На основі виконаного дисертаційного дослідження вирішено важливе наукове завдання – проведено комплексне суспільно-географічне дослідження розвитку зв’язку в Україні, яке полягає в розробці теоретико-методологічних основ дослідження територіальної організації зв’язку, а також у подальшому вивченні територіальної організації даного виду економічної діяльності та аналізі її впливу на соціально-економічні процеси в регіонах України. Таким чином, проведені дослідження дають можливість сформулювати наступні принципові положення, висновки і пропозиції (як теоретичної, так і практичної спрямованості) щодо напрямків, методів та інструментів вдосконалення територіальної організації зв’язку в контексті активізації соціально-економічного розвитку регіонів України. 1. В умовах активної інформатизації суспільного життя роль зв’язку в соціально-економічному розвитку країни та її регіонів постійно зростає. Зв’язок забезпечує специфічними послугами функціонування всього народного господарства, наукову та оборонну сфери, повсякденне життя людей та діяльність людського суспільства. Завдяки своїм галузевим та технологічним особливостям, зв’язок не лише дає користувачам великий економічний та соціальний ефект, але й виконує важливу об’єднуючу роль у розвитку господарства на всіх рівнях: регіону, країни, світу. Він сприяє формуванню та розвитку територіального поділу праці, інтеграції різноманітної інформації із тих чи інших районів планети, що зумовлює значну географічність зв’язку і робить його важливим об’єктом суспільно-географічного дослідження. 2. В основі територіальної організації зв’язку лежать певні територіальні процеси, найбільш суттєвими з яких є територіально-структурні та компонентно-структурні, а також, як результат їх дії – процеси ареало- та зоноутворення. Територіально-структурні процеси відображають процеси формування та розвитку територіальної структури зв’язку. Основними їх видами є процеси територіального диференціювання, територіального концентрування та територіального агломерування. Компонентно-структурні процеси відображають структурні зрушення у формах територіального зосередження зв’язку. Найбільший розвиток тут отримали процеси диверсифікації та інтеграції. В результаті процесів територіальної інтеграції зв’язку та агломерування, в Україні відбуваються активні процеси ареало- та зоноутворення. Численні територіальні процеси у своїй сукупності формують територіальну структуру зв’язку. У сфері зв’язку отримали розвиток два основних типи форм територіального зосередження зв’язку (елементів територіальної структури) – регіональні та ареальні. Регіональні елементи територіальної структури представлені такими видами як мікрорайон (адміністративний район), мезорайон (область), макрорайон (економічний район, військовий округ тощо). В основі їх формування лежить організація та здійснення загальнодержавних (звичайних та специфічних) функцій зв’язку – управлінської, забезпечення безпеки та соціально-економічного розвитку регіонів, політичної та інших. Ареальні елементи територіальної структури представлені компактними та зональними їх видами. В основі формування зональних елементів територіальної структури лежить розвиток тих видів зв’язку, для яких характерним є надання послуг через зони покриття. До них, насамперед, відносяться мобільний, супутниковий та теле- і радіозв’язок. 3. В основі методичних підходів до суспільно-географічного дослідження зв’язку лежать певні методологічні принципи. Головними з них є такі: а) принцип об’єктивності територіальних процесів та територіальних поєднань в галузі зв’язку; б) принцип цілісності, який забезпечується вивченням усіх складових компонентної структури зв’язку та аналізом їх взаємодії; в) принцип детермінованості, який передбачає врахування посилення впливу ринкових, глобалізаційних та інших соціально-економічних чинників на сучасний розвиток зв’язку; г) принцип комплексності і пропорційності, що відображає важливість врахування та дослідження тісних взаємозв’язків галузево-виробничих та територіальних аспектів розвитку зв’язку; д) принцип ієрархічності територіальних систем зв’язку; е) принцип регіональності, який враховує, з одного боку, тісний взаємовплив окремих видів зв’язку в регіоні, а, з другого боку, – зумовленість цих процесів дією регіональних чинників; є) принцип історизму, в основі якого лежить не тільки відомий загальнонауковий підхід, але й врахування такої важливої риси зв’язку, як його високий динамізм; ж) принцип конструктивності, який передбачає спрямованість суспільно-географічних досліджень на визначення актуальних територіальних проблем галузі та на розробку напрямків вдосконалення територіальної організації зв’язку, зокрема, в цілях територіального планування та прогнозування; з) принцип регіональної ефективності, який акцентує увагу на оцінку результативності діяльності підприємств зв’язку в регіоні; і) принцип перспективності, дотримання якого дозволяє вивчити траєкторію розвитку і майбутній стан територіальної організації зв’язку та її вплив на соціально-економічні процеси в регіонах. 