Проведене компаративно-педагогічне дослідження дало підстави сформулювати такі висновки: 1. Соціально-економічні передумови реформування педагогічної освіти Франції були зумовлені: - науково-технічним розвитком; - потребою у фахівцях високого професійного рівня для різних галузей економіки; - необхідністю підвищення якості підготовки педагогічних кадрів; - глобалізаційними процесами у світі. 2. У розвитку педагогічної освіти Франції можна виділити такі періоди: - І період – 1969 – 1985 рр. Дуальна система педагогічної освіти. Підготовка педагогічних кадрів першого, другого та третього ступенів відрізнялася як за змістом, так і за організаційною структурою. Набуття Початковими Нормальними школами статусу вищих професійних шкіл, для вступу до яких необхідно було мати повну середню освіту (ступінь бакалавра) (декрет про модернізацію шкільної системи від 1969 р.). - ІІ період – 1986 – 1988 рр. Педагогічна освіта університетського типу. Організаційні зміни у підготовці педагогічних кадрів першого ступеня: підготовка цієї категорії педагогів передбачала навчання протягом чотирьох років (два роки в університеті та два роки в Нормальних школах, які набули статусу вищих навчальних закладів) (декрет про підготовку персоналу національної освіти від 1986 р.). - ІІІ період – 1989 – 1998 рр. Уніфікована система педагогічної освіти. Уніфікація системи підготовки педагогічних кадрів для масової школи передбачала модернізацію змісту та організаційної структури (закон про орієнтацію освіти від 1989 р.). На цьому етапі відбувається реорганізація навчання в докторантурі. - ІV період – (1999 – 2007 рр.). Євроінтеграція вищої освіти. Формування нової освітньої парадигми, зорієнтованої на створення єдиного європейського освітнього простору. Запровадження нової системи ступенів університетської освіти (LMD), європейської системи перезарахування кредитів (ECTS), сприяння мобільності студентсько-викладацького складу тощо. Основними тенденціями розвитку системи підготовки педагогічних кадрів у Франції на сучасному етапі є: входження педагогічної освіти в систему вищої; диверсифікація підготовки педагогічних кадрів; фундаменталізація педагогічної освіти, що забезпечується посиленням теоретичної і практичної складових психолого-педагогічної підготовки французьких вчителів, залученням студентів до науково-дослідної роботи, підвищенням рівня їх методологічної культури; покращання якості педагогічної освіти шляхом модернізації її змісту, здійсненням компетентісного підходу в професійній підготовці майбутніх вчителів; гуманізація освіти; комп’ютеризація освітньої галузі; зростання престижу професії педагога, що зумовлено суттєвими змінами у статусі педагогічних працівників; взаємодія університетів і соціальних партнерів; децентралізація управління освітньою галуззю; удосконалення професійного відбору на педагогічну діяльність; євроінтеграція вищої освіти, мета якої полягає у створенні єдиного європейського освітнього простору шляхом упровадження загальноєвропейських стандартів підготовки фахівців із вищою освітою, зокрема педагогічною (Болонський процес). 3. Інтеграція педагогічної освіти Франції до загальноєвропейського освітнього простору здійснюється шляхом упровадження транс’європейських освітніх програм з перспективою їх пролонгації: Сократ, Леонардо да Вінчі, Темпус, Європас та ін. Ці програми зорієнтовані на проектування єдиних європейських стандартів підготовки спеціалістів із вищою освітою і передусім – працівників освітньої галузі. Вищезазначені програми та ратифікація Плану дій (Plan d’Actions de la Mobilit, РАМ) (2000 р.) спрямовані на сприяння мобільності студентсько-викладацького складу з метою конвергенції освітніх систем, вивчення педагогічного досвіду та співпрацю. Для кращої обізнаності майбутніх педагогів про стан освіти в Європі до теоретичних дисциплін психолого-педагогічного компонента підготовки вчителів введено спецкурси «Європейський простір в освіті» та «Наша Європа». 