1. Виявлено передумови закладів реальної освіти західноукраїнського регіону: становлення нових форм землекористування; бурхливий розвиток природничих наук; розвиток промислового виробництва; відкриття нових ринків збуту промислової продукції; зростання і зміцнення міст; активізація торгівлі; зростання ролі новочасних мов; розвиток техніки; зміна суспільного світогляду загалом. Гальмували розвиток закладів реальної освіти: некритичне сприйняття традиції європейської освіти; високий рівень соціального престижу класичної освіти; неповноправність становища випускників закладів реальної освіти порівняно з абсольвентами класичних середніх шкіл щодо можливостей їхнього вступу до університету.
У розвитку реальних освітніх закладів на західноукраїнських землях виділено три періоди:
І період (1805–1849 рр.) – розвиток закладів реальної освіти нижчого рівня, створення передумов для формування середніх навчальних закладів реального спрямування. Нижню межу зумовлено реформою 1805 року (впроваджено закон, згідно з яким започатковані нижчі реальні школи), а верхню – наданням правової основи діяльності реальних навчальних закладів середньої освіти 1849 року. Характерним для цього періоду було становлення реальних навчальних закладів початкової ланки освіти – нижчих реальних шкіл, у яких надавали загальну освіту, і водночас вивчалися окремі предмети фахового спрямування.
ІІ період (1849–1919 рр.) – формування середньої ланки освіти, становлення перших вищих закладів освіти реального напряму. Цей період започатковано впровадженням „Організаційного нарису для гімназій та реальних шкіл Австрії ” (1849), а завершився – із закінченням Першої світової війни. Він характеризувався впровадженням нормативно-правового та навчально-методичного підґрунтя функціонування середніх реальних навчальних закладів, збільшення кількості закладів реальної освіти. Водночас започатковано нові типи навчальних закладів середнього рівня (вищі реальні школи, реальні гімназії, реформовані реальні гімназії тощо); і вищого рівня – політехнічна школа, академії тощо. Термін навчання у середніх реальних навчальних закладах збільшився з шести до семи, а потім – восьми років. Було введено матуру в реальних школах; удосконалилися навчальні програми; розширився зміст навчання; відкрились лабораторії та майстерні. Відзначено підвищеною увагою до рідномовної освіти, появою національних реальних навчальних закладів, природничих наук та новочасних мов; надання права вступу випускникам-реалістам у всі типи вищих навчальних закладів (1914).
ІІІ період (1919-1939 рр.) – розбудова системи реальних навчальних закладів і остаточне утвердження її самостійності й повноправності. Період розпочався перерозподілом західноукраїнських земель після Першої світової війни, а закінчився початком Другої світової війни. Відбулися диференціація змісту освіти, збільшення кількості навчальних закладів середнього рівня реального напряму; діяли реальні навчальні заклади західноукраїнських теренів у межах законодавчого поля різних держав; урізноманітнено типи навчальних реальних установ (у Польщі та Румунії – реальні гімназії, реальні школи стали ліцеями різного профілю; у Чехословаччині – реальні гімназії витіснили реальні школи і класичні гімназії); розбудова середньої реальної освіти за рахунок удосконалення її нормативно-правової та навчально-методичної бази; надання дівчатам можливості здобувати середню освіту разом із хлопцями (коедукація). Відзначено здійснення реформ середньої та вищої реальної освіти, створення ширших і диференційованіших навчальних програм. Реальні школи поступово були витіснені реальними гімназіями та ліцеями.
2. Основними тенденціями в розвитку теорії й практики реальної освіти в європейському контексті були: завоювання на початку ХХ ст. теорією реальної освіти пріоритетних позицій порівняно з класичною; зростання кількості прихильників теорії реальної освіти в середовищі європейських педагогів, в тому числі західноукраїнських; посилення розуміння принципу зв’язку навчання з життям; виникнення нових типів шкіл реального спрямування середнього і вищого рівнів (реальних шкіл, реальних гімназій, математично-природничих ліцеїв, політехнічних шкіл тощо); зростання у всіх досліджуваних регіонах кількості реальних навчальних закладів і чисельності учнів; збільшення тривалості навчання (в реальних школах Австро-Угорщини з шести до семи та восьми років); посилення уваги до підготовки педагогічних кадрів для реальних навчальних закладів; зменшення кількості годин для природничо-математичних дисциплін за рахунок збільшення гуманітарних; поступове підвищення суспільного статусу реальних освітніх інституцій з розширенням прав їхніх випускників; поява на початку ХХ ст. національних реальних середніх шкіл в Галичині, Буковині та Закарпатті; опанування теорією реальної освіти пріоритетних позицій порівняно з класичною; тенденції до германізації (Австрія), мадяризації (Угорщина), полонізації (Польща), румунізації (Румунія), чехізації (Чехословаччина) реальних навчальних закладів; запровадження системи сумісного навчання хлопців і дівчат.
