній просвітницькій діяльності професійних мистецьких інституцій, а також високому рівню узагальнень та ідей, сформульованих тогочасними передовими педагогами. Становлення і розвиток викладання мистецьких дисциплін у системі освіти на Полтавщині другої половини XIX – початку XX ст. визначалися сукупністю соціально-економічних, суспільно-політичних і культурно-мистецьких детермінант – об’єктивних чинників впливу на досліджуваний процес. 2. В результаті аналізу динаміки розвитку мистецьких дисциплін у системі освіти другої половини XIX – початку XX ст. у дослідженні виявлено і обґрунтовано п’ять основних етапів процесу і визначено основні їх характеристики: 1861-1870 рр. – період варіативності розвитку змісту предметів мистецтва в системі загальної освіти; 1871-1888 рр. – посилення естетичного компоненту в середній школі, клерикалізації художньо-естетичної підготовки у змісті початкової освіти; 1889-1904 рр. – законодавчого оформлення окремих мистецьких дисциплін у системі шкільництва, зрушення в організації їх викладання, виникнення професійної мистецької освіти; 1905-1916 рр. –пошуків розвитку змісту предметів мистецтва на національному ґрунті; 1917-1920 рр. – активного впровадження дисциплін естетичної галузі в систему загальної освіти, урізноманітнення форм організації їх викладання. 3. Дослідження розвитку предметів мистецької галузі у мережі загальноосвітніх навчальних закладів Полтавщини дозволило визначити основні тенденції організації їх викладання залежно від типу та призначення закладу. Розвиток мистецьких дисциплін у початковій школі був суперечливим явищем. Характерною особливістю процесу вважаємо вимогливе ставлення до викладання мистецтва церковного співу, що свідчить про тісний взаємозв’язок художньо-естетичного виховання молодших школярів з морально-релігійним. Фрагментарний і несистемний характер викладання інших предметів естетичної спрямованості у початковій школі деякою мірою компенсувався ознайомленням підростаючого покоління з різними видами народної мистецької діяльності поза її межами, завдячуючи активному розвиткові культурно-мистецьких процесів на Полтавщині. У середніх навчальних закладах Полтавщини мистецькі дисципліни були невід’ємною складовою загальної освіти на кожному з визначених етапів їх розвитку. Змісту предметів художньо-естетичного циклу була властива варіативність, яка зумовлювалася типом навчального закладу, керівництвом та джерелом фінансування. Характерною для розвитку гімназійної мистецької освіти стала тенденція до її професіоналізації. Показником системної і комплексної художньо-естетичної підготовки молоді були дворянські середні навчальні заклади (світські і духовні). Затвердження окремих законодавчих документів наприкінці XIX - на початку XX ст., які регламентували викладання предметів мистецтва, зумовило поглиблення естетизації змісту середньої ланки освіти. Компаративний аналіз моделей викладання мистецьких дисциплін у пореформений період 1861-1916 рр. та період національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. засвідчив, що короткочасна державна незалежність України сприяла активним теоретичним та практичним пошукам інноваційних підходів до організації естетико-педагогічного процесу у навчальних закладах. Мистецькі дисципліни були представлені у навчальних планах проектів нової школи в Україні, які впроваджувалися у практику загальноосвітніх закладів в українських губерніях, у тому числі й на Полтавщині. Нівелювання багатотипності системи загальної освіти призвело до уніфікації вимог щодо процесу викладання предметів мистецтва на усіх щаблях навчання. 4. Розвиток мистецької освіти на Полтавщині у другій половині XIX – на початку XX ст. був представлений розгалудженою мережею професійних навчальних закладів (початкових і середніх). Найбільшу частку складали ремісничі заклади, які охоплювали різні види художньої діяльності і були вагомим показником економічних і культурно-мистецьких процесів у регіоні. Власне мистецька освіта була представлена музичними і художніми школами (початковими і середніми). Більшість фахових інституцій працювали за індивідуальними статутами і навчальними планами. Головними тенденціями розвитку професійної мистецької освіти вважаємо: автономність змісту фахової підготовки у спеціальних навчальних закладах губернії; відображення у навчальних програмах основних напрямів культурно-мистецьких процесів регіону; органічне поєднання фахової і загальноосвітньої підготовки учнів; спрямованість на опіку над соціально незахищеними групами учнів у системі професійної підготовки. Художньо-естетична підготовка педагогічних працівників здійснювалася в учительських семінаріях, церковно-вчительських школах, педагогічних курсах, педагогічних класах при жіночих середньоосвітніх закладах, учительському інституті. Крім суто прикладного значення вона була зорієнтована на формування педагогічної майстерності та креативних здібностей педагога. Маючи великий виховний потенціал, предмети художньо-естетичного циклу стали дієвим чинником становлення і загальнокультурного розвитку особистості вчителя, що зумовлювало їх теоретичне і практичне значення в системі педагогічної освіти у досліджуваний період, а також пояснює важливість мистецької підготовки вчителя у сучасних умовах. 5. Результати наукового пошуку з історії розвитку мистецьких дисциплін у навчальних закладах Полтавщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дозволили наголосити на низці загальних позитивних тенденцій в організації їх викладання, які можуть бути впроваджені у сучасну практику шкільної і професійної освіти: характерним для усіх типів шкіл було виховання учнів засобами мистецтва релігійного співу, що у сучасних умовах відродження духовності також набуває актуальності; виховання мистецтвом на засадах народної педагогіки; необхідність і обов’язковість мистецьких занять для усіх без винятку учнів; комплексне використання предметів мистецтва у процесі формування і загальнокультурного розвитку особистості; диференційований підхід до викладання мистецьких дисциплін: засвоєння мінімуму – обов’язкового для всіх, і поглиблене вивчення мистецтв для найбільш здібних учнів; упровадження практики “публічних екзаменів” з мистецтв (характерних у досліджуваний період насамперед для станових середніх навчальних закладів); використання різних видів мистецтва при викладанні інших загальноосвітніх дисциплін, як ефективний засіб унаочнення і оптимізації навчально-виховного процесу; піднесення ролі художньо-промислової освіти у регіоні з метою відродження народних мистецьких традицій і поширення серед молоді надбань національної культури; взаємозв’язок шкільної і професійної мистецької освіти на Полтавщині в досліджуваний період, що дає підстави наголосити на доцільності комплексності та взаємозумовленості мистецької підготовки у сучасних загальноосвітніх і професійних закладах освіти регіону. Дисертаційне дослідження не вичерпує багатоаспектних проблем історико-педагогічного розвитку мистецьких дисциплін у навчальних закладах Полтавщини другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Подальшого вивчення потребує теоретико-методологічне обґрунтування принципів, методів, змісту предметів мистецького циклу в Україні та в окремих її регіонах на різних етапах історичного розвитку. |