Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Українська мова


Байдусь Сніжана Анатоліївна. Семантико-синтаксическая структура конструкций с пояснительными отношениями : Дис... канд. наук: 10.02.01 - 2009.



Анотація до роботи:

Байдусь С.А. Семантико-синтаксична структура конструкцій з пояснювальними відношеннями. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. – Київ, 2009.

У дисертаційній роботі здійснено комплексний – семантико-функціональний і прагматичний – аналіз речень, що мають у своєму складі пояснювальний компонент.

Уперше в українському мовознавстві встановлено основні типи речень із пояснювальними відношеннями. Описано семантико-синтаксичну структуру пояснювальних конструкцій з урахуванням функціонально-змістового плану вираження семантики пояснення, іллокутивної мети адресанта мовлення та стильової зумовленості породження й використання їх у сучасній українській мові. З’ясовано мовні засоби вираження категорійної семантики пояснення: власне-пояснення (ототожнення), пояснення-уточнення, пояснення-виокремлення, пояснення-висновку та пояснювальних відношень «загальне – часткове». Схарактеризовано особливості уведення пояснювального компонента в структуру простого і складного речень та використання у діалогічних і монологічних надфразних єдностях.

На підставі проведеного дослідження зроблено такі основні висновки:

Семантичну категорію пояснення за онтологічною сутністю з погляду логіко-філософського можна визначити як особливу форму мислення, зумовлену потребою людського розуму в усьому пізнаваному знаходити причинові зв’язки, системність. Пояснення як універсальна категорія знаходить відображення у мовних засобах – своєрідних синтаксичних конструкціях.

Суттєвою ознакою категорії пояснення у лінгвістичному потрактуванні є те, що основне її значення – це пояснення як операція інтерпретації (за Кантом), яка у мові представлена кількома видами: визначення (ідентифікації), з’ясування, пояснення (власне-пояснення, пояснення-уточнення, пояснення-виокремлення, пояснення-висновок, пояснення «загальне – часткове») та ін. Кожен із них знаходить різну реалізацію у семантико-синтаксичній структурі речень. Пояснення в мові виступає як одна із функцій інтерпретації поняття, явища, події або як намір адресанта передати іншими словами, інакше (власне-пояснення – ототожнення), розкрити загальне через конкретні вияви його («загальне – часткове»), уточнити думку (пояснення-уточнення), виокремити із загалу (пояснення-виокремлення), узагальнити сказане (пояснення-висновок) чи просто порозумітися з адресатом. Отже, пояснювальні відношення відображають функціонально-прагматичний аспект речення (висловлення) і текстових одиниць – діалогічних та надфразних єдностей.

Маркерами пояснювальних відношень є спеціалізовані на функції пояснення сполучники (тобто, або, чи, зокрема, особливо, а саме, як-от), інші сполучні засоби: прислівники (точніше, вірніше, певніше, більше, гірше, правдивіше, коротше, по-нашому, по-вуличному, по-модному), вставні слова (головно, наприклад, як наприклад, скажімо, власне, властиво, отже), звороти (ба гірше, ба більше, а скорше, а швидше), сполучні комплекси (тобто хто / що; тобто це; тобто який / яка, яке, які; тобто коли; тобто як; тобто якщо; тобто чи; точніше ті, що; власне того, що; а саме, що; отже, якщо; отже, коли; словом, коли; це означає, що; це те саме, що; так би мовити; так би сказати; точніше сказати; йдеться про; мова йде про) частки (навіть, пак, мовляв) та ін.

Пояснювальні конструкції з погляду семантичної і синтаксичної структури й прагматики (взаємодії суб’єктів комунікації) виявляють своєрідність, яка полягає в тому, що семантика пояснення знаходить реалізацію на двох рівнях – конструктивному (у конструкції, яка відповідає різновиду пояснювальних відношень) та актуальному членуванні висловлення, що відповідає намірові адресанта в певні моменти спілкування (діалогічного чи монологічного) уводити пояснювальні конструкції.

За визначеними нами критеріями виділено дев’ять типів пояснювальних конструкцій, побудованих за моделями простого ускладненого та різних типів складних речень і надфразних єдностей.

Пояснювальні конструкції з апозитивним компонентом – це мовні одиниці, що реалізують семантику категорії пояснення як представлення функцій тотожності, але не того пояснення, що ідентифікує (визначає) предмет, поняття, термін, явище, а того, як сказати інакше, точніше для порозуміння з адресатом.

Своєрідність власне пояснювальних відношень, або тотожності, полягає в тому, що предмет, явище, поняття підлягають подвійному найменуванню. Домінанта (друга назва) ототожнена з першою (основною), однак їхні функції різні, оскільки друга виконує функцію пояснення через предикативний зв’язок на семантичному рівні. У простому реченні він може бути реалізований як другоряднопредикативний.

Функція апозитивного компонента в структурній моделі простого речення не передбачена, але цей вид пояснення може з’явитися у мовленні за наміром мовця назвати інакше, іншими словами, зрозуміліше, з оцінно-емоційним відтінком, вказати на якусь невідому співрозмовникові деталь тощо.

Конструкції з апозитивним компонентом у функції пояснення, уведені пояснювальним сполучним засобом чи без нього (але завжди його можна вставити), властиві живому уснорозмовному і художньому мовленню, меншою мірою – науковому із функцією уточнення, наголошення чи виділення певного положення та характеризації в публіцистиці.

