1. Підприємницька форма економічних відносин припускає економічну волю, самостійність і відповідальність бізнесу у всьому, включаючи розробку стратегії і тактики конкурентної боротьби, інвестування й окупності вкладеного капіталу, визначення потреб, оцінки ринкової кон’юнктури і результатів господарювання. Система господарювання формується під впливом двох груп факторів: тих, що забезпечують збереження існуючого стану системи (факторів функціонування) і тих, що забезпечують її розвиток, досягнення визначених цілей (факторів розвитку). До факторів функціонування і розвитку підприємницької діяльності в системі агробізнесу слід включити такі системні компоненти: спеціалізація, кооперація, інтеграція, концентрація, інтенсивність, управління, техніка і технологія. У свою чергу, системні компоненти знаходяться в діалектичній взаємодії із системоутворюючими складовими: природними, біологічними, політичними, науково-технічними, соціально-демографічними, організаційно-правовими, економічними. Взаємодія факторів функціонування і розвитку ініціює появу структурних і функціональних змін у системах господарювання АПК. 2. Структурні зрушення в АПК характеризуються поширенням нових організаційних форм господарювання (АТ, ЗАТ, ТОВ та ін), розвитком процесів міжгосподарської, внутрішньогосподарської кооперації, формуванням вертикально інтегрованих структур, нових сфер діяльності, таких як переробка продукції, її реалізація, технічне обслуговування, виробництво будівельних матеріалів тощо, зміною структури виробництва, співвідношення частки сільськогосподарських підприємств і особистих підсобних господарств та ін. Вони пов’язані з проникненням в аграрну сферу промислового, фінансового, приватнопідприємницького капіталу і формуванням корпоративного підприємництва через створення АПФГ. Наслідками структурних змін стали й функціональні, що проявляються в розмежуванні сфер державного і господарського управління, посиленні ролі держави у формуванні інституціональних механізмів (регулювання кредитно-фінансового механізму, оподаткування, орендних відносин), формуванні принципово нового правового поля господарських відносин. 3. Для розкриття сутності системи виробничих відносин, характерної для корпоративного підприємництва в аграрному секторі, варто розрізняти специфіку відносин, що складаються усередині агропромислової фінансової групи між її учасниками, і відносин групи як самостійного господарюючого суб'єкта із зовнішнім середовищем. Через розгляд виробничих відносин АПФГ можна виявити також систему протиріч, що властива аграрному сектору економіки. Такі протиріччя полягають у: диференціації учасників групи за правами власності на матеріальні засоби і результати виробництва; появі особливих форм кооперації і конкуренції; встановленні особливої форми розподілу і перерозподілу створеного спільними зусиллями доходу; відносинах обміну створеною продукцією. 4. Найважливішими формами державного регулювання підприємницької діяльності в сільському господарстві слід вважати: першочергову підтримку найбільш ефективних і перспективних підприємств; стимулювання платоспроможного попиту населення; протекціонізм і забезпечення вітчизняним сільгосптоваровиробникам умов для успішної конкуренції з іноземними постачальниками; антимонопольна політика; розвиток ринкової інфраструктури і кредитно-фінансового механізму; концентрація сил і засобів на напрямках, що забезпечують підтримку і розвиток соціальної і виробничої інфраструктури АПК з урахуванням ринкових принципів; регулювання цін на продукцію природних монополій; удосконалення механізму мінімальних гарантованих і орієнтовних цін і державних інтервенцій на продовольчому ринку. 5. Істотною проблемою організації раціональних систем господарювання є катастрофічний стан зношення основних фондів. Запропонована процедура оцінювання претендентів на право працювати з лізинговими фондами з використанням методології ЕFАS, яка надає можливість об'єктивно оцінити претендентів за 10 оціночними категоріями. Схема лізингових операцій дає змогу уникнути існуючого монополізму і на конкурсній основі відібрати агрофірми для роботи з лізингових операцій. 6. Сьогодні в аграрній сфері виникла суперечлива ситуація, пов'язана із проникненням фінансового, промислового, приватнопідприємницького капіталу. Позитивним можна визнати збільшення реального потоку інвестицій, що сприяє вирішенню проблеми відновлення основних фондів. Негативним фактором є те, що приватний капітал переважно надходить до господарств-банкрутів, не здатних повною мірою захистити свої економічні інтереси. Запропоновано залучення нових інвесторів з метою активізації підприємницької діяльності в АПК. Значна кредиторська заборгованість господарств призводить до того, що інвестор готовий вкласти кошти в нову справу, але брати зобов'язання по погашенню всіх боргів господарства йому економічно невигідно. 7. Встановлено, що нові власники формують нову систему менеджменту, яка сприяє підвищенню продуктивності праці, посиленню чинників безробіття, зародженню соціальних конфліктів. Тому слід реформувати не тільки сільське господарство, а самі умови життя на селі, що виходить за межі економічних інтересів інвесторів. Дефіцит кваліфікованих кадрів менеджерів і робітників зумовлює потребу у появі носіїв нового типу організаційної культури, а також збільшенням витрат на перенавчання, навчання, підвищення кваліфікації, що не відповідає короткостроковим економічним інтересам інвесторів. 8. Виділення земельних паїв привело до появи значного числа власників, які часто не пов'язані із сільськогосподарським виробництвом, що створює труднощі з орендою земель. Короткострокові інтереси інвесторів в АПК спрямовані на одержання швидкої віддачі, а, це, насамперед, пов'язано з розвитком зернового виробництва, виробництвом насіння соняшнику, зерна кукурудзи. Соціальний розвиток села, розвиток тваринництва, формування раціональної системи господарства залишається поза економічними інтересами нових інвесторів. Тому вдосконалення правової бази відносин, активне державне втручання, у тому числі через регламентацію орендних відносин, дасть змогу уникнути соціальних конфліктів, спричинених появою нових власників на селі. 9. За умов формування ринкового середовища і нового господарського механізму найважливішими проблемами є стимулювання кардинальних змін у поводженні суб'єктів ринку, їх швидка адаптація до мінливої ситуації, ефективна реалізація підприємницької моделі поводження у взаєминах з партнерами по бізнесу і споживачами. В організаційно-управлінському аспекті підприємництво, зосереджуючи увагу на виробництві і збуті продукції, на практиці реалізується за допомогою оперативного і стратегічного менеджменту. 10. У системі підприємницької діяльності необхідно дотримуватись ряду основних напрямів його ефективного розвитку: маркетингова орієнтація господарства; здійснення господарської діяльності на основі бізнес-планів та інвестиційних проектів з урахуванням можливих змін макроекономічної ситуації; створення умов для залучення капіталу на модернізацію виробництва і збуту продукції; стимулювання трудової активності працівників підприємств й інвестиційної активності потенційних інвесторів. Розроблені напрями розвитку підприємницької діяльності обумовлюють застосування маркетингу, розробку бізнес-планів і програм, створення умов державної підтримки підприємництва в сільському господарстві. |
