Анотація до роботи:

Олійник Е.В. Семантика та прагматика з’ясувальних складнопідрядних речень. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 2007.

У дисертаційній роботі здійснено комплексний аналіз з’ясувальних складнопідрядних речень з урахуванням таких рівнів їх організації, як: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативно-прагматичний. Дослідження формальної будови з’ясувальних конструкцій доводить, що головним засобом їхнього зв’язку є сполучники підрядності та сполучні слова, між головною та підрядною частинами з’ясувальних конструкцій наявний передбачуваний та обов’язковий прислівний зв’язок, опорним компонентом головної частини найчастіше виступає дієслівний предикат з активною правобічною валентністю. Семантична організація досліджуваних речень визначається семантикою опорного слова й лексико-семантичним наповненням синтаксичних позицій у структурі предикативних частин. Установлено, що лексико-семантичне оформлення з’ясувальних конструкцій може впливати на модифікацію змістового відношення між частинами, забезпечуючи його ускладнення додатковими відтінками змісту. У роботі засвідчено вживання з’ясувальних висловлень у ролі різних мовленнєвих дій.

1. З’ясувальне складнопідрядне речення, як і будь-яке інше речення, є багатоаспектною синтаксичною одиницею, у якій наявні три рівні організації: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативно-прагматичний.

2. Аналіз з’ясувальних складнопідрядних речень на формальному рівні доводить, що в них наявний прислівний підрядний зв’язок, зумовлений семантикою активно валентних синтаксем. Він є передбачуваним і обов’язковим. Важливим засобом зв’язку предикативних частин з’ясувального речення виступають сполучники підрядності та сполучні слова. Вони окреслюють семантико-граматичну залежність підрядної частини від головної та зумовлюють специфіку підпорядкування однієї з частин складного речення іншій. Типовими для з’ясувальних конструкцій є сполучники що, як, чи, щоб (аби, хай, нехай), наче, неначе, ніби, мов, немов, начебто, нібито. Сполучники та сполучні слова (окрім сполучника що, який є асемантичним) асемантизуються, оскільки вони вносять відповідні їх семантиці відтінки значень.

3. Дослідження засвідчило, що центральним елементом структури аналізованих речень виступає опорне дієслово з правобічною об’єктною валентністю, деякі предикативні слова, прикметники, дієприкметники, дієприслівники, іменники-девербативи або іменники, які мають здатність до керування.

4. Спостереження за семантичними особливостями досліджуваних конструкцій показало: визначальною особливістю з’ясувальних складнопідрядних речень є те, що наявність підрядної частини чітко окреслена семантикою опорного слова. З’ясувальні речення об’єднуються в один структурно-семантичний тип на основі незаміщеності в головній частині граматичної позиції, обумовленої валентними властивостями опорних слів, що потребують з’ясування та доповнення їх структурно-змістової недостатності. У залежності від семантичного типу опорного валентнозумовлювального дієслівного предиката та його комунікативної спрямованості серед складнопідрядних з’ясувальних речень виділено такі види та різновиди: 1) власне з’ясувальні складнопідрядні речення (інтелектуальної діяльності, психічної діяльності, мовленнєвої діяльності, буття та виявлення, мовленнєвої діяльності, волевиявлення) та 2) синкретичні з’ясувальні складнопідрядні речення (з’ясувально-атрибутивні та з’ясувально-причинові речення).

5. Помічено, що причиною виникнення синкретичних з’ясувальних конструкцій є морфологічна природа опорного слова – девербативного компонента, який зберігає як здатність до керування об’єктним поширювачем, так і можливість узгоджуватися з підрядною частиною (з’ясувально-атрибутивні речення) та наявність специфічної головної частини (з’ясувально-причинові речення).

6. Аналіз установив, що в більшості з’ясувальних складнопідрядних речень наявний компонент раціональної, якісної та емоційної оцінки. Підґрунтям для створення типології складнопідрядних з’ясувальних речень з оцінним компонентом стало врахування взаємозв’язку функціонально-семантичного поля достовірності з категорією оцінки, що дозволило розділити загальне семантичне значення впевненості в достовірності викладеної інформації на три типи: раціональну оцінку (власне модальну), якісну та емоційну (як периферійні модальності).

7. Прагматичний аналіз з’ясувальних висловлень довів, що вони є одним із виразних засобів мовної комунікації. Напрям передання повідомлення, фактор адресата та мовця визначають особливості реалізації різних типів мовленнєвих актів через з’ясувальні висловлення, а також виступають чинниками творення їх прагматичного потенціалу та впливають на формування способів їх реалізації.

8. Засвідчено, що з’ясувальні висловлення функціонують у мовленні як репрезентативи (повідомлення, констатація, міркування, зізнання, виправдання, ствердження, нагадування, припущення, заява, завірення), директиви (накази, настійні вимоги, прохання, поради, висловлення бажання, застереження, пропозиції), експресиви (вдячність, схвалення, вибачення, шкодування, докір, нарікання, осуд), комісиви (обіцяння, клятви) та запитання.

Публікації автора:

1. Олійник Е.В. До питання кваліфікації з’ясувально-об’єктних складнопідрядних речень // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей “Лінгвістика і літературознавство”. – К.: Знання України, 2003. – Вип. 8. – С. 154 - 161.

2. Олійник Е.В. З’ясувальні складнопідрядні речення раціональної оцінки // Культура народов Причерноморья. – Сімферополь: Кримський державний інженерно-педагогічний університет, 2004. – № 54 (10). – С. 209 - 215.

3. Олійник Е.В. Пропозиційно-семантична структура складнопідрядного з’ясувально-об’єктного речення // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. – Серія “Філологія”. – Харків: Харків. нац. ун-т імені В.Н. Каразіна, 2004. – Вип. 42. – № 632. – С. 101 - 105.

4. Олійник Е.В. Місце з’ясувальних висловлень репрезентативного типу в актомоленнєвому контексті // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. – Запоріжжя: Запорізький нац. ун-т, 2006. – № 2. – С. 195 - 202.

5. Олійник Е.В. Реалізація мовленнєвих актів директивного типу у з’ясувальних висловленнях // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей “Лінгвістика і літературознавство”. – К.: Знання України, 2006. – Вип. 11. – С. 203 - 209.

6. Олійник Е.В. Вираження експресивних мовленнєвих актів через з’ясувальні висловлення // Лінгвістика: Збірник наукових праць. – Луганськ: Альма-матер, 2006. – № 2 (8). – С. 38 - 44.

7. Олійник Е.В. Прислівно-кореляційний зв’язок у складнопідрядному реченні // ХІІ Международная конференция по функциональной лингвистике “Функционализм как основа лингвистических исследований”: Сборник научных докладов. – Ялта: КРИППО, 2005. – С. 248 - 250.