У дисертації досліджено комплекс проблем, пов’язаних з розробкою концептуальних засад та механізмів вдосконалення державно-церковних відносин в Україні з метою забезпечення національної безпеки у духовно-релігійній сфері. У результаті проведеного аналізу характерних ознак неокультів розроблено нову класифікацію цих об’єднань за двома різними ознаками: формою функціонування та сутністю. За формою функціонування вони поділяються на церковні організації, курси та центри духовного удосконалення і розвитку можливостей, філософські школи, школи східних бойових мистецтв, центри і гуртки народних та нетрадиційних методів лікування, а також можуть набувати інших форм. За сутністю неокульти поділяються на християнські, східного типу (орієнталістські), синкретичні, сайєнтологічні (наукологічні), езотеричні, язичницькі та сатанинські. Діяльність значної кількості неокультів супроводжується масовими порушеннями закону у різних країнах світу. Деякі неокульти принижують особистість, завдають шкоди фізичному та психічному здоров’ю населення, порушують національне законодавство, культивують расистську ідеологію, практикують фінансові зловживання й ухиляння від сплати податків, вживають наркотики тощо. Проведений аналіз свідчить, що представники неокультів нерідко займаються підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдаючи таким чином економічної шкоди державі. Одним із негативних наслідків перебування людей у деяких неокультах є суттєве погіршення їх психічного стану. Безумовну шкоду для здоров’я членів неокультів завдає також наявна в деяких подібних угрупованнях практика відмови від медичної допомоги, нанесення собі поранень і каліцтв. Особливе занепокоєння викликає залучення до неокультів дітей, які ще не можуть передбачити майбутніх негативних наслідків перебування в них, виконання ними відповідних культових правил. Це привернуло увагу світової спільноти, урядів, неурядових організацій та традиційних церков багатьох країн світу, що призвело до розробки та впровадження відповідних запобіжних заходів із протидії зазначеним вище правопорушенням. Європарламент рекомендував країнам ЄС створити спеціальні парламентські комісії для дослідження діяльності неокультів. Чотири вже створили такі комісії: Австрія, Бельгія, Німеччина і Франція. Було рекомендовано також захищати права і свободи громадян ЄС від негативних виявів з боку певних неокультів шляхом забезпечення широким верствам населення доступу до інформації про різні релігії, сприяти вільному вибору релігії й утвердженню поваги до інших, а в разі порушення закону - вжити адекватних заходів, незважаючи на те, якою релігією прикриваються порушники. Інформація про різні релігійні утворення, їхні особливості та реальну дійсність повинна бути доступна широкому загалу. Вступаючи до тієї чи іншої релігійної організації, люди повинні бути інформовані про те, що вони можуть вийти з них. Нарешті, ті, хто працює в релігійних об’єднаннях, мають бути зареєстровані в органах соціального забезпечення і на них повинні поширюватися всі соціальні гарантії. Розглянувши законодавство та політику Європарламенту щодо новітніх релігійних об’єднань у контексті євроінтеграції України, зроблено висновок, що необхідно враховувати його рекомендації при формуванні державної політики нашої держави. Європарламент рекомендує ефективно застосовувати чинне законодавство проти зловживань у релігійній сфері, забезпечити такі законодавчі - адміністративні, фіскальні, карні - заходи, котрі б виявилися достатніми для попередження незаконної діяльності неокультів. Європарламент пропонує більш інтенсивно обмінюватися інформацією між державами із “сектантської” проблематики, а також бути більш пильними, аби субсидії ЄС не були використані для незаконної сектантської діяльності. Також розроблено такі заходи, які доцільно впровадити в Україні: створення та підтримка незалежних загальнонаціональних і регіональних інформаційних центрів спостереження за діяльністю неокультів; інформування широких верств населення про небезпечні наслідки діяльності певних неокультів; внесення до базових освітніх програм об’єктивної всебічної інформації про поширені релігії у світі та про права людини, елементи порівняльного релігієзнавства; застосовування заходів, передбачених кримінальним та цивільним законодавством даної країни, щодо неправомірних дій, вчинених від імені неокультів; гарантування суворого дотримання законодавства про обов’язкове відвідування школи дітьми та втручання відповідних органів у разі порушень. Проаналізувавши світову практику державно-церковних відносин, зроблено висновок, що надання державного статусу окремим церквам, а також відкрита та цілеспрямована протекціоністська політика стосовно них (на зразок Великої Британії, Греції, Франції, Туркменістану, Узбекистану, Вірменії та деяких країн) суперечать українській ментальності, і тому є неприйнятною