1. Виробнича кооперація в сільському господарстві є формою економічної взаємодії суб’єктів, що прагнуть досягнення спільної мети на основі об’єднання майна, землі та праці у виробництві сільськогосподарської продукції. Доцільність існування виробничої кооперації та її розвиток в Україні обумовлюється принциповою важливістю збереження існуючих майнових комплексів, сівозмін, виробничої та соціальної інфраструктур, кваліфікованих кадрів, тобто переваг великомасштабного виробництва. Учасники кооперації повинні володіти землею та майном на засадах персоніфікованої приватної власності чи на умовах оренди. Виробнича кооперація може мати місце між сільськогосподарськими товаровиробниками різного організаційно-правового статусу. Вищою формою виробничої кооперації є створення підприємства особливого організаційно-правового статусу – сільськогосподарського виробничого кооперативу. 2. Сучасна концепція виробничої кооперації в сільському господарстві передбачає відповідність виробничого кооперативу таким ідентифікаційним ознакам, як функціонування в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, дотримання міжнародних кооперативних принципів, прибуткова орієнтація, обов’язкова трудова участь членів кооперативу в господарській діяльності підприємства, піклування про розвиток соціальної інфраструктури, а також піднесення культурного й освітнього рівня своїх членів та їх сімей. Наявність цих ознак свідчить про істинно кооперативну природу підприємства. 3. Узагальнення вітчизняного історичного досвіду розвитку кооперативного руху в сільському господарстві свідчить, що виробничі кооперативи не завжди мали повну відповідність концепції кооперативної організації і дотримувалися кооперативних принципів, а отже, їм були притаманні ознаки псевдокооперативних структур. Головним чином це стосувалося відсутності демократичності в управлінні, порушення принципу відкритості і добровільності членства, обмеження самостійності господарської діяльності структурних підрозділів, знеособлення власності на майно та землю, застосування неадекватного кооперативній ідеології розподілу доходів тощо. Лише сучасні сільськогосподарські виробничі кооперативи (новітній тип) можуть стати зразковою моделлю реалізації кооперативної ідеї в сільському господарстві, адже кооперативне законодавство відповідає міжнародним принципам кооперації. 4. Реформування відносин власності на землю та майно, реструктуризація колишніх колективних сільськогосподарських підприємств сприяли тому, що в сільському господарстві знайшли поширення ринково орієнтовані структури, що базуються на приватній власності. Сільськогосподарська виробнича кооперація в Україні при цьому представлена двома рівнями: первинним та у формі виробничого кооперативу. Перший в Україні є юридично не зареєстрованим, не має власної господарської форми і являє собою просту співпрацю виробників сільськогосподарської продукції у формі різнобічної допомоги технікою, обладнанням, трудовими ресурсами під час обробітку ґрунту, збору врожаю, збуту продукції тощо. Другий рівень, що вимагає створення і функціонування сільськогосподарського виробничого кооперативу, становлять підприємства агрегативного типу, що об’єднує товаровиробників-власників на корпоративних засадах. В умовах перехідної економіки такі підприємства відіграють важливу роль в аграрному секторі, адже жодна інша організаційно-правова форма підприємства в сільському господарстві не передбачає в установчих документах зобов’язань щодо вирішення соціальних проблем власних працівників. 5. Основними причинами, що на сучасному етапі стримують процес розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів в Україні, є недосконалість їх організаційної структури, особливо відсутність організаційного забезпечення маркетингової діяльності, недосконала система мотивації праці членів та найманих працівників, відсутність організованого надходження інформації, необхідність підвищення кваліфікації та освіти членів кооперативу, що є міжнародним принципом кооперації. Значний вплив на стан сучасного розвитку виробничих кооперативів здійснили “стартові умови”, що склалися в процесі реорганізації КСП, внаслідок чого їм дісталися гірші майнові комплекси, зношені виробнича та соціальна інфраструктури, менш кваліфіковані кадри порівняно з підприємствами іншого організаційно-правового статусу. 6. Удосконалення економічних взаємовідносин у сільськогосподарських виробничих кооперативах повинно відбуватися в двох напрямах: внутрішньогосподарському (удосконалення відносин власності, організаційної структури підприємства, розподілу прибутку, мотивації праці) та міжгосподарському (організація маркетингової діяльності, вихід на міжрегіональні та міжнародні ринки, участь в інтеграційних процесах). В цьому контексті запропоновані організаційна структура та удосконалення внутрішньогосподарських відносин в сільськогосподарському виробничому кооперативі здатні забезпечити ефективне його функціонування шляхом надання більш значущої ролі питанням раціональної організації праці в колективі, дослідження внутрішнього стану та зовнішніх чинників за допомогою маркетингових досліджень, а також налагодження відносин власності в кооперативі. 7. Посилення мотивації праці в сільськогосподарському виробничому кооперативі передбачає використання системної дії мотиваційних матеріальних і нематеріальних факторів. Матеріальні мають забезпечити оптимальний вибір форм та системи оплати праці в кооперативі при одночасному використанні таких стимулів до праці, як премії, надбавки та доплати. Разом з цим, формування фонду оплати праці повинно здійснюватися з врахуванням таких економічних чинників, як кінцевий фінансовий результат діяльності кооперативу, державні гарантії рівня мінімальної заробітної плати, процес інфляції. Однак головна увага має бути зосереджена на піднятті рівня корпоративної культури у членів сільськогосподарського виробничого кооперативу. 8. Розвиток сільськогосподарських виробничих кооперативів може передбачати в подальшому їх ліквідацію або реорганізацію в нові організаційні формування. В цьому контексті виробничі кооперативи мають забезпечити відповідний рівень господарської свідомості у його членів щодо вибору нової організаційно-правової форми підприємства та його участі в інтеграційних процесах, тобто, у формуванні ними концернів, холдінгів, агропромислово-фінансові груп тощо. Це сприятиме диверсифікації їх виробництва та зростанню конкурентоспроможності в ринковому середовищі. Однак, при цьому особливу роль і значення необхідно надати формуванню інтеграційних зв’язків на кооперативних засадах в мережі сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, що передбачатиме збереження персоніфікованої власності на майно та землю нових господарів та забезпечуватиме додатковий зиск від інших видів діяльності внаслідок участі у вертикальній інтеграції. 9. Соціальна місія виробничого кооперативу має реалізуватися шляхом концентрації уваги на таких пріоритетних напрямах, як зростання добробуту й якості життя членів кооперативу та їх сімей, рівня їх освіти та культури, розвитку соціальної інфраструктури сільської території. Розвиток соціальної інфраструктури сільської території, на якій здійснює свою діяльність сільськогосподарський виробничий кооператив, повинен реалізуватися шляхом заснування нових соціально-побутових та культурних закладів, які забезпечать надання більш якісних та доступних за ціною послуг членам кооперативу та їх сім’ям, за рахунок власного прибутку виробничого кооперативу, банківських кредитів, державних та залучених приватних інвестиційних надходжень, грошових коштів місцевого бюджету, інших приватних структур різного організаційно-правового статусу, фізичних осіб. |
