1. На основі теоретичного узагальнення праць педагогів, психологів, етнографів, соціологів запропоновано робочу дефініцію поняття “інститут батьківства” як запроваджений порядок в сім’ї, що регулює взаємовідносини між батьком, матір’ю та дитиною, встановлює роль і статус кожного вихователя та здійснює процеси первинної соціалізації дитини та міжпоколінної трансмісії культурно-педагогічних надбань народу. Інститут батьківства виконує такі основні функції : виховну – здійснення процесу первинної соціалізації; етнічного відтворення, яка включає в себе процес міжпоколінної трансмісії культурно-педагогічних надбань народу. Виконання виховної функції дає можливість інституту батьківства бути постійно діючим інститутом виховання, а функція етнічного відтворення відображає культурні впливи інституту батьківства, які формують ментальність і вдачу українського народу. 2. В українській народній творчості завжди був присутній мотив родинності та культу роду, який характеризував ставлення та високі почуття українців до сім’ї і роду. Образ батька в народній творчості виступає як взірець мужності і справедливості. Йому належить провідна роль в організації сімейного господарства й у вирішенні питань різних сторін життєдіяльності родини. Мати є берегинею оселі, носієм любові й гуманізму. Саме на неї, за народними уявленнями українців, покладено виконання виховної функції та міжпоколінної трансмісії культурно-педагогічних надбань народу. Освячені віками традиції родинної злагоди, християнські та загальнолюдські чесноти, найшляхетніший звичай українців – повага до батьків, прославлення матері – відображені в українському фольклорі. Впродовж століть народна творчість набула могутнього виховного значення. Характерною ознакою соціокультурної поведінки українського народу є висока мовленнєва культура та багаті родинно-мовні традиції. Інститут батьківства – основний носій родинних традицій мовленнєвого етикету та ритуального мовлення. 3. У вітчизняній етнопедагогічній теорії та практиці виховної діяльності української сім’ї виділено шість періодів: І період - з найдавніших часів – до кінця VІІІ століття - характеризується зародженням первісних форм інституту сім’ї та інституту батьківства і закріпленням функцій за виховним інститутом у період існування слов’янських племен; ІІ період - ІХ століття – середина ХVІІ століття - відзначався зміцненням позицій інституту батьківства в суспільстві та формуванням його традицій у Княжу добу ( Київська Русь, Галицько-Волинське князівство та Велике князівство Литовське) та період слов’янського Відродження; ІІІ період - друга половина ХVІІ століття – ХVІІІ століття - виділявся зміною статусу та дієвості членів інституту батьківства у контексті Козацької доби; ІV період - ХІХ століття – 1920 р. - був часом активного формування та розвитку інституту батьківства в контексті національної системи виховання; V період - 1920 – 1991 рр. - період деформації цінностей інституту батьківства і його функцій за радянських часів; VІ період - з 1991 р. – донині - характеризується подоланням стереотипів, відродженням інституту батьківства на національних та загальнолюдських засадах в Українській державі. 4. Дослідження переконливо доводить пасіонарність української жінки-матері, тому що вона має підвищений потяг до дії (пасіонарії), спрямовуючи свою енергію на досягнення основної мети збереження та відродження нації, а життєздатна нація зберігає себе в родині. 5. Сьогодні інститут батьківства функціонує у складних і суперечливих умовах, які поглиблюють кризу його функцій. У дослідженні обґрунтовано, що для посилення виховного потенціалу інституту батьківства необхідно: здійснювати ранню підготовку молоді до суспільного життя, до виконання рольових функцій чоловіка і дружини, батька і матері; підвищити економічний рівень життєдіяльності родин, культурний рівень та пріоритет здорового способу життя; плекати одухотворений образ жінки-берегині нової України, але водночас збалансовувати участь у вихованні жіночого і чоловічого, материнського і батьківського елементів; підвищити рівень педагогічної культури та етнічної компетентності інституту батьківства; утверджувати національну ідею в суспільстві через національне виховання, залучення дітей та молоді до глибинних пластів національної культури і духовності; об’єднати зусилля держави, школи, громадських організацій, центрів соціальних служб для молоді, церкви в наданні сім’ї дієвої допомоги. Досліджувана проблема не висвітлює всіх аспектів діяльності інституту батьківства. Наука третього тисячоліття вимагає комплексних підходів та досліджень проблем діяльності сім’ї та інституту батьківства як соціокультурного, етнічного феномену. | 