У дисертації викладені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яке полягає у виявленні особливостей структури та функції емалі зубів людини, її біомінералізації, електричного опору і мікротвердості. 1. У процесі ембріогенезу емалі зубів відбуваються такі періоди тканинного диференціювання: а) оотипний – спостерігається на стадії зубної пластинки та характеризується перерозподілом у цитоплазмі клітин епітелію, глікогену і нейросекреторних гранул, які мають нейротрансмітерну функцію; б) цитотипний – проявляється збільшенням числа диференційованих мітозів у емалевому органі на стадії купола, при цьому утворюються проамелобласти різного типу, синтезуючи фібрили сітчастого шару епітелію; в) дивергентний – на стадії дзвона емалевого органа з’являються енамелобласти, які синтезують непризматичну емаль; г) тканинноспецифічний – на стадії зубного фолікула диференційовані енамелобласти продукують призматичну емаль. 2. У процесі морфогенезу за рахунок фенотипної детермінації в коронці всіх видів зубів виявляється гомологія як підвищених (горбиків, стилів, гребенів), так і знижених (ямок, борозен, борозенок) анатомічних утворів, зумовлена наявністю морфологічного поля моляризації та інцизивації, з урахуванням яких пропонується нова класифікація одонтологічних ознак. 3. У процесі морфогенезу виявлена фізіологічна редукція як підвищених, так і знижених ділянок коронки зуба людини, зумовлена фенотипною дивергенцією полів моляризації та інцизивації, що лягло в основу індивідуальних крайніх типів коронок окремих видів зубів, які підвладні законам популяційної генетики. 4. Гістотопографічно підвищені морфологічні утвори коронки побудовані стереотипно з таких шарів: а) кутикули, б) пучків призматичної емалі, в) непризматичної емалі, г) сітчастого шару, який відмежовує емалеві призми одну від одної емалевими пластинками, формує тканинну структурно-функціональну одиницю емалі, названу нами “емалон”. 5. Гістотопографічно знижені морфологічні утвори коронки зуба мають стереотипну будову. Вони містять у центрі ШИК-позитивні волокнисті структури сітчастого шару емалі, зовні – альціан–позитивну речовину, схожу з міжпризматичним шаром емалі, яка в ямці торкається дентину, а в борозні через шар призматичної емалі за допомогою ламел контактує з емалевими пластинками і кущиками. 6. Ультраструктура призматичної емалі епі- й електронномікроскопічно характеризується: у ділянці горбиків – спіралеподібним, у ділянці екватора – мостоподібним, у шийковій ділянці коронки зуба – вертикальним розміщенням емалевих пучків, за рахунок чого утворюються поздовжні пара- і діазони ліній Гунтера-Шреґера. Горизонтальні пара- і діазони виникають шляхом деформації конфігурації окремих емалевих призм. 7. Непризматична початкова, проміжна й остаточна емаль містить альціан-позитивні структури, в яких ультраструктурно визначаються пластинчасті фенестровані фібрили, що беруть участь у формуванні кристалів гідроксиапатиту. 8. Міжпризматична речовина емалі представлена ШИК- і Харт – позитивними волокнистими структурами, які утворюють сітчастий шар, ламели, емалеві кущики. Ультраструктурно вони характеризуються наявністю фібрил, між ними наявні нефенестровані отвори, завдяки яким здійснюється біомінералізація емалі. 9. Ритмічні лінії Ретціуса відображають тимчасову (добову, тижневу, місячну і річну) біомінералізацію, при якій обвапнюються відповідно головки, хвости емалевих призм, потім - міжпризматична речовина і непризматична емаль. 10.Хімічні елементи надходять із слинної рідини системою ламел, де відбувається ізоіонний та ізоморфний обмін з утворенням добових, тижневих і місячних ліній Ретціуса. При цьому вміст кальцію зменшується, починаючи з ламел (11,4), потім - у добових (10,7), тижневих (10,15) і місячних (10,38) лініях Ретціуса. У такій же послідовності змінюється вміст фосфору, при цьому співвідношення кальцію до фосфору в місячних лініях Ретціуса (1,67) відповідає десятивалентному гідроксиапатитові. Вміст натрію має тенденцію до зниження, починаючи з добових і закінчуючи місячними лініями Ретціуса, хоча магнію більше в ламелах за приблизно однакової концентрації в різних лініях Ретціуса. 11. Мікротвердість і електроопір інтактної емалі повністю визначаються її структурою і складом. Підвищені морфологічні утвори мають значно вищі (до 10 разів і більше) значення електроопору, ніж знижені утвори. Екстрагування зубів приводить до значного зростання електроопору за рахунок порушення водного балансу. Мікротвердість емалі знижується з глибиною за рахунок зменшення мінералізації і в кутикулі - через її меншу щільність. |