Проведений у роботі аналіз семантики оптатива та засобів його вираження дозволив зробити такі узагальнення: 1. Оптатив – суб’єктивно-модальне значення, суттю якого є уявлювана (ірреальна) ситуація, вірогідність реалізації якої не визначена, однак така реалізація могла б задовольнити потреби мовця, а відтак є бажаною для нього. На мовленнєвому рівні оптатив представлений у вигляді оптативних висловлень, на формально-синтаксичному – оптативних речень. В основі формального вираження оптатива лежить морфолого-синтаксичний спосіб, а саме бажальний спосіб, що відбиває первинну сутність оптатива як специфічної дієслівної форми, спеціально призначеної для вираження бажального значення. 2. Речення із значенням оптатива вирізняються з-поміж інших речень бажальної модальності такими особливостями: оптативні речення виявляють бажальність усього речення; набувають граматичне оформлення у вигляді одного з ірреальних способів; визначають обов’язкове ототожнення суб’єкта бажання з мовцем; виявляють характер афективності. 3. Оптатив репрезентує поєднання об’єктивної та суб’єктивної модальності, що відбивається в комплексі значень: ірреальності та бажальності. Особливостями організації об’єктивного плану, а саме уявною віднесеністю бажаної ситуації до певного часового плану, зумовлено розрізнення ірреально-потенційних і власне ірреальних оптативних речень. Специфіка організації суб’єктивного плану вираження оптатива полягає у різноманітності виявлених окремих значень семантики оптатива, що створюється комбінацією ірреальнобажального значення із значеннями різної природи. 4. Систематизація окремих значень семантики оптатива відображена у вигляді досить розгалуженої класифікації, в основу якої покладено диференціацію семантики оптатива на трьох рівнях. На першому рівні, пов’язаному з вираженням об’єктивної модальності, виокремлено два основні типи оптативних речень: ірреально-потенційні та власне ірреальні. Специфікою суб’єктивної модальності, представленою в оптативних висловленнях, зумовлено диференціацію другого та третього рівнів, де виокремлено відповідно семантичні види та семантичні різновиди. 5. У сфері виділених оптативних значень вирізняється ядро (центр) семантики оптатива. Семантичним центром є значення власне бажання, яке найточніше відбиває сутність оптатива (семантична модель-ідентифікатор – „Хочу, щоб це здійснилось”), оскільки позбавлене комбінацій, нашарувань значень різної природи. Усі інші різновиди позначені конкретизацією змісту бажаної ситуації, що відбувається таким чином: за рахунок незначних уточнень засобом часток (бажання прискореного здійснення, бажання-побоювання), через комбінування бажального значення з іншим модальним значенням (бажання-ствердження необхідного, бажання-негативна оцінка), за допомогою одразу і часток, і контекстуального оточення (бажання винятково єдиного як протиставлення, бажання винятково єдиного як умова), завдяки ситуативній зумовленості (бажання необхідного як спонукання, бажальність-докір як стимул). 6. Оптативні речення – це тип простих речень, у якому виражене оптативне модальне значення. Оформлені у вигляді синтаксичного бажального способу, вони являють собою один із членів граматичної парадигми речення таких структурно-семантичних типів: N1–Vf, N1– N1, N1–Adj1, N1– Part, N1– N2...(Adv), Vfs3n, Vfs3n Inf, N2 (neg) Vfs3n, Praed, Praed (mod) Inf, Немає N2, Adv quant N2, Vfpl3, N1. Семантична специфіка речень інших структурних схем, як-от: N1Inf, N1Adv, InfN1, Inf cop Inf, Inf – Adv-o (N2...), Praed (neg) N2/N4 – обмежує утворення форми речення бажального способу. 7. Форма синтаксичного бажального способу утворюється одним із таких засобів: – видозміною головного члена речення – дієвідмінюваного дієслова відповідно до морфологічного бажального способу, форма якого збігається з умовним способом („дієслово минулого часу + би”) – в реченнях дієслівного типу, – введенням службового дієслова бути у формі морфологічного бажального способу – у випадку з реченнями іменного типу, – додаванням частки би до інфінітива – для інфінітивних речень, – додаванням частки би до об’єктного іменника у формі родового чи знахідного відмінка, а також до будь-якої локативної синтаксеми – в еліптичних реченнях. 8. Інфінітивні речення структурно-семантичного типу Inf, в яких обов’язковим компонентом є частка би (б), є специфічним структурно-семантичним типом речень, призначеним для вираження саме оптативної модальності. Вони виступають лише у вигляді синтаксичного бажального способу, не вступаючи у парадигматичні відношення з іншими формами речення. 9. Еліптичні речення структурної схеми N2/N4 – специфічний граматичний тип речень, оптативне значення в яких визначається і зумовлюється їх структурою. Позбавлені вербалізованого предиката, такі конструкції самостійно виражають оптативне значення, а відтак є семантично достатніми і зрозумілими поза контекстом. 10. Оптативні комунікати являють собою своєрідні утворення, позбавлені ознак членованих конструкцій, але здатні виражати оптативне значення. Вони виступають модифікованими варіантами змісту препозиційного речення й використовуються у різних функціях: як репліка-відповідь у діалогічному мовленні, як видільно-актуалізований компонент змісту в монологічному мовленні. |
