Системний аналіз суспільно-історичних та культурологічних факторів, що детермінували розвиток освіти Волині, дав можливість вперше на альтернативній основі визначити основні тенденції динаміки цього суперечливого історико-педагогічного пошуку на регіональному рівні. 1. Характерною особливістю історії освіти Волині є те, що тут вперше в Україні були створені умови для розвитку національної освітньої системи (виникнення братських шкіл, організація Острозької слов’яно-греко-латинської школи, пізніше Академії – визначного освітнього центру Східної Європи). Поряд з цим складні соціально-історичні події, політичні та культурологічні зміни негативно позначилися на розвитку освіти регіону, його національно-культурних характеристиках: - у другій половині ХІХ століття освіта Волині перебувала у найскладнішому становищі у порівнянні з іншими регіонами. За кількістю шкіл, а також учнів на 100 душ населення Волинь займала останнє місце в Україні; - серед навчальних закладів переважали такі, які давали нижчий освітній рівень – їх було 3139; з програмою нижче середнього рівня діяло 50 навчальних закладів, а інші 10 забезпечували середній освітній курс; - динаміка зростання навчальних закладів на початку ХХ століття була досить повільною. Впродовж 1900-1913 рр. кількість установ освіти збільшилася лише на 321 одиницю і становила 2665 навчальних закладів; - століття національного гніту (пропольська гегемонія в управлінні освітніми закладами, російсько-польська боротьба за панування у сфері освіти, інтенсивна русифікація волинського шкільництва) призвели до ліквідації власне української освітньої системи. У другій половині ХІХ століття на Волині не існувало жодної української школи. За переписом 1897 року освіту російською мовою отримали 73,1 % населення від загальної кількості грамотних, 26,9% - чеською, польською, німецькою мовами. Перші українські школи з’являються лише у 1915-1917 рр., що пов’язано із соціально-політичними змінами у регіоні. 2. Вперше на основі широкого використання архівних та мало відомих літературних джерел визначено вплив духовенства на становлення національної духовно-освітньої культури на Волині, який здійснювався різнопланово в умовах полікультурності регіону: - дослідженням встановлено, що це пов’язано із релігійно-культурною освітянською діяльністю представників відомих на Волині родин священиків Кульчинських, Шумовських, Рафальських, Хойнацьких, Річинських та багатьох інших. Їх життя було родинно-побутовим, як і життя волинського священства. Тут міцно зберігалися українські традиції - церковні та народні; - новим є виявлення та обгрунтування національно-освітніх традицій, які склалися під впливом діяльності монастирів: Почаївського, Пересопницького, Дерманського, Корецького, Кременецького, Дубенського, Володимирського, Зимненського та інших; - у визначений період, продовжуючи столітні традиції, Волинське духовенство поширювало грамотність серед населення через свої церковні братства (Острозьке Кирило-Мефодіївське, Володимир-Волинське Свято-Володимирське, Житомирське Свято-Володимир-Василіївське, Острозьке імені князів Острозьких); - значним був вплив духовенства на розвиток освіти на Волині через діяльність церковно-парафіяльних шкіл, які засновувалися переважно при церковних парафіях і були основними навчальними закладами для дітей простого народу; - вивчення архівних матеріалів засвідчує, що при організації навчально-виховного процесу у церковно-парафіяльних школах враховувалися основні постулати таких світських наук, як педагогіка і психологія. Методичні поради базувалися на врахуванні здібностей дітей, особливостей їх мислення, мови, уваги, пам’яті, ставлення до навчання. Зміст освіти складали такі предмети: Закон Божий, арифметика, російська мова, каліграфія, церковно-слов’янська мова, церковний спів. Широко застосовували як наочні, так і словесні методи навчання. Таким чином у змісті освіти та викладанні закладалась основа для інтеграції духовно-моральних і загальноосвітніх знань. Однак її реалізація обмежувалася низькою якістю складу викладачів (в кінці ХІХ століття учительське звання мали лише 340 осіб із 1237), а також нерівномірним розподілом церковно-парафіяльних шкіл по повітах губернії; - досить високий рівень загальної церковно-гуманітарної освіти давала Волинська духовна семінарія. Тут викладалися класичні мови, проводилися літературно-музичні заходи, діяв гурток з історії рідного краю. Випускники семінарії найчастіше продовжували навчання у Київській Духовній Академії, окремі з них ставали авторами наукових праць з філософії, логіки, психології (Орест Новицький, Йосип Міхневич); з 1883 по 1920 рік ректорами Київської Духовної Академії були волинці – єпископи Сільвестр Малеванський, Дмитро Ковальницький, Василь Богдашевський; - дослідження підтвердило припущення про те, що в умовах поліконфесійності Волині духовенство сприяло поширенню освіти, утвердженню християнських духовних цінностей, закладенню основи для створення релігійної педагогіки на засадах добра і моралі, впливало на зміст світської шкільної освіти. 3. Альтернативний підхід до аналізу історико-педагогічних процесів забезпечив об’єктивне висвітлення характеру світської освіти на Волині, розкриття її національних пріоритетів, пов’язаних з діяльністю громадських діячів та освітян: - персоніфіковане вивчення подвижницької діяльності відомих українських, польських, російських діячів дало можливість розкрити їх роль у розвитку освітніх традиції на Волині; - позитивні зміни в освіті значною мірою пов’язані з діяльністю гімназій та реальних училищ, які забезпечували середньоосвітній курс навчання; - динаміка зростання зазначених закладів характеризується такими цифрами: у 1819 році середня освіта на Волині була представлена лише Кременецькою гімназією, тоді як у другій половині ХІХ – початок ХХ століття середню освіту забезпечували 26 навчальних закладів; - у змісті гімназійної освіти вагоме місце займали предмети гуманітарного циклу, перш за все передбачалося вивчення класичних, іноземних та російської мов. Особлива увага зверталася на удосконалення методики викладання окремих предметів. Пріоритетними напрямами організацїі навчально-виховного процесу були питання релігійно-морального виховання. Однак освіту у зазначених типах навчальних закладів одержувала незначна кількість молоді Волині, вона не забезпечувала потребу українців в отриманні освіти рідною мовою; - волинська освіта пов’язана з діяльністю жіночих навчальних закладів. Зокрема, в дисертаціному длослідженні зазначається, що жіноча освіта в Україні – одна із найменш досліджених проблем в історико-педагогічній науці. 4. Розглянута нами тема не вирішує всіх аспектів даної проблеми. До основних питань, що потребують подальшого вивчення, ми відносимо: роль духовенства і церкви у розвитку освіти в Україні; стан і особливості розвитку жіночої освіти в Україні. | 