3. Виокремлено дидактичні особливості діяльності середніх закладів реальної освіти досліджуваного періоду: поява навчальних програм для реальних шкіл, які згодом затверджували освітні міністерства; запровадження систематичного контролю реальних навчальних закладів шляхом інспектування; публікування щорічних звітів; вивчення іноземних мов (що до класичних гімназій, то в реальних навчальних закладах грецьку мову як предмет не викладали, а латинська була лише в навчальних планах реальних гімназій); першочергове значення надавали вивченню релігії; спільне навчання представників різних конфесій та національностей; обов’язковість викладання державною або крайовою мовою в більшості шкіл; зміна мови викладання упродовж досліджуваного періоду (угорську та німецьку, в Галичині – польську). Натомість після переділу держав на початку ХХ ст.: на румунську – в Румунії, польську – в Польщі, українську й чеську – в Підкарпатській Русі (автономний край Чехословаччини); інтегрований характер вивчення частини предметів (ботаніки і зоології, географії й історії, геометричних рисунків, геометрії та нарисної геометрії тощо); у навчанні зберігалися принципи наочності, науковості, доступності, свідомості й активності, зв’язку навчання з життям; проведення шкільних реформ за для зближення за змістом освіти класичних та реальних середніх навчальних закладів; розширення прав випускників під час вступу в університет; втрата класичними гімназіями ексклюзивного „пропускного” права.
Встановлено, що в реальних школах і реальних гімназіях у досліджуваний період термін навчання тривав на початку досліджуваного періоду шість, згодом сім і наприкінці досліджуваного періоду – вісім років; зміст освіти складався з базового й шкільного компонентів. З часом вивчення фахово зорієнтованих дисциплін було усунуто, реальні школи набули загальноосвітнього характеру. Центральне місце було відведено математично-природничим дисциплінам й новочасним мовам; основною формою навчання був урок, проводилися лабораторні заняття, екскурсії, гурткова робота; застарілі методи навчання змінили на нові методики, в яких важливе місце належало наочності, „живому” спілкуванню учнів, практичному застосуванню набутих знань та умінь, спостереженню, ілюстрації, дослідам, демонстраційному експерименту, лабораторним роботам тощо; зросла кількість наочних засобів навчання (інструментів, приладів, макетів, моделей). Чужомовні (німецькомовні) підручники поступово змінили ті, що видавалися крайовими мовами, а після Першої світової війни – державними: польською, румунською, чеською мовами, а також крайовою мовою Підкарпатської Русі – українською; учителів для державних реальних навчальних закладів обирали на конкурсній основі. Звання учителя можна було отримати після складання відповідного кваліфікаційного екзамену.
4. У сучасних умовах функціонування середньої освіти доцільно реалізувати здобутки в діяльності реальних навчальних закладів:
– профілізацію змісту середньої освіти за рахунок подальшого розвитку державних і приватних навчальних закладів реального напряму різних типів (гімназій, ліцеїв, авторських шкіл), а також утворення мережі профільних класів у загальноосвітніх середніх школах, завданням яких є поглиблена природничо-математична підготовка учнів – майбутніх вступників до вищих шкіл технічного спрямування і галузевих та класичних університетів (на відповідні відділення). Розробляючи зміст навчальних планів та державних стандартів середньої освіти для такого типу шкіл, завдання для випускних іспитів належить враховувати той цінний історичний досвід, який мав місце в національній освіті реального напряму, щоби не повторювати помилок минулого, а, опираючись на кращі прогресивні надбання, забезпечити поступальний розвиток сучасної української освіти реального напряму;
– наступність освітніх закладів, проведення іспитів зрілості (матури), які уможливлювали доступ до вищих шкіл без додаткових іспитів. Отож підтримуємо впровадження незалежного тестування, задля забезпечення принципу об’єктивності оцінювання знань і вмінь випускників середніх шкіл;
– застосування інтерактивних, наочних і практичних методів навчання. З метою уникнення надмірної затеоретизованості освіти варто підвищити питому вагу практичних методів навчання, вчити впроваджувати теоретичні здобутки в практику під час розв’язування задач та вправ. Водночас їхній характер має бути практичним. Випускники шкіл, які не хочуть вступати до вищих навчальних закладів, матимуть можливість набути елементарних фізичних, географічних, господарських та інших знань з метою використання в повсякденному житті. З-поміж методів навчання пропонуємо звернути особливу увагу на лабораторні роботи, досліди, спостереження за природою, живе спілкування, демонстраційний експеримент тощо. Вони забезпечать формування гнучких конструктивних і творчих умінь, міцних і практичних навичок учнів сучасних шкільних закладів різного типу – загальноосвітніх середніх шкіл, гімназій, ліцеїв, авторських шкіл з поглибленим вивченням природничо-математичних дисциплін;
– посилення вимог до матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів, зокрема сільських шкіл;
– запровадження оприлюднення шляхом публікації звітів у сучасних середніх школах для збереження традицій .
Дисертаційне дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми. До подальших напрямів наукових праць варто долучити: дидактичні особливості розвитку румунських ліцеїв Буковини 1919–1939 років; природничо-математичних ліцеїв Галичини у 30-ті роки ХХ століття; зміст освіти середніх навчальних закладів Закарпаття (ХІХ – початок ХХ століття). |
