Процес видання матеріалів до вивчення волинського сеймика поділяється на три періоди. Його розквіт припадає на другу половину XIX століття. Джерела до історії сеймика Волинського воєводства другої половини XVII ст. зберігаються в архівосховищах України та Польщі. Вони поділяються на чотири групи: документи, актові джерела, наративи та епістолярії. Сеймики скликалися королівськими універсалами, універсалами краківського і волинського воєвод, а також волинського каштеляна. Як правило, шляхта збиралася у кафедральному соборі Луцька. Працювали сеймикуючі від одного до чотирьох днів, за винятком сеймиків з ліміти, що могли неодноразово відкладатись на термін від одного тижня до трьох місяців. Волинська шляхта особливо була зацікавлена такими питаннями як: функціонування парламентської системи, податкова політика і наповнення загальнодержавного та воєводського скарбів, оборона країни і воєводства, зовнішня політика, судочинство і право, питання віри. Волинській шляхті була властива учасницько-підданська форма політичної культури, що тяжіла, часом, до учасницької. У зазначений період сеймикуючі надавали великої ваги королівській владі, а також функціонуванню представницьких органів. Волинські парламентарі відстоювали права і вольності шляхти, що проявлялося у категоричній забороні зміни традицій при обранні короля, ввіренні йому справ державної ваги, а також у підпорядкуванні королівській владі у часи військово-політичних загроз. У посольських інструкціях порушувалося питання упорядкованої роботи сейму та належної поведінки його учасників, у тому числі сенаторів, послів та вищих урядників; турбували шляхту легітимність складу учасників сеймика та його успішний перебіг. У другій половині XVII ст. учасники сеймика звертали увагу на стосунки із Швецією, Прусією, із Військом Запорозьким, із Московською державою, Портою, імперією Габсбурґів і Францією. Першочергове місце в обговоренні на сеймиках мали справи, пов’язані з оподаткуванням і організацією оборони проти внутрішнього ворога і зовнішніх агресорів. Фіскальна політика волинського сеймика узгоджувалася з пропозиціями вальних сеймів. Питання формування війська, вербування повітового жовніра, виплата жолду, підтримання військової дисципліни, забезпечення і зміцнення фортець і замків були актуальними на сеймику, який виділяв значні кошти на укріплення оборонних споруд, утримання залог, закупівлю військової амуніції. На сеймику другої половини XVII ст. було приділено увагу справам судочинства, кодифікації нормативно-правових актів, судовому провадженню, становленню і розвитку судових інстанцій, відповідальності осіб за скоєні проступки. Серед розгалуженої судової системи Речі Посполитої найбільшого зацікавлення для волинського сеймика набуло функціонування Коронного трибуналу, сеймового суду, земських і ґродських судів, під час безкоролів’я – каптурових судів, а також діяльності скарбових (скарбово-депутатських) і військових судів. Упродовж другої половини XVII ст. сеймик залишався толерантним до православ’я. Протягом 40–70 рр. XVII ст. волиняни активно відстоювали позицію Православної церкви. У волинських сеймикових інструкціях відобразилася підтримка й інших християнських релігій: греко-католицької (уніатської) і католицької з їх структурами і духовними орденами. Винятком стала у 1661 р. категорична заборона волинською шляхтою аріанства. Варто підкреслити, що ставлення волинської шляхти до інших віросповідань, зокрема, мусульманства, а особливо, іудаїзму, залежало від ситуації. Отже, зростання значення ролі шляхти Волинського воєводства у суспільно-політичному житті Польсько-Литовської держави у другій половині XVII ст. зумовило подальший розвиток шляхетського самоврядування, а волинський сеймик залишався вагомим чинником у політичному житті Речі Посполитої. |