Проведені дослідження щодо формування і подальшого розвитку ринку хлібобулочних виробів дозволяють сформулювати висновки і пропозиції, сутність яких полягає у наступному: 1. Ринок хлібобулочних виробів України має такі специфічні ознаки, які повинні враховуватися при його формуванні та прогнозуванні: - обсяги пропозиції і попиту на хлібобулочні вироби в усіх регіонах традиційно великі, а асортимент товарів є досить широким; - обсяги попиту на хлібобулочні вироби можуть бути нижчими за потреби споживачів, оскільки в силу національних традицій, низьких доходів і нерозвиненості транспортно-збутової інфраструктури споживачі частково забезпечують свої потреби за рахунок домашньої випічки; - національна особливість споживання хлібобулочних виробів полягає в тому, що перевага надається „живим хлібам”, а товари даної групи належать до таких, що швидко псуються і зберіганню не підлягають; - як соціально значущий для країни, де частка бідного населення є все ще великою, ринок хлібобулочних виробів підлягає державному регулюванню. Зважаючи на регіональні особливості ринку і економічну ситуацію на ньому, методи державного регулювання можуть бути різними. Упродовж 1996 – 2004 років ринок хлібобулочних виробів Київської області був дефіцитним практично у всіх районах. Пропозиція хліба промислової випічки задовольняє потенційний попит тільки на 78 - 88 %. Така ситуація дає можливість продавцю збільшувати ціни, проте ціни на соціальні сорти хліба, які становлять понад 80 % ринкової пропозиції, регулюються державними органами. Зростання собівартості хлібних виробів і занадто жорстке регулювання ринку хліба призвело в останні роки до збитковості підприємств хлібопекарської галузі (протягом 2000–2003 років майже всі хлібопекарські підприємства регіону були збитковими). Це і стало причиною закриття значної кількості хлібопекарських підприємств ВО „Облспоживспілка” та пекарень сільськогосподарських підприємств, внаслідок чого фактичне використання потужностей по області не перевищує 14 %. Пропозиція оптимізувалася на рівні 102,4 тис. тонн хлібобулочних виробів і на 55 % забезпечується за рахунок поставок з м. Києва.
3. У період з 1999 по 2004 рік середньодушове споживання хлібобулочних виробів в області зменшилось на 4,4 кг (на 5,4 %), у тому числі виробів, випечених хлібопекарськими підприємствами регіону, – на 13 кг (на 18,4 %). Натомість спостерігалося збільшення середньодушового споживання хлібобулочних виробів домашньої випічки – на 8,5 кг (на 70,8 %), незважаючи на високу трудомісткість цього процесу. Ємність ринку хлібобулочних товарів регіону звузилася на 20 %. Основними причинами звуження попиту на ринку стали: зростання цін (у процесі дисертаційного дослідження виявлено математичну обернену залежність попиту на хлібобулочні вироби від ціни), скорочення чисельності населення в регіоні за цей період, зниження грошових доходів селян через збільшення розрахунків зерном за виконані ними роботи. Дослідження показали, що попит на товар „хлібобулочні вироби” залишається слабо еластичним від розміру середньодушового сукупного доходу споживачів (до 550 грн./на душу). Це означає, що у міру зростання доходів населення збільшує обсяги придбання хліба промислової випічки. Отже, ємність Київського регіонального ринку хлібобулочних виробів можна і слід нарощувати. 4. Важливим завданням подальшого розвитку ринку хлібобулочних виробів є суттєве поліпшення забезпечення попиту споживачів регіону на якісні хлібобулочні вироби промислової випічки за прийнятними цінами, отримання на цій основі достатньої маси прибутку хлібопекарськими підприємствами та підвищення ефективності їх діяльності. В сучасних умовах поєднання цих двох завдань можливе лише на основі маркетингового підходу до вирішення проблем ринку. Запровадження маркетингового процесу при управлінні ринком хлібобулочних виробів передбачає: дослідження товару, виявлення тенденцій формування попиту та оцінку ємності ринку, дослідження тенденцій формування пропозиції та її кількісну оцінку, визначення динаміки цін на товари, прогноз кон’юнктури ринку на перспективу, здійснення економіко-організаційних заходів з боку органів державного управління щодо його регулювання та розробка комплексу маркетингу всіма підприємствами хлібопекарської галузі на перспективу в частині асортиментної політики, товаропросування та цінової політики для підвищення ефективності їх діяльності. Такий підхід дає можливість збалансувати в перспективі пропозицію і попит на рівні зростання останнього, а не його скорочення, що є дуже важливим. 