4. Сучасні риси територіальної організації зв’язку визначають численні чинники, найвагомішими з яких є активні структурні процеси в галузі та особливості розміщення окремих видів зв’язку. Зв’язок – це складний суспільно-географічний об’єкт, який має диверсифіковану структуру. В Україні для зв’язку, як виду економічної діяльності, характерними є великі структурні зрушення, які відбуваються, насамперед, за рахунок значного зростання масштабів розвитку сучасних видів зв’язку – мобільного, супутникового та комп’ютерного. Особливості розміщення основних видів зв’язку в Україні характеризуються високим рівнем територіальної диференціації в її регіонах, який, в свою чергу, відрізняється як в межах кожного окремого виду зв’язку, так і між його видами. Для поштового і телефонного зв’язку притаманний розосереджений тип територіального поширення, а для телеграфного зв’язку – розосереджений тип з тенденцією до зосередження в регіонах з низьким соціально-економічним розвитком. Для мобільного виду зв’язку притаманний зональний тип територіального поширення. В сукупності територіальні процеси, які відбуваються в цій галузі, обумовлюють загальні особливості територіальної організації зв’язку в Україні. 5. Важливою рисою територіальної організації зв’язку є ускладнення його територіальної структури. Цей процес відбувається в результаті активної галузевої та територіальної взаємодії різних видів зв’язку. В Україні відбувається подальший розвиток територіальної структури зв’язку, зокрема, утворення його нових ареальних та регіональних елементів. Найбільш поширеним є ареальний тип елементів територіальної структури. Він представлений пунктами, центрами та вузлами зв’язку. Із 250 виділених ареальних елементів територіальної структури зв’язку, загальне співвідношення кількості пунктів та центрів в Україні приблизно однакове (відповідно, – 110 та 103), що свідчить про активні процеси диверсифікації компонентної та функціональної структури зв’язку в більшості міст України та про зростання їх інформаційно-виробничої потужності. Серед регіональних елементів територіальної структури зв’язку найбільшим рівнем розвитку зв’язку відзначаються Київська, Дніпропетровська, Одеська, Харківська, Львівська та Донецька області. Крім високого рівня територіальної диференціації зв’язку такими рисами є: а) просторове поширення зони обслуговування зв’язку по території країни. Воно пов’язано з постійним розширенням мережі зв’язку, що означає перемогу над відстанями та взаємне комунікаційне зближення віддалених центрів, тобто, фактично, трансформацію інформаційного простору; б) активні процеси ареало- та зоноутворення. При чому, вони супроводжуються процесами технічної та організаційної інтеграції (конвергенції) всіх видів зв’язку; в) якісні зміни в структурі наданих послуг зв’язку в регіонах та містах України. В їх основі лежать процеси інтенсивного територіального зосередження діяльності підприємств мобільного, комп’ютерного та супутникового зв’язку. 6. Важливою рисою соціально-економічного розвитку регіонів України є високий рівень її територіальної диференціації. Більшість мезорайонів (областей) України (14 або близько 60 % від їх загальної кількості) характеризуються низьким та дуже низьким рівнем соціально-економічного розвитку. З іншого боку, практично, за всіма основними показниками провідне місце в країні займає м. Київ та Київська область. Групу регіонів із високим рівнем соціально-економічного розвитку складають Донецька, Дніпропетровська, Запорізька та Полтавська області. 7. Завдяки активним інтеграційним процесам та розвитку сучасних видів зв’язку, роль та вплив цієї галузі на соціально-економічні процеси в регіонах України постійно зростає. Можна виділити два основних напрямки такого впливу: а) вплив зв’язку як виду економічної діяльності; б) вплив особливостей територіальної організації зв’язку. Проведений у дисертації економіко-математичний аналіз впливу зв’язку на соціально-економічний розвиток регіонів України показав, що як на рівні країни в цілому, так і на рівні регіонів простежується достатній позитивний вплив зв’язку на більшість показників соціально-економічного розвитку регіонів. У розрізі окремих їх видів важливо відзначити більш вагому роль чинників територіального зосередження та територіальної концентрації зв’язку і значно меншу – територіальної динаміки та територіальної спеціалізації. В аспекті складових соціально-економічного розвитку, необхідно відзначити підвищений взаємозв’язок територіальних процесів, насамперед, із рівнем соціального розвитку, що зумовлено провідною роллю в цих взаємовідносинах саме споживчих чинників. 8. Вдосконалення територіальної організації зв’язку є додатковим резервом підвищення ефективності функціонування галузі та зростання її ролі в активізації соціально-економічного розвитку регіонів України. До основних її напрямків слід віднести: а) зниження високого рівня територіальної диференціації зв’язку; б) максимальне використання позитивного ефекту від процесів ареало- та зоноутворення в сфері зв’язку, з метою більш активного інформаційного забезпечення розвитку центрів економічного зростання; в) ефективне використання наслідків територіального поширення послуг зв’язку для активного господарського освоєння нових регіонів. Результатом цієї діяльності може бути вирівнювання соціально-економічного розвитку між економічно розвинутим центром та периферійними районами; г) подальше вдосконалення компонентної структури зв’язку в регіонах, насамперед, у напрямі зростання частки сучасних видів зв’язку – мобільного, супутникового та комп’ютерного; д) ефективне використання ринкових чинників для подальшої активізації позитивних територіальних процесів у сфері зв’язку (територіального агломерування, ареало- та зоноутворення, диверсифікації структури тощо). |