У результаті проведеного ретроспективного і сучасного аналізу особливостей розвитку методологічних, теоретичних та прикладних аспектів української політичної психології ми досягли мети дисертаційного дослідження, а саме виявили періодизацію, особливості та напрямки розвитку вітчизняної політичної психології. Відповідно до завдань нашого дослідження ми дійшли до наступних висновків: Здійснений у роботі системний та істоорико-поріяняльний підходи до вивчення і систематизації теоретико-методологічної бази світової та вітчизняної політичної психології дозволяє визначити і конкретизувати процес її становлення та розвитку, який триває впродовж трьох історичних періодів: дореволюційного, радянського та сучасного.
Хронологічні рамки дореволюційного періоду означені, починаючи з 50-х років XIX до 20-х років XX ст., радянського – з 20-х років XX ст. до 90-х років XX ст. і сучасного – з 90-х років XX ст. донині. У процесі аналізу особливостей протікання відповідних періодів було встановлено, що культурно-історична ситуація є домінуючим і визначальним чинником у формуванні політичної психології в Україні. В результаті аналізу наукової спадщини українських мислителів дореволюційного періоду, наукових праць радянських та сучасних учених можна констатувати, що формування вітчизняної політичної психології – це процес тривалий та суперечливий. Сьогодні вітчизняна політична психологія розвивається перш за все екстенсивним шляхом.
Зарубіжний досвід політико-психологічних досягнень мав значний вплив на розвиток політичної психології в радянський, а ще більше в пострадянський періоди, надавши свою методологію і методи. На дореволюційний період зарубіжні дослідження політико-психологічної спрямованості суттєвого впливу не мали. Основними чинниками розвитку політичної психології в Україні впродовж історичних періодів, що досліджуються, постають, по-перше, історична динаміка культури соціуму, по-друге, власна логіка розвитку науки, по-третє, значний вплив суміжних гуманітарних наук. Показано, що аналіз особливостей дореволюційного, радянського та сучасного періодів вітчизняної політичної психології є найбільш ефективний у такій послідовності: методологія; концептуальні підходи та теорії; політико-психологічна проблематика, і нарешті, методи досліджень. Дореволюційний період розвитку політичної психології в Україні визначився як своєрідний та унікальний. Рушійним фактором становлення політико-психологічного знання у дореволюційний період є філософський світогляд українських мислителів XIX ст. Проблематика дореволюційного періоду складається у політологічному (ідеологія державного устрою, особливості міжнародної політики), етнічному (проблеми національної гідності, національного характеру, особливості українського менталітету) і психологічному (характер взаємовідносин вождя і народу, психологічні портрети еліти і пересічного українця) напрямках.
Предметом дослідження радянського періоду були психологія національної еліти, психологія політики, психологія мас та масових проявів. Домінувала єдина методологія - об’єктивний підхід до аналізу політико-психологічних явищ. Заохочувалася критика буржуазних концепцій в руслі теорії соціальної предметної діяльності. Прикладний рівень молодої науки ще не мав слушного місця, в окремих дослідженнях використовувались лише історичний та компаративний методи дослідження. Теоретико-методологічні засади української політичної психології представлені трьома концептуальними підходами: владоцентрованим (в рамках якого предметом дослідження є влада), індивідоцентрованим (політичний індивід), ціннісним (особливості політико-психологічних образів особистості). Індивідоцентрований підхід до вивчення і аналізу українського політико-психологічного простору сьогодні виявляється найбільш актуальним серед наукового товариства, що надає можливість розвиватись суб’єктній парадигмі як провідній у вітчизняній політичній психології.
У структурі напрямків сучасної політичної психології виокремлено сім провідних аспектів: політична психологія особистості; психологія політичної еліти; психологія влади; психологія мас та масових проявів; етнопсихологія; електоральна психологія; галузево-прикладна психологія. Проблеми психології політичної еліти та психології влади, психологія мас та масових проявів досліджуються найбільш активно на відміну від галузево-прикладних сфер політичної психології. 7. Сучасні політичні психологи використовують методи, які переважно були асимільовані від зарубіжної політичної психології. Їх головними вітчизняними джерелами є загальна психологія (психодіагностика) та соціальна психологія. Існує дві найбільш об’ємні групи методів у сучасній політичній психології. Перша група методів стосується вивчення індивідуального суб’єкта політико-владних відносин – політичних лідерів, політичних активістів, друга – колективного суб’єкта – маси, електорату тощо. Прикладний рівень вітчизняної політичної психології знаходиться на розвідувальному етапі. Проведений аналіз сучасних політико-психологічних методів свідчить про те, що на сьогодні українська політична психологія власного методу поки ще не виробила. В сучасній політичній психології спостерігається тенденція до переважного використання психосемантичних методів дослідження. Результати дослідження дають змогу окреслити перспективи теоретичних і практичних розробок, що випливають із його контексту. Головним практичним наслідком проведеного дослідження є висвітлення та можливість співвіднесення різних етапів розвитку політичної психології в Україні. Перспективним, зокрема, може стати систематизація великої кількості розрізнених у часі та за науковими настановами праць у середовищі політичної психології, починаючи з поглядів видатних українських мислителів минулого і до недавніх напрацювань українських політичних психологів. Класифікаційно-порівняльний підхід дає можливість обґрунтовано зрозуміти методологічний рівень сучасної політичної психології, стан її сучасного методичного оснащення та окреслити шляхи її подальшого розвитку як у теоретичному, так і прикладному аспектах. Оскільки вітчизняна політична психологія знаходиться на етапі становлення, відтак подальша дослідницька робота буде розвиватися через аналіз не тільки галузевих засад сучасної політичної психології, але й за предметно-змістовним спрямуванням, і, перш за все, у векторі розвитку новітньої суспільної практики, яка фактично не мала місця за радянських часів. До того ж залишається актуальним теоретико-методологічний рівень аналізу сучасних психолого-політичних розвідок прикладного характеру, що дасть змогу продовжити пошуки більш чіткого і концентрованого уявлення психологів щодо предмету політичної психології у найближчий час. |