для нашої держави. До того ж така політика на українських теренах може спровокувати конфлікти на релігійному ґрунті, тиск міжнародних правозахисних організацій, а також введення санкцій щодо України деякими державами, насамперед США, що агресивно захищають інтереси релігійних об’єднань американського походження за кордоном з ідеологічних міркувань, вбачаючи в них інструмент духовної експансії, “експортування” американського способу життя та розробки механізму втручання у внутрішні справи інших держав. Законодавство та державна політика США не надають привілеїв ніяким конфесіям тому, що кожна з них не може бути традиційною для “країни емігрантів”. Україна має традиційні церкви, що стали носіями національної культури, тому досвід США хоч і цікавий, але для нашої держави не має практичного значення. Більш корисним для України є досвід державно-церковних відносин Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Бельгії, Литви, Росії та деяких інших країн. Наприклад, російське та литовське законодавства запроваджують часовий ценз для надання особливого статусу релігійним організаціям, а Німеччина – кількісний. Італійський закон про церкву створює систему, що має три рівні для різних релігійних організацій, а особливий статус традиційним церквам надається шляхом укладання конкордату з державою. На відміну від італійського, законодавство Іспанії розрізняє чотири групи релігійних організацій, що суттєво відрізняються у правах. У Бельгії шість традиційних конфесій мають значні привілеї порівняно з іншими релігійними організаціями, а в Австрії - дванадцять. Україна проголосила своїми основними державотворчими принципами забезпечення за кожним громадянином права на свободу світогляду і віросповідання, взявши на себе зобов’язання сприяти здійсненню цього права, а також охороняти та захищати зазначені свободи. Маючи за мету проведення такої державно-церковної політики, яка б базувалася винятково на ідеології миру, зміцненні національної єдності та захисті національних інтересів, необхідно постійно вдосконалювати правову базу взаємин держави й релігійних організацій. Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної, демократичної та правової держави залежить від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів. Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій концепцій та програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, військова, науково-технологічна, інформаційна тощо. Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України визначаються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю вжиття заходів, адекватних характеру та масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави. Правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція та інші закони і нормативно-правові акти України, а також визнані нашою державою міжнародні акти й угоди. У результаті дослідження державно-церковних відносин в Україні визначено духовно-релігійну складову національної безпеки нашої держави - стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів українського суспільства (особи, груп віруючих, держави) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання та відповідна система суспільно-політичних заходів, яка забезпечує цю захищеність. Ця складова залежить від стану релігійно-церковного життя нації (її державно-церковних, міжцерковних та внутрішньоцерковних стосунків), який є чи за певних обставин може бути загрозою для національних інтересів держави, стабільного розвитку суспільства, здійснення прав і свобод громадян. Головним суб’єктом духовно-релігійної складової національної безпеки є Українська держава, яка разом із національною церквою (церквами) здійснює цілеспрямовану політику в релігійній сфері, покликану забезпечити духовну єдність Українського народу, стабільність та динамізм прогресивного розвитку всього суспільства. Результатами такої політики повинна стати якомога повніша реалізація національних інтересів у духовно-релігійній сфері й, насамперед, зміцнення суверенітету й незалежності України, ефективне та соціально орієнтоване державне управління духовними процесами, свобода волевиявлення й реалізація духовних потреб як окремого громадянина, так і всього українського суспільства, конструктивне розв’язання міжконфесійних конфліктів тощо. Духовно-релігійний фактор безпосередньо впливає і суттєво підвищує небезпеку основних загроз національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, військовій, інформаційній. Найважливішими чинниками духовно-релігійної складової національної безпеки України є такі: внутрішньорелігійна стабільність (міжконфесійна злагода - здатність до розв’язання релігійних конфліктів насамперед ненасильницькими методами); зовнішньорелігійна стабільність (зміцнення міжнародного авторитету України як великої європейської держави, розвиток її національно-культурної самобутності та