Висловлення відмови є складовою дискурсів, звернених до сфери міжособистісної взаємодії. Їх виникнення продиктовано не стільки потребою мовця в отриманні чи наданні інформації, скільки в здійсненні соціально-психологічного контакту, в ході якого регулюються міжособистісні стосунки і закріплюється комунікативний пріоритет адресата, як продуцента відмови. В аксіологічному розрізі ВВ постають мовленнєвими актами, що передають знецінені чи особистісно неприйнятні для мовця ситуації. На мотиваційній стадії ВВ виражають вольову спрямованість свідомості індивіда. Воля мовця – продуцента відмови – реалізується у формі небажання виконати адресовану йому дію чи прийняти нав’язувані йому інтереси. Значення негативного волевиявлення закріплюється в семантичних ознаках волюнтативності та небажаності. Мовна сутність відмови втілюється у трьох основних конструкціях: I won't do it, I don't want to do it, I can't do it, які засновуються на категорії заперечення і формують, відповідно, класи висловлень відмови зі значенням індивідуально винесеного рішення, відсутності інтересу та перешкоджальних обставин. Семантичними прототипами ВВ є висловлення з лексемами зі значеннями волевиявлення, уподобання, дозволу і можливості, які з заперечною часткою not і особовим займенником I входять до суб’єктно-предикатної основи та вживаються у часових формах Present Indefinite та Future Indefinite. ВВ, що імплікують зміст названих конструкцій, формують деривати змісту відмови. У діалоговій взаємодії ВВ виявляють риси репліки-реакції акціонального, диктумного, модального характеру та набувають низки відтінків комунікативного заперечення. За своїми актомовленнєвими особливостями ВВ є іллокутивно неоднорідною одиницею, в якій переважають іллокутивні сили асертиву чи директиву. Асертив виступає первинною іллокутивною силою прототипів акту відмови, яким забезпечується вираження обставинних мотивів відмови. Директив складає конкуруючу іллокутивну силу акту відмови; ним забезпечується вираження вольового чинника мотивації відмови. Відсутність типових форм вираження змісту відмови зумовлює його широку контекстну варіативність і транспонування у зміст відмови низки другорядних іллокутивних актів. Вони формують прагматичний простір відмови, в якому головними є іллокутивні сили асертиву, та прагматичний простір відмови, в якому головними є іллокутивні сили директиву (на підставі переважання в дискурсивній одиниці, відповідно, компонента змісту чи компонента способу його передачі). В антропоцентричному розрізі ВВ постають як такі, що формують дискурс авторитарної особистості, яка виявляє дві основні лінії дискурсивної поведінки – формування образу позитивного самовираження з домінуванням аргументів “ad rerum” і непредставленістю координат особистісного дейксису та формування образу жорсткого самоутвердження з переважанням аргументів “ad hominem” і виділеністю координат особистісного дейксису. Включення ВВ у дискурс закріплює за ними функцію регулятива з настановою на гармонізацію чи дисгармонізацію взаємин комунікантів. Гармонізація міжособистісних стосунків у дискурсах відмови відбувається при мінімізації конфліктогенності дискурсу, що на рівні передачі змісту контролюється принципом кооперації, а на рівні здійснення соціальної взаємодії – принципом ввічливості. Порушення продуцентом відмови нижнього порогу ефективності взаємодії викликає дисгармонізацію стосунків. Вона зумовлена винесенням адресатом, як продуцентом відмови, суб’єктивної оцінки тематичному компоненту репліки стимулу чи емоційно-вольовому стану партнера. Дослідження функціонування ВВ в англомовному художньому дискурсі було проведено в межах комунікативного підходу до опису мовних одиниць через вивчення особливостей їх семантики, іллокутивної сили, прагматики та дискурсивних властивостей з опорою на категорії оцінки, заперечення, спонукальності, на опозитивні відношення, фактор особистості, аргументативні засоби, невербальні компоненти. Подальше вивчення дискурсу відмови як складової некооперативної форми взаємодії вбачається можливим у площині теорії акомодації при дослідженні гендерних та вікових особливостей прояву авторитарної поведінки мовця, а також у руслі когнітивної лінгвістики при моделюванні концептуальної картини світу учасників дискурсу відмови та виокремлення їхніх когнітивних домінант. | 