На підставі проведеного дослідження зроблено такі основні висновки: Визначальною величиною для предиката є валентність, оскільки вона спрямована на відображення всіх компонентів пропозиції, які можуть бути реалізованими або не реалізованими. Валентність дієслова та його семантика перебувають у тісному взаємозв’язку. Від семантики дієслова залежить його валентність, а через валентність конкретизується семантика дієслова. Поділ дієслів на ЛСГ базується на встановленні архісеми, яка їх об’єднує і визначає необхідність (чи можливість) конкретного компонента-об’єкта, контрагента, адресата, інструмента, локатива, причини тощо. На основі здійсненого семантичного аналізу двовалентні дієслівні предикати поділено на дев’ять лексико-семантичних груп: 1) конкретної фізичної дії, спрямованої на об’єкт; 2) активної діяльності агенса, спрямованої на об’єкт; 3)мовленнєвої діяльності; 4) мисленнєвої діяльності; 5) ставлення суб’єкта до об’єкта; 6) емоційно-психічного та фізіологічного стану; 7) сприймання та фізіологічної дії; 8) локативного стану; 9) із загальним значенням надання руху або певної форми об’єктові. Аналіз інтенційних характеристик і особливостей морфологічного вираження двовалентних дієслівних предикатів дозволяє констатувати, що двовалентні дієслівні предикати переважно виявляють зв’язок із суб’єктним актантом та об’єктним, хоча об’єкт може бути представлений у структурі речення і у функції адресата, знаряддя, засобу чи інструмента. Двовалентні предикати можуть набувати статусу одновалентних, якщо акцентовано увагу на самій дії або стані, або тривалентних, якщо вербалізовано необов’язковий компонент, що займає периферійну позицію. Деякі двовалентні дієслова завдяки переносному вживанню можуть переходити з однієї лексико-семантичної групи до іншої, змінювати свою сполучуваність. Неоднакова валентність дієслів однієї групи зумовлена відмінностями семантичної структури лексем, статусом синтагматичних сем і їх перетином з парадигматичними іменниковими семами, кількістю лексико-семантичних варіантів дієслова. З урахуванням валентно-інтенційних характеристик двовалентних дієслів виділено такі валентні структури: Subj – Vf Praed – Obj; Subj – Vf Praed – Adv; Subj – Vf imp Praed- Adv; Subj – Vf imp Praed – Obj. До внутрішньої організації мінімальних реченнєвих структур та оформлення їхніх компонентів має безпосередній стосунок категорія відмінка іменників. Відмінкові та прийменниково-відмінкові форми є основним засобом реалізації й диференціації мінімальних реченнєвих структур і їхніх модифікацій. У семантичному плані відмінки реалізують семантико-синтаксичну валентність дієслова-предиката. Для дієслівних предикатів конкретної фізичної дії, характерною є функція спрямованості дії агенса на об’єкт у повному чи частковому обсязі: з метою створення або відтворення чого-небудь, зміни зовнішнього вигляду чого-небудь або часткового чи повного знищення чогось. Сема об’єктності при цьому залишається загальною умовою семантики дії і пов’язана зі значенням зусилля волі, залученням енергії з боку суб’єкта. За семантикою дієслівні предикати активної діяльності агенса, спрямованої на об’єкт, прогнозують позицію суб’єкта, який здійснює дію, та позицію об’єкта, що зазнає активного впливу дії. Суб’єктна синтаксема при дієсловах цього типу позначає того, хто виконує активну дію на користь або на шкоду об’єкта, і виражена іменниками на позначення осіб. Об’єктна синтаксема позначає істоту або предмет, на який поширена або орієнтована дія, чи предмет, із яким пов’язані процес чи стан. Дієслова-предикати мовленнєвої діяльності належать до класу синсемантичних лексем, які містять у своєму значенні денотативну об’єктну валентну сему. При предикатах мовленнєвої діяльності один із залежних іменників означає виконавця дії, а інший – об’єкт, на який спрямована дія, або адресата дії. У значенні об’єкта при двовалентних