У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у системному теоретичному аналізі інституціональних основ формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні, з’ясуванні сутності й особливості інституціональних чинників формування ринку землі як важливого сегмента економіки країни, розробці теоретичних засад та концептуальних підходів щодо удосконалення державної політики у сфері використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення. Наукові та практичні результати дослідження дали підставу зробити такі висновки. 1. Становлення й розвиток в Україні реальних ринкових форм обігу земель сільськогосподарського призначення стало для країни викликом часу і невідклад-ною потребою. Поряд із внутрішніми цьому сприяють і зовнішні чинники, а саме: розвиток міжнародного поділу праці, глобалізація світових економічних процесів, посилення конкурентних засад у зовнішньоекономічних зв’язках, особ-ливо за умов нових вимог, що постають перед аграрним сектором економіки у зв’язку зі вступом України до СОТ, необхідністю відповідати певним міжнародним стандартам ринкової розвиненості для практичної реалізації європейського вибору. Розвиток і підтримка інституту приватної власності на землю, сприяння формуванню ефективного землевласника, насамперед у сфері малого та середнього аграрного підприємництва, є одним з основних шляхів закріплення працездатного населення у селах, основою для соціального розвитку села. 2. В умовах проведення ринкових трансформацій у галузях національного господарства практичне виключення зі сфери ринкового обігу одного з основних економічних ресурсів України – сільськогосподарських земель – гальмує просування економіки країни на шляху ринкових трансформацій, створення ефективнішої її системи. Виключення цього важливого ресурсу з реального рин-кового обігу, інституціональна незавершеність процесів формування приватної власності на землю, як невід’ємної та обов’язкової умови суттєвого підвищення економічної ефективності національного аграрного виробництва, зволікання з проведенням цих перетворень суттєво зменшує можливості України посісти відповідне місце серед провідних аграрних держав світу. Україна не може набути конкурентних переваг на світових агропродовольчих та агровиробничих ринках без підвищення рівня привабливості земельного економічного ресурсу, як об’єкта вигідної підприємницької діяльності, сфери прибуткового інвестування, значної за обсягами і значенням нерухомої власності. 3. Становлення ринкових форм обігу сільськогосподарських земельних ресурсів відбувається в умовах зростання рівня протистояння різних економічних інтересів як всередині країни, так і за її межами. Загострення суперечностей соціально-економічних інтересів, спротив ринковим трансформаціям з боку раніше сформованих псевдоринкових агровиробничих структур, поява в аграрному секторі тіньових схем перерозподілу земельних ресурсів на користь новостворених олігархічних осередків поза мораторієм на купівлю-продаж сільськогосподарських земель, істотно гальмує створення інституціональних засад реформування сфери земельних відносин. Для більш повного розуміння суперечностей, що виникають у процесі земельних трансформацій, важливе значення має введене й обґрунтоване автором поняття «рекомбінації економічних прав власності на земельні ділянки». 4. Створення необхідної інституціонально-нормативної, законодавчої бази для прискореного розвитку ринкового обігу земель суттєво гальмується. В краї-ні існує об’єктивна необхідність інтенсифікації зусиль у сфері напрацювання та прийняття необхідних законів для ринкового трансформування сфери земельних відносин. Принципові відмінності цільового призначення земель населених пунктів від земель сільськогосподарського призначення і принципові відмінності у формуванні та функціонуванні відповідних самостійних ринків землі, на наш погляд, протидіють прийняттю Закону «Про ринок землі». З метою вдосконалення земельних відносин пропонуємо прийняти відповідні самостійні Закони України «Про ринок земель населених пунктів» та «Про ринок земель сільськогосподарського призначення», а також окремий Закон «Про заставу земель сільськогосподарського призначення». Необхідно провести кваліфікований аналіз сукупності вже прийнятих законодавчо-нормативних актів з метою: усунення певних неузгодженостей у прийнятих нормативних актах щодо земельних відносин, усунення нормативно-правових суперечностей у земель-ному законодавстві, що нині є живильним середовищем для тіньових схем обороту сільськогосподарських земель та інших негативних дій; зменшення обсягів нераціональних інституціональних обмежень у законодавстві, впроваджуваних в інтересах певних соціально-політичних сил; прискорення процесів доринкової підготовки земельних ресурсів для їх подальшого обігу на первинному ринку, всебічного розвитку його інфраструктури; формування в економіці та суспільстві необхідних умов для пом’якшення обмежень (інвестиційних, матеріально-технічних) розвитку ринкових форм обігу земельних ресурсів.
