В результаті системного дослідження теоретико-методологічних і практичних аспектів розвитку соціальної сфери економічного регіону в умовах трансформаційних процесів на селі обгрунтований системно-комплексний розвиток соціальної сфери села. 1. Теоретично обґрунтовано на системних засадах особливості прояву та механізми розвитку соціальної сфери села, яка в умовах становлення ринкових відносин набула нової сутності, напрямів удосконалення організації та підвищення соціально-економічної результативності соціального розвитку. Поглиблено сутність категорій: “системно-комплексний розвиток соціальної сфери села” як основи формування сільської території та напряму соціально-орієнтованої ринкової економіки, що полягає в єдності стратегічних цілей демографічних, економічних і соціальних процесів; “соціальна інфраструктура села” в частині виробництва послуг, які забезпечують нормальні умови життя та праці людини, сприяють відтворенню її робочої сили, а також “регіональна соціальна політика”, “соціальне відродження села”, “кооперація в соціальній сфері”, що сприяло повнішому розкриттю досліджуваної проблеми в умовах становлення ринкових відносин. 2. Досягнення сталого розвитку соціальної сфери села можливе лише у рамках системної трансформації суспільства, яка передбачає соціально-економічний розвиток села в контексті розбудови країни з урахуванням системно-комплексного, збалансованого, пропорційного розвитку демографічних, економічних та соціальних процесів на селі, поглиблення на цій основі пріоритетності соціальних інтересів селянина та сільських територій. Це означає, що сталий розвиток соціальної сфери села слід трактувати та реалізовувати у взаємозв`язку з розвитком сільських територій, тобто мікросфери взагалі. 3. В дисертаційній роботі запропоновано методику розробки, побудовано та розраховано принципово нову економетричну модель системно-комплексного розвитку соціальної сфери села, що враховує потреби сільського населення, задоволення яких здійснюватиметься у ринкових умовах, та соціально-економічний рівень розвитку досліджуваного регіону. Запропоновано напрями реалізації системи демографічних, економічних та соціальних важелів розвитку соціальної сфери села. 4. Здійснений аналіз демографічної ситуації в Карпатському регіоні підтверджує, що сьогодні село катастрофічно старіє. Депопуляція серед сільського населення набула загрозливого характеру. Збільшення загальної чисельності сільського населення пенсійного віку призводить до виділення на селі окремої групи населення – одинокі непрацездатні, які потребують соціальної допомоги за місцем проживання. Механізм регулювання демографічних процесів на селі має бути спрямований на забезпечення стабільності та оптимального відтворення сільського населення в межах соціально-необхідних стандартів, що забезпечує належний рівень здоров`я населення, його високий життєвий рівень, необхідну якість людського потенціалу, збереження нації з її культурними надбаннями. 5. Вихідною позицією для забезпечення зайнятості сільського населення є наукові концепції, які дають змогу оптимально використовувати напрями регулювання сільського ринку праці. Головним при цьому є створення нових робочих місць шляхом диверсифікації виробництва, мотиваційних механізмів для формування нетрадиційних сфер зайнятості, що дозволяє повніше використання потенційних можливостей села. 6. Оцінка рівня розвитку соціальної інфраструктури села дозволяє виявити реальні можливості задовольнити потреби сільських жителів у соціальних послугах. Розвиток соціальної інфраструктури села, зокрема, гуманітарної сфери, туристичної інфраструктури вимагає реалізації принципу адресності соціальних витрат і формування позабюджетних джерел фінансування. На сучасному етапі пріоритетним напрямом на шляху відродження села є кооперація в соціальній сфері, яка гарантує сільським жителям: право власності на майно і на частку доходу; вільний вступ і вихід із кооперативного об’єднання. Розвиток кооперації на селі дає можливість регулювати соціально-економічні процеси. Запропоновано створення при місцевих органах самоврядування фонду соціального розвитку села, що розширює можливості підприємницької діяльності, створюючи тим самим нові робочі місця, стримує міграційні потоки населення, сприяє зміцненню зв’язків між виробництвом послуг та їх споживанням. 7. Трансформаційні процеси в аграрному секторі економіки країни підвищили вимоги до розробки теоретико-методологічних засад, вибору виважених пріоритетів сільськогосподарського виробництва та удосконалення механізму їх регулювання в контексті розвитку соціальної сфери села. Трансформація сільського господарства не тільки виявила, але й загострила значні структурні диспропорції соціально-економічного розвитку, що викликає необхідність їх негайного вирішення. На відміну від існуючої індустріальної моделі розвитку сільськогосподарського виробництва перспективною є індустріально-інноваційна модель, яка забезпечить інтеграцію вітчизняного продовольчого комплексу в світову економіку. Це є багатофункціональний соціально-економічний розвиток села. 8. Визначені в процесі дослідженя індикатори сталості розвитку соціальної сфери села вимагають удосконалення механізмів регулювання соціально-економічних процесів. Ці механізми передбачають системно-комплексний підхід до розвитку соціальної сфери села. Механізм регулювання розвитку соціальної сфери села можна розділити на три рівні: державний, регіональний та місцевий. На державному рівні доцільно розв’язувати такі важливі питання, як прогнозування розвитку соціальної сфери на коротко- та середньо- і довгострокові періоди; розробка програм розвитку окремих видів обслуговування населення, а саме гуманітарної сфери (науки, освіти, культури, охорони здоров’я тощо); державне бюджетне фінансування об’єктів соціальної інфраструктури. На регіональному рівні розробляються програми соціально-економічного розвитку регіону, визначаються пріоритетні напрями враховуючи його специфічні особливості та розробляються заходи щодо їх реалізації. На місцевому рівні соціально-економічний розвиток села повинен бути спрямований на удосконалення інфраструктури сільських поселень і територій, форм обслуговування сільських жителів, розширення сфери зайнятості, соціальний захист сільського населення, підтримку розвитку особистих господарств населення шляхом трансформації частини їх у підприємницькі формування, розвиток “зеленого” туризму. 9. Стратегічна мета розвитку соціальної сфери села полягає в забезпеченні сталого розвитку сільських населених пунктів на основі створення високоефективної соціально орієнтованої економіки регіону, яка забезпечить високий рівень життя сільського населення. Серед стратегічних напрямів розвитку соціальної сфери виділяють демографічний, економічний та соціальний, а це означає, що має бути системно-комплексний підхід як до вивчення, так і до розв’язання проблем села. У дисертації спрогнозовано та сформульовано стратегію системно-комплексного розвитку соціальної сфери села та відтворювальні пропорції регіональних проблем, що потребують негайного вирішення. 10. Запропонована модель стратегій системно-комплексного розвитку соціальної сфери села та обґрунтовані стратегічні цілі дають можливість органам влади правильно координувати свою діяльність, спрямовувати на реалізацію перспективних завдань соціально-економічного розвитку регіону. |