Функцію пояснення «загальне – часткове» виконує пояснювальний компонент у структурі речення, ускладненого однорідними членами й узагальнювальним словом. Однорідні члени пов’язані між собою сурядним зв’язком, а з пояснюваним членом – підрядним (крім однорідних підметів, пов’язаних із присудком зв’язком координації). Пояснювальний компонент з’являється у разі уведення узагальнювального слова (назви абстрактного поняття, родового щодо видових та ін.), значення якого конкретизують однорідні члени.

Пояснювальний компонент в усіх конструкціях простого ускладненого речення не дублює функції пояснюваного компонента. Виражаючи другорядну предикацію як компонент згорнутої ситуації (у тій самій формі, що й пояснюване слово), виконує пояснювальну функцію.

Синтаксична кваліфікація пояснювальних складних конструкцій певною мірою співвідносна з кваліфікацією простого ускладненого речення.

Пояснювальні складносурядні конструкції на формально-синтаксичному рівні можуть бути представлені за структурною схемою двох простих речень, другу частину яких становить пояснювальний компонент, що семантично продовжує основну інформацію і відповідно до наміру адресанта пояснює, деталізує з деяким уточненням або підсумовує зміст першої частини. Пояснювальний компонент семантично залежний від основної частини, але чіткого сурядного зв’язку у конструкціях, що формально нагадують складносурядне речення, не спостерігається.

Складнопідрядні конструкції з пояснювальними відношеннями виявляють специфіку з погляду комунікативної настанови, а особливо в організації їхнього складу. Пояснювальний компонент, уведений у висловлення із функцією поширення інформації, уточнення, деталізації сполучником тобто (цебто, себто), формально стає підрядною частиною до основної (або його члена). Приєднуючись за допомогою пояснювального сполучника і займенникових сполучних слів (тобто хто / що; тобто це; тобто який / яка, яке, які; тобто коли; тобто як; тобто якщо; тобто чи; точніше ті, що; власне того, що; а саме, що; отже, якщо; отже, коли; словом, коли та ін.), пояснювальний компонент одночасно виражає й об’єктні, означальні, просторові, часові, умови, мети та інші відношення.

Безсполучникові складні речення з пояснювальними відношеннями виявляють своєрідність у тому, що тільки частково співвідносні зі сполучниковими складносурядними і складнопідрядними. У багатьох випадках до них або не можна увести сполучник сурядності чи підрядності, або якщо увести, то зміниться характер семантико-синтаксичних відношень. Не можна вставити будь-який сполучник у безсполучникове речення, в якому пояснювальний компонент виражає не власне-пояснення чи пояснення-уточнення, а спричинений певною ситуацією (емоційний) стан особи. У такій конструкції імпліцитний компонент в опорній частині опосередковує зв’язок між двома ситуаціями, але уведення пояснювального компонента, що описує другу ситуацію, контекстно характеризує реакцію особи на цю ситуацію і зумовлений нею емоційний стан. Такі безсполучникові конструкції властиві розмовному діалогічному мовленню та художнім текстам (транспонованим з уснорозмовного мовлення у діалоги персонажів).

Пояснювальні конструкції неоднаково реалізують семантику пояснення у діалогічних та в монологічних єдностях. Пояснювальні відношення у надфразній єдності виразно виступають на фоні тематичного зв’язку частин складного синтаксичного цілого, де основній відведена провідна роль, як і в реченні (висловлюванні): вона «підказує», якою має бути висновкова частина. Узагальнювальна функція пояснення спрямована на авторську оцінку інформації, представленої в основній частині. Монологічні, як і діалогічні, надфразні єдності є актуалізованими одиницями мовлення і тексту із властивими їм багатоплановими відношеннями, з-поміж яких виділяються своєрідні пояснювальні відношення з різною акцентуацією змісту адресантом у формах усного розмовного або книжного мовлення.

У функціонально-змістовому плані приєднувальні і вставлені компоненти відрізняються від усіх інших характером уведення їх до структури висловлення як актуалізованих компонентів, що виражають пояснення з додатковими нашаруваннями апелятивних, експресивно-емоційних, оцінних та інших відтінків (вставлені конструкції) або зосереджують увагу адресата на виокремленому фрагменті повідомлення (переважно приєднувальні пояснювальні конструкції).

Приєднувальні і вставлені конструкції з пояснювальним компонентом у мовленні завжди стилістично марковані і виявляють жанрову специфіку. Своєрідність приєднувальних і вставлених конструкцій з пояснювальними відношеннями знаходить відображення і в просодичних засобах їхнього оформлення (у паузації, виділенні в окрему синтагму чи складну синтаксичну конструкцію).

Залежно від стилю, жанру пояснювальні конструкції по-різному представляють семантику пояснення за правилами граматики української мови та інтонаційного оформлення у процесі розгортання актів спілкування.

Проведений аналіз семантико-синтаксичної структури пояснювальних конструкцій з урахуванням актуального членування в діалогічному мовленні і тексті сприятиме подальшим напрацюванням в аспекті вивчення різних функцій та просодичних і пунктуаційних засобів вираження семантики категорії пояснення в сучасній українській мові.