У дисертації наведено теоретичне узагальнення й вирішення наукового завдання, що полягає в аналізі розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Результати дослідження свідчать про досягнення мети, виконання поставлених завдань і є підставою для основних висновків. 1. Проблема розвитку природничої освіти у вітчизняній середній школі є предметом історико-педагогічного аналізу протягом ХІХ – початку ХХ століття. Теорія змісту загальної освіти досліджувалася й розроблялася Д.Зуєвим, Д.Семеновим, А.Соколовим, В.Половцовим, Д.Кайгородовим, К.Ягодовським та іншими. Окремі питання розвитку природничої освіти та суть освітніх процесів України кінця ХІХ – початку ХХ ст. висвітлено у дослідженнях учених-педагогів сучасності: О.Біди, І.Шоробури, В.Коваленка, Т.Васютіної. Свідченням підвищення інтересу науковців до вивчення розвитку змісту природничої освіти є поява низки дисертаційних робіт (Л.Мелько, О.Корнєєв, О.Норкіна, І.Студенкова, П.Довбня та ін.). На основі історіографічного аналізу встановлено, що проблема розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ – початку ХХ ст. не була предметом спеціального наукового пошуку. 2. Враховуючи розвиток світової природничої науки, соціально-економічні умови розвитку середньої освіти в Російській імперії, нами визначено етапи становлення і розвитку природничої освіти у вітчизняній середній школі ХІХ – початку ХХ ст.: 1-й – етап становлення (1800 – 1850 рр.); 2-й – етап розвитку шкільного природознавства (1850 – 1870 рр.); 3-й – етап занепаду природознавства (1870 – 1900 рр.); 4-й – етап відродження (1900 – 1905 рр.); 5-й – етап пошуків (1905 – 1917 рр.). 3. Встановлено, що починаючи з другої половини ХІХ ст., у природознавстві відбулися значні зміни, які визначили переворот у розвитку природничих наук. В історії світової природничої науки 50 – 80 рр. ХІХ ст. характеризуються важливими науковими відкриттями, появою нових наукових теорій, що мали світове значення: - в галузі хімічної науки з’являється поняття «валентності», формула бензолу (А.Кекуле), теорія хімічних сполук (О.Бутлеров), розкриття закономірностей кінетики хімічних реакцій (М.Меншуткін), відкриття системи елементів (Д.Мєндєлєєв); - в біології – вчення Ч.Дарвіна «Походження видів» (1859 р.), відкриття біогенетичного закону (І.Мюллер, Е.Геккель), розвиток загальної концепції взаємодії мінливості та спадковості (Е.Геккель), відкриття статистичного закону спадковості (Г.Мендель), доведення подібності у розвитку всіх багатокліткових тварин (О.Ковалевський); - в галузі фізіології рослинного та тваринного світу з’являється наукова праця І.Сеченова «Рефлексы головного мозга» (1862 р.), відкриття енергетичної закономірності фотосинтезу (К.Тимирязєв); - з’являються ґрунтовні праці з вітчизняної географії: К.Арсеньєва «Начертания статистики Российского государства», «Землеописание Российской Империи» Є.Зябловского, І.Павлова, А.Бєкєтова «Беседы о земле и травах, на ней живущих», створені вагомі картографічні праці, вчення про природні зони В.Докучаєва. 4. Друга половина XIX ст. характеризується новими явищами в історії школи в Україні. Скасування кріпосного права, розвиток капіталізму, загострення соціальних суперечностей, зростання селянських заворушень, революційно-демократичний рух, початок революційної боротьби, поширення і поява народницьких організацій – усе це об'єктивно сприяло розвитку шкільної освіти. Станова школа поступово перетворюється в класову. Зростає мережа середніх шкіл, з'являються нові типи навчальних закладів, складається більш-менш повна система підготовки вчителів, значно розширюється зміст освіти. Становлення та розвиток школи в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. відбувалися за трьома основними напрямками: перетворення навчальних закладів, що існували (в основному середніх і вищих); створення нових ланок школи (народні школи, середні жіночі, педагогічні і професійно-технічні навчальні заклади); будівництво школи в національних районах. Підсумком цього розвитку стала нова багатогалузева шкільна система, в якій не всі її компоненти функціонували успішно, не було між ними стійкого зв'язку, більш того, вся система в цілому була обмежена поліцейським апаратом самодержавства, діяла уповільнено і частково задовольняла потреби соціально-економічного розвитку країни. Але, попри все, це була широка і відносно масова шкільна система, якої раніше не було в Росії. Ми виділяємо ті середні навчальні заклади, до навчальних планів яких входили природничі дисципліни. Це – класичні гімназії та прогімназії, реальні училища, жіночі гімназії та прогімназії, жіночі інститути, єпархіальні жіночі училища, військові гімназії, приватні середні школи, професійні середні навчальні заклади. 