1. Встановлено, що численні праці з питань взаємообумовленості структури руху і композиції в архітектурній науці відображають глибину і актуальність проблеми. Проте розвиток сучасного наукового знання припускає, крім того, розробку психологічних аспектів архітектурно-просторової композиції. Для емоційно-естетичного сприйняття міського середовища у зв'язку з цим є важливим ефект подолання специфічних «порогових просторів», пов'язаних з процесом руху. Розкриття семантичного коду цих просторів в архітектурно-просторовому ритмічному ряді є актуальним аспектом архітектурної композиції. 2. У результаті аналізу історичних містобудівних ансамблів Чернігова, Ізюма, Святогорська виявлена структура ритмічно організованих просторових акцентів, що володіють якістю «порогового простору», і пауз – розрядки. «Порогові простори» на шляху руху сприймаються як зорові перешкоди і немов би зупиняють людину біля головного «порогу», подолання якого завершується максимальним полегшенням (наприклад, розкриттям на зовнішню домінанту). Уявне подолання цього «порогу» формує складну метафору духовного перетворення, переходу в іншу духовну якість. У просторовій структурі Чернігова ритмічними групами являються ансамблі монастирів, які згруповані навколо домінуючого собору. Міське середовище, що їх оточує створює необхідні паузи. При сприйнятті просторово-часової структури міста кожен монастир на пагорбі формує метафору нового «порогу», з якого відкривається міська панорама у новій якості. Фінал цієї структури – прискорений ритм детинця – портал в'їзних воріт, портал монастирського комплексу, портали Спаського та Борисо-Глібського соборів, «портал» підкупольного простору собору з потоком «божественного» світла, що ллється з неба в мирську тінь. Підкупольний простір – сакральна середина, що переводила горизонтальний шлях по землі і воді у вертикальний шлях від землі до неба. Композиція структури міста Ізюма і головного шляху (Харків – Ізюм) побудована на ритмічно організованій системі «порогових просторів». При наближенні до міста їх ритм зростає до верху гори і закінчується фінальним акцентом - вершиною гори Крем’янец, яка в XVIII ст. була увінчана замком. Максимально напружене подолання завершується максимальним розкриттям – панорамою долини Сіверського Дінця з вершини гори. «Активно-динамічний» ряд «порогових просторів» на шляху від Слав'янська до Святогорського монастиря сформовано рядом ландшафтних елементів: стик лісу і лугу, крутий поворот дороги, що раптово відкриває «серед корявих нетрів» блиск річки і куполу церкви, глибокий яр і різкий спуск дороги. Фінал цієї структури – прискорений ритм композиції Святогорського монастиря і потужне розкриття долини ріки з верхньої тераси біля Миколаївської церкви. 3. У результаті проведеного дослідження обгрунтована якісна характеристика «порогового простору» як елемента архітектурно-просторової композиції. - «Пороговий простір» - це граничний простір між двома просторами-опозиціями. У семантичному плані цей простір - носій метафори драматичного зіткнення життя і смерті. - «Пороговий простір» є приналежністю шляху (маршруту) руху в архітектурно-просторовій структурі об'єкта. «Порогові простори» розділяють шлях на фрагменти, відокремлюють їх як якісно різні. Якісна відмінність відрізків шляху між «пороговими просторами» визначається їх відношенням до цілі шляху (далі-ближче, ціль не видно - ціль видно та ін.). Завдання «порогового простору» - фіксація переходу з одного простору в простір іншої якості. Перехід може здійснюватися одним стрибком або через поетапне багаторазове подолання «порогових просторів». - «Пороговий простір» - це простір, стиснутий обмеженнями і затінений, який сприймається як перешкода. Варіантами можуть бути зміна шляху руху по горизонталі або вертикалі (поворот, під'їм, спуск). - «Пороговий простір» наділяє амбівалентними (подвійними) якостями – напруженням і розрядкою, в семантичному плані - поглинанням тьмою, її подоланням і виходом до світла. Як аспект напруження він фіксує зупинку, яку людина сприймає як перехід в іншу семантичну якість – «розвтілення», «вихід в інобуття». Як аспект розрядки «пороговий простір» стимулює подальший рух в якості семантичного «виходу» - «подолання», «синтезування», «підйом», повернення у «свій світ». - У бінарній структурі шляху руху, що розглядається як ритмічний ряд (акцент – пауза), «пороговий простір» є акцентом, контрастно відмінним від «паузи». Акцент через семантичну неоднорідність наділений активною характеристикою події, сюжетності (боротьби і подолання, вмирання і воскресіння і т.д.), пауза - нейтральна, вона сформована рівнозначними тривалими ділянками шляху, в межах яких «нічого не відбувається», не відбувається якісних композиційно-психологічних змін у сприйнятті людиною навколишнього простору. 4. Через багаторазове повторення «порогового простору» в певній ситуації цей ритмічний акцент стає носієм певного значення, тобто елемент обертається в семантичний знак. На їх основі виникають семантичні системи. Таким чином, механізм формування естетичних структур, до яких відноситься і містобудівна структура, можна подати у вигляді моделі: Повтор – Значення – Семантичний знак - Архітектурно-художня структура. 5. У системі повторів можна знайти дві тенденції – встановлення деякої впорядкованості та її порушення. Поєднання обох цих принципів настільки органічне як для мистецтва, так і для архітектури, що його можна вважати універсальним законом структурної побудови архітектурно-художнього твору. 6. На підставі проведеного дослідження можна сформулювати методичну послідовність архітектурно-семіотичного аналізу композиційної структури, яка сформована шляхами руху. Її складає: - морфологічний аналіз структури містобудівного ансамблю; - виявлення в ній структури шляхів руху міста (ансамблю); - аналіз композиційної структури, заснованої на шляхах руху; - виявлення ритмічних закономірностей; - аналіз акцентних вузлів по шляхах руху як вузлів контрапосту; - інтерпретація акцентів як «порогових просторів». - семіотичний аналіз: а) виявлення інформаційної насиченості «порогового простору» як знакового елемента, що володіє якістю «подолання»; б) оцінка естетичної цілісності архітектурного середовища через композиційно-семантичну структуру «порогових просторів»; - встановлення на цій основі композиційної специфіки конкретних ансамблів, художня цінність яких безпосередньо залежить від ступеня їх знакової насиченості. 8. Запропонована в даному дослідженні методика структурно-семіотичного аналізу і основні принципи побудови ритмічних містобудівних структур дозволять осмислювати містобудівний ансамбль в категоріях шляхів руху, їх психологічної заданості і визначеності взаємостосунків. Об'єктом моделювання в дослідженні є ритмічна структура, заснована на повторі «порогових просторів» у напрямі шляху руху. | 