дієслівних предикатах виступають іменники (займенники) різної семантики (назви осіб, назви неістот чи абстрактні поняття). Дієслівні предикати мисленнєвої діяльності утворюють семантико-синтаксичну групу за денотативною ознакою “здійснювати мисленнєвий процес”. Правобічну валентну позицію об’єкта мисленнєвої діяльності заповнюють здебільшого іменники-назви неістот, що позначають конкретні предмети, явища, абстрактні поняття, рідше – назви істот. Об’єктний компонент виражає об’єкт роздумів або думок. Предикати ставлення виражають різні види психічного, морально-етичного та іншого ставлення з позитивною або негативною семантикою, спрямування чи втрату інтересу до об’єкта з припиненням контакту, вихваляння, нахваляння з певної причини, прославлення об’єкта. Предикати ставлення суб’єкта до об’єкта керують переважно іменниками – назвами істот. Специфіку дієслів-предикатів емоційно-психічного стану становить їхня сполучуваність із суб’єктною синтаксемою як компонентом, що виражає значення неактивності, пасивного носія стану. Позицію суб’єкта займають назви осіб; позицію предиката дієслова, що позначають внутрішній стан суб’єкта як результат зовнішнього впливу. Правобічну, як і лівобічну валентність цих дієслів реалізують субстанціальні синтаксеми, експліковані назвами істот, меншою мірою – абстрактними назвами та назвами конкретних предметів. При дієсловах із семантикою фізіологічного стану позицію суб’єкта можуть займати іменники на позначення атмосферних явищ, різних предметів тощо. При цьому суб’єкт – особа, на яку спрямована дія певного явища або предмета і під впливом якої виникає той чи інший фізіологічний стан, займає позицію об’єкта-додатка. Об’єкт фізіологічного стану позначають семи ‘предмет’, ‘абстрактне поняття’, ‘явище навколишнього середовища’ тощо. Аналізовані дієслівні предикати здатні виражати каузацію стану. Спонукальна причина може бути зовнішньою і внутрішньою. У сформованих цими предикатами реченнях поширювачі дієслів, породжені їхніми сполучувальними можливостями, є необов’язковими членами. При дієслівних предикатах сприймання та фізіологічної дії носій характерний семою ‘особа’ (як ціле) і ‘особа’ (як частина тіла). Роль залежних від предиката компонентів виконують іменники різних семантичних розрядів. Своєрідність предикатів локативного стану полягає у тому, що їхні денотати не представлені як такі, що створюються чи виникають у часі. Вони вказують лише на зв’язок суб’єкта з тим чи іншим простором, тобто на його місцеперебування протягом певного часу. Прийменниково-відмінкові форми просторового статичного значення, вживаючись при дієслівному присудку, реалізують семантичні відтінки локативності. Дієслівні предикати на позначення власне-локативного стану відкривають позицію суб’єкта (носія цього стану) та локатива, представленого іменником з прийменником, що вказує на місце вияву стану. Предикати локативного стану здатні поєднуватися з найрізноманітнішою іменниковою лексикою в локативній позиції. Дієслівні предикати із загальним значенням надання руху або певної форми об’єктові допускають альтернативне керування. Форма орудного відмінка виражає відношення неспрямованої дії суб’єкта з певною настановою у використанні об’єкта, а форма знахідного – відношення активної дії суб’єкта, спрямованої на об’єкт. Агенс може бути представлений назвою особи, істоти, предмета, природної сили чи абстрактним поняттям. Другим партиципантом може бути назва частини тіла або предмета. Проведений аналіз моделей речень, сформованих двовалентними предикатами підтвердив ефективність застосування методики валентнісного аналізу у зв’язку із визначенням первинних і вторинних функцій класів ознакових слів та відмінкових форм іменників. Актуальною є проблема узагальнення конкретних спостережень над окремими семантичними моделями речень, сформованих дієслівними предикатами іншої валентності. | 