5. Проведений аналіз дозволив зробити висновки, що більшість вітчизняних педагогів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. тією чи іншою мірою займалися проблемами змісту та викладання природничих дисциплін у середній школі у своїх теоретичних працях або у безпосередній практичній діяльності. Вагомий внесок у формування змісту природничої освіти зробили видатні вітчизняні педагоги й учені: В.Зуєв, А.Любен, О.Герд, Д.Кайгородов, В.Половцов, К.Ягодовський та інші, яким вдалося розробити зміст природничої освіти, що стало надбанням світової педагогічної науки. Встановлено, що у процесі розвитку змісту природничої освіти педагоги-природознавці використовували різні підходи у викладанні природничих дисциплін, що пов’язано з їх приналежністю до різних напрямів викладання природознавства: систематичного (К.Лінней), практичного (В.Зуєв), описово-систематичного (А.Любен, Ч.Дарвін), біологічного (К.Рульє, В.Половцов), еволюційно-біологічного (О.Герд). Але основними напрямами реформування змісту шкільного природознавства були: утилітарно-реалістичний, систематичний та біологічний. 6. У ході дослідження визначено, що зміст середньої природничої освіти у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. визначався і закріплювався в статусі обов’язкового для реалізації навчальними програмами та планами. В зазначений період Україна не мала єдиної системи освіти, що спричиняло неузгодженість навчальних планів середньої школи і, відповідно, навчальних програм з природничих дисциплін. Встановлено, що зміст навчальних планів і програм природничої освіти постійно видозмінювався. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. навчальні плани змінювалися у напрямі врівноваження гуманітарної та природничої складової в змісті середньої освіти досліджуваних шкіл. Зміни у навчальних планах і програмах зумовлювалися розвитком природничих наук і техніки; досягненнями прогресивної педагогічної думки; глибшою реалізацією міжпредметних зв’язків; зменшенням навантаження учнів; раціоналізацією змісту освіти, зокрема, дисциплін природничого циклу. 7. Встановлено, що зміни у змісті природничої освіти знайшли свою реалізацію і розвиток у нових підручниках і навчальних посібниках. У ІІ половині ХІХ – на початку ХХ ст. було створено низку підручників і посібників з природничих дисциплін для учнів середньої школи багатьма видатними вітчизняні педагогами-природознавцями. Авторами підручників та навчальних посібників для вивчення природничих предметів стають вітчизняні вчені В.Зуєв, О.Герд (природознавство); А.Богданова (зоологія); Л.Ніконов, А.Фльоров, В.Зеленський, Н.Раєвський (ботаніка); Г.Іванов, А.Крубер, С. Григор’єв, Д. Семенов, І. Завалишин (географія) й інші. 8. Визначено, що розвитку природничої науки сприяли наукові товариства, що займалися науковими дослідженнями природи свого краю, просвiтницькою дiяльнiстю та популяризацiєю природничих знань серед широких верств населення. Науково-популяризаційна робота природознавчих товариств набула великого розмаху і значення, отримала розвиток у різних формах. Раціональна постановка практичних і демонстраційних занять, розробка планів навчальних екскурсій, організація шкільних музеїв та позашкільних читань, розробка лекцій для вчителів, публікації їх в журналі «Природа» свідчать про те, що поряд з культурно-просвітницькою діяльністю, наукові товариства природознавців займалися проблемами викладання природничих дисциплін. Природознавчі товариства реалізовували себе і в педагогічній діяльності, адже в педагогічному середовищі не було закладів, які б займалися розробкою питань змісту шкільного природознавства. Особлива увага приділялася розробці педагогічних проблем, методиці викладання окремих дисциплін, практичному здійсненню педагогічних ідей. 9. У сучасних умовах функціонування середньої освіти доцільно реалізовувати здобутки в діяльності навчальних закладів другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: профілізацію змісту природничої середньої освіти за рахунок подальшого розвитку державних і приватних середніх навчальних закладів різних типів, а також утворення мережі профільних класів у загальноосвітніх середніх школах, завданням яких є поглиблена природнича підготовка учнів; розробляючи зміст навчальних
планів та державних стандартів середньої освіти для такого типу шкіл, враховуючи той цінний історичний досвід, який мав місце в середній природничий освіті. Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Окремих досліджень заслуговують питання розкриття наукових підходів інших педагогів-природодослідників даного періоду щодо вирішення проблеми змісту
природничих дисциплін у вітчизняних середніх навчальних закладах . Крім того, подальшого відродження потребує теорія та практика вітчизняних природодослідників, розкриття значення їх досвіду у сучасній освітній галузі в Україні. |
