У висновках дисертаційної роботи підводяться підсумки та узагальнюються результати дослідження в цілому, а також вказуються перспективи і напрямки подальшої розробки проблеми. Результати дослідження конкретизовано в наступних положеннях: 1. Людина, що усвідомлює сучасний проблемний стан суспільства та загрозу з боку маніпулятивних владних технологій щодо особистої свідомості, не може бути покірною «хворобливому» суспільству і шукає способи зберігати цілісність своєї свідомості та жити відповідно до своїх природних творчих здібностей. Прагнення зберегти своє обличчя, свою цілісність, тобто самість, притаманно духовній людині, яка онтологічно не може бути бездуховною, усередненою, безособовою часткою «man». Подібний стан свідомості означає такий творчий, здоровий, вільний, духовний потенціал людини, що здатен синергійно співпрацювати з соціальним простором, тобто створювати свій власний модус буття. Самоорганізовані особистості діють на відміну від людей таких типів, що підпорядковані маніпулятивним технологіям та стають редукованими до соціальної функції, страждають синтетичними нарцисичними розладами, дисоціаціями особистості, які назавжди розбивають самість і створюють адаптовану до готових штучних стандартів людську масу. Останнє робиться у просторі повсякденності, коли людина стає спочатку автоматично «як усі» через виконання стереотипних дій, потім вже свідомо прагне бути «як усі», некритично засвоюючи ці стереотипи. Таке знеособлення заміщує собою прагнення людини до вищих буттєвих цінностей, перекриває доступ до активації внутрішньої цілісності та сили, яку така внутрішня інтеграція надає. 2. Внутрішня інтеграція, тобто цілісність самості, можлива завдяки так званим «трансцендентним переживанням», які запропоновано в першу чергу в аскетичних релігійних практиках. Глибоке переживання такого типу, особливо якщо воно повторюється або стає постійною внутрішньою діяльністю особи, тотально змінює («поворот очей») і надає особі такий онтологічний статус, який не дозволяє свідомості засинати у повсякденному бутті, жити адаптовано до соціальних стандартів, або порушувати норми співіснування. Тобто людина перебуває у бутті-у-світі на інтегровано-трансцендентному рівні життя. Онтологічний статус особи наповнює самість внутрішніми флуктуаціями та, завдяки чутливості щодо способів буття та соціальних флуктуацій, дозволяє створювати свій власний модус буття. 3. Стародавні духовні традиції, до яких ми звертаємося, важливі не тільки як такі, що споріднені з терміном «онтологічна самість», але й такі, що експлікують особистий творчий онтологічний потенціал, енергію, яка прихована у глибині людської психіки, у надсвідомому, що має медіативний зв’язок із свідомістю і легко транслює потенціал у активне формотворче відношення до соціального простору. Така людина або непримітна, як даоський мудрець, або трансцендентна, як монахи-ісихасти, буддисти, або успішна в соціальному житті, що також робить нестандартну цілісну особистість недосяжною для впливу з боку маси-юрби. Повсякденність, як складовище стандартів, що має назву безособової частки Man, є ефектом наративного модусу буття. Найбагатшим генератором стандартів особистості та соціального життя є бюрократична система як прояв анонімної влади, що загрожує природному креативному життю та цілісності свідомості. У висновку підкреслюється важливе значення ідей самоорганізації особистості та індивідуального модусу буття у соціальному просторі в умовах суспільства перехідного типу. 4. Ситуація існування багатьох інтерпретацій самості в різних дисциплінах вимагає застосування міждисциплінарного методу дослідження, що дає можливість поєднати їх та створити цілісно-поліваріантний за змістом термін «онтологічна самість». Такий підхід робить дослідження трансдискурсивним, що означає розгляд зазначених проблеми з позицій комплементарності різних парадигм і дискурсів, актуалізованих в даному проблемному полі. 5. Створена концептуальна модель онтологічної самості відтворює динаміку самоорганизації самості. Стародавня східна філософія та релігії дали нам перший досвід синхронізації самості та соціальної дійсності. Архаїчний етап самоорганізації самості нами визначено як нерозвинутий стан цієї структури у своєму потенціалі та водночас такий, що поєднує трансцендентні духовні та людські енергії. Сучасний стан суспільства переходу створює можливість іного типу самоорганізації онтологічної самості для креативної особистості. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ: 1. Чуйкова Е.В. Соотношение дискурсов бытия в философском, психоаналитическом и религиозном контекстах: поиск трансценденции // Філософські перипетії: Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія «Філософія». – Харків, 2001. – №531. – С. 99-102. 2. Чуйкова Е.В. Диалог и молитвенное общение в традиции исихазма // Філософські перипетії: Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія «Філософія». – Харків, 2002. – №547. – С. 142–145. 3. Чуйкова Е.В. Онтологизированная самость и внутренний человек традиции исихазма: диалогический подход // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки». – Харків, 2004. - №625/1. – С. 95–97. 4. Чуйкова Е.В. Онтологическая самость в архаической культуре // Гуманітарний часопис: Зб. наук. пр. – Харків: ХАІ, 2005. – № 3 – С. 57-62. 5. Чуйкова О.В. Свідомість як знання: феноменологічна і герменевтична інтерпретації онтологічної самості // Філософія освіти – 2005. – №2. – С. 143-152. 6. Чуйкова Е.В. Самоорганизация самости в контексте «фундаментальной онтологии» Мартина Хайдеггера // Гуманітарний часопис: Зб. наук. пр. – Харків: ХАІ, 2006. – № 1 – С. 47–53. |
