У ході дослідження із лексичного складу української мови виділено та комплексно описано лексико-семантичну групу дієслів ставлення, яку формують дієслова із семантикою власне-ставлення до об’єкта, що виявляється у почуттях, поведінці, мовленні тощо, а також лексеми зі значенням встановлення відповідного ставлення між суб’єктом та об’єктом. Відповідно до визначених у роботі мети та завдань вдалося встановити: 1. Ставлення відповідно до свого наповнення та реалізації в українській мові є самостійною семантичною категорією. Проте у семантичній структурі дієслів ставлення спостерігається органічне поєднання домінувальної релятивної та низки нерелятивних (стан, поведінка, почуття, мовлення, оцінка тощо) сем. 2. Комплексні семантико-граматичні ознаки дієслів ставлення, що дають змогу ідентифікувати їх у лексичному складі української мови та окреслити межі ЛСГ дієслів ставлення, зумовлені передусім семантичною структурою ставлення, а також частиномовною їх приналежністю, специфікою реалізації граматичних категорій дієслів ставлення. Так, наявність релятивної архісеми у значенні дієслів ставлення та валентна здатність дієслова зумовлює: а) двовалентний характер дієслів ставлення та мінімальну структуру речення, організовану облігаторними актантами суб’єкта та об’єкта ставлення, що можуть набувати суб’єктно-суб’єктної реалізації; б) диференційний характер облігаторної об’єктної валентності релятивних предикатів ставлення, що практично виключає можливість існування одновалентних структур, порівняно з предикатами стану; в) персональний характер суб’єкта ставлення, позначений категорією особи/істоти лівобічного актанта, та невласне-агентивний статус суб’єкта ставлення, але наділений семою активності, що відповідає значенню експерієнсива; г) векторну спрямованість ситуації ставлення: від суб’єкта до об’єкта (прямий вияв), від об’єкта до суб’єкта (зворотний вияв) та міжсуб’єктний вияв. 3. Базисом семантичної класифікації ЛСГ дієслів ставлення на підгрупи та відповідні мікрогрупи (“ставитися із симпатією, прихильністю, приязню”, “ставитися шанобливо, з повагою”, “ставитися як до божества, звеличувати”, “викликати прихильність, приязнь”, “ставитися із взаємоповагою, прихильністю, приязню”, “ставитися турботливо, бережно, дбайливо”, “ставитися поблажливо, милостиво, зі співчуттям”, “домагатися прихильного, приязного ставлення”, “ставитися неприязно, недоброзичливо”, “ставитися зневажливо, байдуже, погірдно”, “ставитися з іронією, несерйозно, насмішкувато”, “взаємовияву у ставленні неприязні, ворожості, зневаги”, “ставитися з острахом, підозрою, недовірою”, “викликати негативне ставлення”, “формувати негативне ставлення до об’єкта”) слугує наявність у семантиці дієслів ставлення оцінної семи позитиву/негативу, також опозиційність за семами каузативності/некаузативності, буттєвості/становлення,активності/пасивності,інтенсивності/неінтенсивності,раціональності/ірраціональності(емотивності),результативності/нерезультативності, взаєм-ності та зворотності. 4. Чітка поляризація семантики ставлення на позитив та негатив забезпечує антитетичність функціонування дієслів ставлення та зумовлює важливе явище лексичної антонімії у межах ЛСГ. Полісемантичний вияв дієслів ставлення, взаємодія різних семантичних підструктур, нормативної літературної та діалектної (розмовної) лексики, контекстуальне оточення та індивідуально-авторський задум - усі ці чинники сприяють утворенню широких синонімічних рядів дієслів ставлення, дієслівно-іменникових сполучень та фразеологізмів із семантикою ставлення. Емоційно-оцінний вияв семантики ставлення варіюється, має виразну стильову диференціацію, окреслює пріоритети у художньому, розмовно-побутовому, публіцистичному та офіційно-діловому стилях української мови. 5. Специфіка вияву граматичних категорій дієслів ставлення базується на превалюванні перехідних дієслів, що зумовлює обов’язкову відмінкову форму об’єктного актанта. Непродуктивними в українській мові є форми пасивного стану дієслів ставлення, проте спостерігається регулярне функціонування дієслів ставлення зворотно-середнього стану у взаємно-зворотному та загально-зворотному їх вияві. Нефазовість існування, відносна статичність та нечітка часова локалізація на осі часу зумовлені відсутністю внутрішньої та встановленням зовнішньої межі і не впливають на функціонування тричленної граматичної категорії часу дієслів ЛСГ ставлення. 6. Окреслені семантико-граматичні особливості дієслів ставлення дозволяють говорити про конкретний різновид дієслівних предикатів – ставлення, або релятивів ставлення. Основною диференційною ознакою релятивів ставлення, порівняно з іншими дієслівними предикатами, можна вважати облігаторну позицію правобічного об’єктного актанта, відсутність якого призводить до абсолютизації і якісної зміни типу предиката, та двовалентний характер дієслова-предиката, що представляє мінімальну структуру двоскладного речення. Ситуація ставлення як фрагмент мовленнєвої діяльності особи, осмислений свідомістю через посередництво релятивного предиката, знаходить втілення у синтаксичних моделях двоскладних речень. На поверхневому (формально-граматичному) синтаксичному рівні вони представлені різними варіантами-моделями, залежно від інформативного плану висловлення, семантики предиката, мовної реалізації відкритих предикатом актантних позицій та формальних засобів їх вираження. Завдяки деексплікації лівобічного суб’єктного актанта у структурі речення дієслово-предикат семантики ставлення продуктивно функціонує в односкладних синтаксичних структурах. Двовалентні релятиви ставлення можуть набувати у синтаксичних конструкціях три- та чотиривалентної реалізації через приєднання другого об’єктного актанта чи актуалізацію факультативної валентної позиції (мотив, причина). Релятивні предикати ставлення української мови репрезентовані переважно фінітними дієсловами, проте регулярним є також вживання дієслів ставлення у неозначеній формі, що функціонують як складені присудки. Крім того, репрезентативним залишається функціонування інфінітива у значенні об’єктного актанта ситуації ставлення. Проведений аналіз засвідчує, що в українській мові чітко окреслені структурні схеми речень з дієслівними предикатами своєрідної семантики – ставлення суб’єкта та об’єкта, що ґрунтується на оцінюванні явищ дійсності. Результати дослідження засвідчують широкий спектр функціонування дієслів ставлення, що формують значний масив лексики української мови у різних стилістичних та синтаксичних структурах, і доцільність виокремлення лексико-семантичної групи дієслів ставлення української мови. |