5. З огляду на перспективи можливого подальшого загострення у суспільстві земельних проблем, складності та неоднозначності процесів роздержавлення, розпаювання та приватизації націоналізованої в СРСР сільськогосподарської землі, необхідно посилити відповідальність судової влади, правоохоронно-виконавчих структур у захисті специфікованих економічних прав приватної власності громадян на землю. Постає питання про доцільність створення спеціалізованих земельних судів (чи спеціально підготовлених суддів із земельних проблем), а відповідно, створення спеціальних земельних відділів у правоохоронних структурах, які б спеціалізувалися винятково на земельно-правових проблемах, боротьбі зі зловживаннями у земельній сфері. 6. У процесі теоретичного узагальнення основних принципів функціонування моделі ринку земель сільськогосподарського призначення обґрунтовано, що на початкових етапах становлення цього ринку держава має оптимально поєднувати ринкові за характером, непрямі методи впливу на попит, пропозицію, ціну на регіональних ринках землі з проведенням виваженої політики аграрного розвитку країни з використанням необхідних інституціонально-адміністра-тивних заходів, прямих владних впливів на ринок землі. Зі становленням земельно-ринкової інфраструктури та вкоріненням цивілізованих ринкових норм і правил поведінки учасників обігу земельних ресурсів, формуванням вторинного ринку землі, поступово змінюватиметься співвідношення між непрямими і прямими державними впливами у процесі пошуку їх оптимуму для нових умов господарювання. 7. В ході дослідження встановлено, що суттєвої ринкової модифікації вимагають також орендні відносини, що склалися в українських реаліях у процесі розпаду колгоспно-радгоспної агровиробничої системи та розпаювання земель. Майже некерований, по суті, природно-стихійний процес розвалу цієї системи призвів до створення нових, певною мірою «квазіринкових» агровиробничих структур, де і орендні відносини, як форма залучення розпайованих земель до використання у новостворених організаційно-правових формах агропідприємницької діяльності, стали «квазіринковими», тобто мають ознаки ринковості лише за формою, а не за змістом. 8. Зростання потенційних загроз і ризиків успішного ведення агробізнесу є перепоною можливому збільшенню інвестиційних потоків в агровиробничу сферу, спричиняє підвищення відсоткових ставок за довго- та середньострокові кредити, конче необхідні сільському господарству, призводить до втрат потенційних вигод від можливих позитивних мультиплікаційних ефектів у суміжних галузях агропромислового комплексу країни, насамперед, у сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній, агропереробній промисловості, у сфері виробничих послуг. Обґрунтовано, що практично єдиним, достатньо застрахованим для банківських ризиків джерелом залучення інвестицій в аграрно-виробничу сферу є іпотечно-заставні засади кредитування приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення відповідними держав-ними, державно-приватними, приватно-акціонерними фінансово-банківськими структурами. Ініціатором становлення іпотечно-заставних структур має стати держава, через які вона впливатиме на цей новий вид фінансово-земельного рин-ку законодавчо-визначеними засобами своєї регуляторної політики. 9. З метою забезпечення соціально-справедливих та економічно ефективних ринкових форм обігу земельних ресурсів держава має сприяти посиленню контролюючих функцій у забезпеченні конкурентних засад і протидії монополіз-му й монополії на ринку цих земель (як з боку суб’єктів попиту, так і з боку суб’єктів пропозиції), різноманітних громадських організацій (асоціацій орендарів, орендодавців, фермерських структур, природоохоронних організацій, пен-сійного фонду країни тощо). Взаємодія державних і громадських організацій має відбуватися через розробку, прийняття та впровадження відповідних законодавчих актів, ініційованих і розроблених громадськими структурами. 10. Підтримка державою процесів становлення ринкових форм обігу зе-мельних ресурсів на селі має здійснюватися через відповідні програми зростання доходів сільського населення, механізми фіскальної та монетарно-кредитної політики в аграрному секторі економіки. Втіленню у життя ефективних принципів впливу держави на функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення може сприяти запропонована автором модель цього ринку, особливо за умови підвищення потенціалу попиту на земельних ринках з боку дрібного та середнього агропідприємництва в його різноманітних організаційно-правових формах, що забезпечить зростання рівня конкурентоспроможності як на національному, так і на світових ринках агропродукції, формування ефектив-ного землевласника та землекористувача, сприяючи при цьому суттєвому збіль-шенню прошарку середнього класу на селі й демократичному поступу України в цілому. |