4. Уніфікована система педагогічної освіти Франції спрямовувалася на модернізацію організаційної структури та змісту підготовки педагогічних кадрів. На сучасному етапі організація підготовки педагогічного персоналу для масової школи передбачає п’ятирічне навчання на базі ступеня «бакалавр»: 3 роки в університеті, де майбутні вчителі проходять академічну підготовку з дисциплін спеціально-предметного та загальноосвітнього компонентів; 2 роки в Університетських інститутах підготовки вчителів (УІПВ), де здобувають професійно-педагогічну освіту. Зміст підготовки педагогів І і ІІ ступеня включає такі компоненти: загальноосвітній, спеціально-предметний, психолого-педагогічний. До загальноосвітнього компонента входить цикл дисциплін суспільно-політичного та культурно-освітнього спрямування. Спеціально-предметний компонент передбачає вивчення дисциплін зі спеціальності (для вчителів І ступеня – полівалентна підготовка) з урахуванням дидактичних та методичних вимог, що свідчить про компетентнісний підхід у підготовці педагогічних кадрів. Психолого-педагогічний компонент поділяється на теоретичні дисципліни психолого-педагогічного циклу і педагогічну практику в школі та на підприємстві (для викладачів професійних і технологічних ліцеїв). У Франції, починаючи з кінця 80-х рр., з огляду на те, що школа є соціальним інститутом, спостерігається тенденція до “соціологізації” психолого-педагогічних дисциплін. Останнім часом відбувається суттєве збільшення терміну педагогічного стажування: для вчителів І ступеня – 23 тижні, для викладачів ІІ ступеня – 32 тижні. Наближення педагогічної освіти до потреб школи визначається шляхом збалансування теоретичної і практичної підготовки для вчителів масової школи. Нині педагогічна практика розглядається як засіб апробації теоретичних знань майбутніх фахівців та важлива ланка у професійно-педагогічній підготовці педагога. Організація підготовки викладачів ІІІ ступеня (для університетів, Великих шкіл, науково-дослідних закладів) передбачає багатоступеневу освіту в університеті на базі бакалаврата і здійснюється як за традиційною системою: 2 роки навчання – диплом про загальну університетську освіту (ДЗУО) (Diplme d’tudes universitaires gnrales, DEUG), 1 рік навчання – диплом ліценціата (Licence), 1 рік навчання – диплом метризи (Matrise), 1 рік навчання – диплом про поглиблену вищу освіту (ДПО) (Diplme d’tudes approfondies, DEA), 3 роки навчання – ступінь доктора наук (Doctorat), так і за новою європейською системою з органіграмою LMD – ліценціат, мастер, доктор (Вас+3, Вас+5, Вас+8): 3 роки навчання – ступінь ліценціата (Licence), 2 роки навчання – ступінь мастера (Маster), 3 роки навчання – ступінь доктора наук (Doctorat). Зміст підготовки викладачів ІІІ ступеня включає теоретико-методологічні курси загальноосвітнього та спеціально-предметного компонентів і зорієнтований на науково-дослідну діяльність. Перевага надається самостійній роботі студентів. Оцінювання студентів-майбутніх педагогів усіх категорій здійснюється як за традиційною 20-бальною шкалою, так і за модульно-рейтинговою системою. Остання передбачає застосування трансферної системи перезарахування кредитів (ECTS). Існує тенденція до переходу на європейську систему оцінювання. Результати дослідження свідчать, що освітньо-кваліфікаційні рівні педагогів визначаються ступеневою освітою. Так, освітньо-кваліфікаційний рівень викладача ІІІ ступеня університету базується на університетській ступеневій підготовці: ліценціат, мастер, доктор; освітньо-кваліфікаційний рівень педагогів І та ІІ ступенів масової школи визначається здобуттям диплома випускника УІПВ на базі трирічної університетської підготовки (диплом ліценціата). 5. Порівняльний аналіз організації, змісту, форм і методів підготовки педагогічних кадрів у Франції та в Україні у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття дав змогу виокремити подібне й відмінне у розвитку педагогічної освіти цих країн та визначити можливості впровадження прогресивних ідей французького досвіду в систему педагогічної освіти в Україні. На сучасному етапі соціальне замовлення України щодо професійної освіти майбутніх педагогів актуалізує сутнісний зміст педагогічної освіти, її діяльнісний характер, зорієнтований насамперед на оволодіння спеціалістом практичними вміннями й навичками організації навчально-виховного процесу. Відповідно до цього контексту цікавим є досвід Франції з організації підготовки майбутніх педагогів у найпрестижніших національних навчальних