5. Здійснений у дисертаційному дослідженні прогноз ємності ринку хлібобулочних виробів Київської області показав, що до 2010 р. вона може досягти майже 177 тис. тонн, або зрости порівняно з 2005 р. на 62 %, за умови, що темпи скорочення чисельності населення не зміняться, а середньодушове споживання продукції промислового виробництва поступово зросте до 102,6 кг на душу населення під дією факторів збільшення грошових доходів населення (у групах до 550 грн. на душу), зміни споживацьких уподобань та поліпшення інфраструктури забезпечення споживачів цим соціально важливим товаром. Поетапний середньостроковий прогноз пропозиції хлібобулочних виробів показав, що для досягнення збалансованості з попитом до 2010 року, вона повинна зрости на 76 % (тобто швидшими темпами, ніж попит). Головним чином, зростання має відбуватися за рахунок підприємств, що розташовані в регіоні (на 173 %), а постачання з м. Києва через поступове подорожчання пально-мастильних матеріалів матиме тенденцію до скорочення в межах 6 %. Для цього потрібно реконструювати і відновити роботу майже 40 % не функціонуючих на даному етапі виробничих потужностей хлібопекарської галузі Київського регіону. 6. До 2010 року ринок хлібобулочних виробів залишатиметься дефіцитним і достатньо монополізованим, тому ціни на ньому можуть зростати. З огляду на це ринок потребуватиме регулювання державними органами в сегменті „соціальні сорти”. Ціни на решту сортів хлібобулочних виробів (включаючи й нові) регулювати недоцільно. Враховуючи, що масові сорти становлять близько 80 % асортименту, економічний інтерес у подальшому розвитку виробництва хлібобулочних виробів буде зберігатися за умови, що в цілому виробництво буде прибутковим і норма прибутковості сукупного капіталу буде не нижчою, ніж в інших галузях. Для досягнення хлібопекарськими підприємствами Київської області хоча б нульового рівня рентабельності при виробництві хліба масових сортів ціна має зрости на 5–30 %, що спричинятиме скорочення попиту. Якщо ціни фіксуватимуться державними органами, хлібопекарським підприємствам потрібна буде державна підтримка у вигляді дотацій. Доречною могла б бути підтримка держави у вигляді пільгового кредитування з погашенням частини кредитної ставки банків державою, якщо кредити братимуться під реконструкцію тимчасово нефункціонуючих підприємств галузі. 7. Формування товарної пропозиції хлібопекарськими підприємствами області буде тим успішнішим і тим швидше буде досягнуто збалансування ринку на рівні максимального задоволення попиту населення хлібобулочними виробами, чим краще підприємства галузі навчаться розробляти комплекс маркетингових заходів для роботи на ринку. В умовах конкурентного ринку для підвищення доходності товарна політика підприємств має спрямовуватися на розширення асортименту товарів; покращення їх якості; запровадження ринкової атрибутики товарів шляхом використання товарно-знакової символіки для кращої „впізнаваності” товару. Важливим напрямом товарної політики має стати розробка нових сортів хлібобулочних виробів на основі теорії раціонального харчування (збагачення лікувально-профілактичними та вітамінними елементами, з використанням суцільного і пророслого зерна тощо). Це може бути пріоритетом тих підприємств, які здатні застосовувати інноваційні технології (АТ „Київхліб”, частково ВО „Облспоживспілка”). 8. Відсутність надійної товаропровідної мережі стримує нарощування пропозиції товаровиробниками хлібобулочних виробів; занадто довгі канали не дозволяють їм контролювати роздрібні ціни, внаслідок чого посередники безконтрольно підвищують їх, що знижує попит на хлібобулочні вироби. Оптимальними каналами могли б стати канали нульового та першого рівнів. Хлібопекарським підприємствам варто приділити увагу створенню власних магазинів (пунктів) реалізації виробленої продукції. У фірмовому магазині максимально повно може бути представлений увесь асортимент продукції хлібозаводу чи хлібокомбінату, у виробника з’являється товарна марка, яка є елементом нецінової конкуренції. Державні органи повинні сприяти хлібопекарським підприємствам у наданні приміщень під хлібні магазини, що відповідає інтересам як споживачів, так і товаровиробників. За побудованими регресійними моделями економічна ефективність постачання хлібобулочних виробів із столиці в райони суттєво залежить від відстані перевезень. За межами 98 км від м. Києва транспортування хліба оптовими посередниками стає нерентабельним навіть за нинішніх цін на пально-мастильні матеріали. У віддалених від столиці районах слід орієнтуватися на нарощування власного промислового виробництва хлібобулочних виробів, оскільки пропозиція в них значно нижча за потенційну ємність ринку. Саме ці райони першочергово потребують інвестицій у хлібопечення. Формування повноцінного ринку хлібобулочних виробів і стабілізація його цінової кон’юнктури можливі лише за умови активної співпраці всіх суб’єктів даного ринку. | 