закладах, зокрема Університетських інститутах підготовки вчителів. Педагогічна освіта спрямовується на раціональне співвідношення теорії й практики підготовки, на поєднання діяльнісного та особистісного підходів, що є доцільним і заслуговує на детальне вивчення українськими фахівцями педагогічної освіти досвіду з організації моделей, форм, методів підготовки педагогічних кадрів у Франції. На основі аналізу подібного й відмінного щодо складових змісту підготовки педагогічних кадрів в Україні і Франції виявлено, що у французькій системі підготовки вчителів дидактика є складовою спеціально-предметного компонента, а в українській – психолого-педагогічного. Узагальнення й обґрунтування, зроблені в дисертаційному дослідженні, дають можливість сформулювати рекомендації щодо підготовки педагогічних кадрів в Україні й визначити можливості творчого впровадження прогресивних ідей французького досвіду у вітчизняну систему педагогічної освіти: - упровадження професійного відбору на педагогічну діяльність шляхом введення профорієнтаційного курсу у вищих педагогічних закладах; - орієнтація на педагога-професіонала шляхом удосконалення змісту, форм та методів підготовки вчителів; - розробка навчальних планів і програм з акцентом на професійно-практичній складовій психолого-педагогічної підготовки; - раціональне поєднання теоретичної і практичної складових підготовки педагогічних кадрів; - дотримання науково обґрунтованого співвідношення у визначенні загальноосвітнього, спеціально-предметного, психолого-педагогічного компонентів підготовки педагогічних кадрів; - введення до змісту психолого-педагогічної підготовки теоретичних курсів «Філософія освіти і виховання», «Педагогічна етика», «Педагогічна соціологія», «Освіта з питань прав людини», «Європейський простір в освіті», «Наша Європа», мета яких – уможливити обізнаність майбутніх вчителів щодо розвитку систем як вітчизняної освіти, так і розвинених країн Європи; - децентралізація управління системою педагогічної освіти має ґрунтуватися на активній участі у виробленні освітньої політики представників регіонів і великих міст, де розташовані вищі педагогічні заклади освіти, що сприятиме диверсифікації джерел фінансування; - сприяння співпраці університетів із соціальними партнерами, які зацікавлені в інноваційному розвитку нових технологій. Їх фінансова підтримка може використовуватися з метою проведення наукових досліджень, що стимулюватиме оновлення змісту освіти; - удосконалення ступеневої освіти підготовки педагогічних кадрів у вищих педагогічних навчальних закладах; - створення «літніх університетів» як однієї з форм післядипломної неперервної освіти вчителів; - сприяння розвитку і пролонгації транс’європейських програм, зорієнтованих на мобільність вчителів, викладачів, студентів вищих педагогічних закладів освіти з метою вивчення і творчого використання передового педагогічного досвіду; - сприяння пошуку вищих педагогічних закладів-партнерів за кордоном – найоптимальнішому крокові на початковому етапі інтеграції вітчизняної системи педагогічної освіти до спільного європейського простору вищої освіти. Досліджуючи процеси становлення і розвитку педагогічної освіти в інших країнах, ми з’ясували, що її розвиток відбувався завдяки обміну інформацією, яка сприяла збагаченню власного досвіду. З огляду на це припускаємо, що вивчення досвіду професійно-педагогічної підготовки вчителів у Франції матиме позитивний вплив на розвиток педагогічної освіти в Україні. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що сукупність одержаних наукових висновків і практичних рекомендацій мають важливе значення для подальшого розвитку теорії та історії педагогіки і можуть бути використані у підготовці педагогічних кадрів в Україні з урахуванням особливостей вітчизняної системи освіти. Подальше дослідження системи педагогічної освіти Франції, на нашу думку, має здійснюватися за такими напрямами: система оцінювання навчальних досягнень студентів в умовах інтеграції педагогічної освіти Франції до європейського простору вищої освіти; застосування інноваційних інформаційних і телекомунікаційних технологій навчання у підготовці педагогічних кадрів Франції; організація післядипломної освіти педагогічних кадрів у Франції. | 