незалежності - наявність для цього ефективного механізму); повне задоволення релігійних потреб усього українського суспільства, свобода волевиявлення та віросповідання як окремих громадян, так і груп віруючих; наявність комплексної стратегії суспільно-політичного й духовного розвитку держави, зокрема у сфері забезпечення релігійної безпеки України. До основних принципів захисту національних інтересів України в духовно-релігійній сфері можна віднести такі: пріоритет прав людини; верховенство закону; єдине правове поле для усіх суб’єктів державно-церковних відносин незалежно від їхнього громадянства, фінансових можливостей та політичного впливу; суворе дотримання балансу між інтересами окремого громадянина, громади віруючих, конфесії, суспільства, держави та їхня взаємна відповідальність щодо захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері; своєчасність та адекватність дій держави стосовно реальних загроз національній безпеці України з метою захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері; пріоритет ненасильницьких договірних засобів при вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів у сфері духовно-релігійних відносин; відповідність основних принципів забезпечення національної безпеки України у духовно-релігійній сфері загальноєвропейській та світовій системам безпеки та її інтеграція до цих систем. Враховуючи складну економічну, соціальну, політичну й культурно-релігійну ситуацію в країні, недосконалу правову базу, порівняно низький рівень життя населення України, необхідно мати на увазі те, що неокульти будуть ще більше використовуватись для втручання в наші внутрішні справи, впровадження чужих цінностей, які далекі від української національної культури й традицій. Загалом діяльність неокультів не сприяє розвиткові національної самосвідомості народу нашої держави, збереженню й розвитку українських історичних традицій і культури. У дисертації визначено ступінь загрози національній безпеці України від протиправних проявів діяльності неокультів, що становлять небезпеку для держави, суспiльства та окремих громадян: 1. Використання релігійного фактора як знаряддя втручання у внутрішні та зовнішні справи України, проникнення в органи законодавчої, виконавчої і місцевої влади та засоби масової інформації. 2. Поширення деструктивних ідеологій, що становлять загрозу духовності українського народу та суперечать загальнолюдським нормам. 3. Можлива поява окремого войовничого релігійного об’єднання, дiяльнiсть якого може призвести до загибелi людей, масових заворушень та терористичних актів. 4. Провокування та загострення конфліктів на релігійному й національному ґрунті. 5. Поширення впливу неокультiв, дiяльнiсть яких супроводжується пiдривом громадського порядку, ушкодженням здоров’я й моральностi населення. Використання спецiальних хiмiчних препаратів і апаратури, котрі надають можливості маніпулювати вольовою сферою людини. Загрози, переслiдування, а в деяких випадках i фiзичний тиск на тих, хто вирiшив залишити громаду. 6. Використання релiгiйних органiзацiй кримiнальними структурами. Можливе вiдмивання через них “брудних” грошей, отриманих злочинним шляхом, чи, навпаки, використання пожертв і, навiть, самих вiруючих для протиправної діяльності. У цьому зв’язку створює небезпеку поширення наркоманiї. Переважна більшість неокультів є або релiгiйними об’єднаннями, що звiльняються вiд сплати податкiв з грошей, якi надходять вiд пожертвувань, або громадськими організаціями, які не сплачують податків з членських внесків. З’являється можливiсть вести “бiзнес”, завдяки якому шахраї намагаються заробляти великi грошi, вводячи в оману людей. Нерідко представники релігійних та громадських організацій, зокрема неокультів, під прикриттям статутної господарської займаються незаконною комерційною діяльністю та не сплачують податків отриманих від її проведення, а також під виглядом гуманітарної допомоги ввозять комерційні товари. Для вдосконалення державно-церковних відносин в Україні доцільно використовувати позитивний досвід різних держав з протидії протиправній діяльності представників неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури, а особливо положення рекомендацій та резолюцій ЄС у зв’язку з європейською інтеграцією України. Доцільно також спрямувати зусилля на залучення коштів та ін. можливостей ЄС для створення державних і незалежних інформаційних центрів з вивчення неокультів та неурядових організацій жертв або родин жертв діяльності неокультів. Для службовців законодавчих та виконавчих органів України має практичне значення досвід країн Європи та ін. держав, що давно й ефективно застосовують цілий спектр форм державного втручання: створення відповідних законодавчих рамкових умов, просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність неокультів, у разі необхідності, попередження про їх небезпеку, допомога особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності неокультів, впровадження протекціоністської політики стосовно традиційних церков як носіїв національної культури. Аналізуючи діяльність неокультів, ми виробили пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України з метою оптимізації системи державно-церковних відносин в Україні з урахуванням світового досвіду та розробили організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців, які полягають у впровадженні такої системи заходів: По-перше, внести вiдповiднi змiни у законодавство України, що значно підвищили б ефективність державних органiв, спрямовану на протидiю деструктивнiй дiяльностi неокультiв. На жаль, через недосконалість правової бази України щодо діяльності на її теренах деструктивних культів правоохоронні та інші державні органи не мають можливості в повному обсязі запровадити потрібний механізм протидії антиконституційним виявам з боку зазначених угруповань. З цією метою пропонується: 1. Вжити заходів до реального відокремлення церкви від політики зокрема та від держави у цілому. Розробити правовий механізм притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за зазначені правопорушення з метою попередження і припинення розробки іноземними функціонерами механізму втручання у справи нашої держави. 2. Внести зміни і доповнення до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, якими: надати Держкомрелігій та його регіональним управлінням додаткові повноваження, насамперед функції контролю (на зразок Мінюсту, який має право застосовувати до зареєстрованих об’єднань громадян різні стягнення: попередження, штраф та ін.); ввести часовий ценз для реєстрації релігійних об’єднань: для громади шість місяців, для управління, центру три роки, а для тих, що мають релігійний центр за кордоном, збільшити цей термін удвічі (для громади – один рік, а управління і центру – шість років); збільшити кількість засновників релігійної громади до тридцяти осіб; законодавчо закріпити практику реєстрації релігійних центрів та управлінь тільки за наявності зареєстрованих осередків у більшості областей України. 3. Розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України “Про захист громадян від шкідливих психологічних впливів на психіку людини”, котрий би регулював процедуру звернення до суду і доведення під час судового процесу фактів негативного впливу на парафіян. Процедурні питання притягнення до відповідальності за статтями Кримінального кодексу України 161 (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії) та 181 (посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних вчень чи виконання релігійних обрядів) потребують відповідних змін у Кримінально-процесуальному кодексі. Статті Кримінального кодексу 190 (шахрайство) та 189 (вимагання) потребують доповнень. Використання релігійних почуттів віруючих для скоєння цих злочинів повинно стати обтяжувальною обставиною при обвинуваченні. По-друге, проводити загальнопрофiлактичнi заходи, а це: пiдтримка просвiтницьких програм, що висвiтлюють дiяльнiсть деструктивних культiв, проведення науково-практичних конференцiй та випуск вiдповiдної лiтератури, надання пiльгового користування ефiром громадським і науковим дiячам, відповідним держаним службовцям та представникам традицiйних конфесiй у межах цих програм. По-третє, необхiдно не допускати реєстрацiю статутів деструктивних неокультiв ні як релігійні об’єднання, ні під прикриттям громадських органiзацiй. Якщо подiбний культ вже зареєстрований і продовжує проводити протиправну дiяльнiсть, то його необхiдно дискредитувати через засоби масової iнформацiї або зняти з реєстрацiї у судовому порядку. З метою запобігання негативного впливу неокультів на військовослужбовців запропонувати керівництву національних військових формувань утриматись від контактів з їх представниками, особливо місіонерами закордонних релігійних центрів. Аналогічні рекомендації необхідно надавати керівництву місць позбавлення волі. Представникам релігієзнавчої експертної ради при Держкомрелігій більш ретельно проводити експертизу віросповідних доктрин неокультів, займатися вивченням процесів у їхньому середовищі. Також активізувати роботу міжвідомчої комісії при Міністерстві охорони здоров’я з вивчення питань дотримання чинного законодавства в діяльності релігійних організацій харизматичного спрямування. Державним службовцям більш активно проводити вивчення порушень адміністративного, податкового та кримінального законодавства щодо його достатності для унеможливлення протиправної діяльності неокультів. При реєстрації громад нових релігій, які підпорядковані закордонним центрам, до уваги обов’язково брати діяльність цього центру за кордоном. Через МЗС налагодити отримання інформації з європейських та інших країн щодо методів роботи та поведінки представників неокультів, які мають негативну міжнародну репутацію. При впровадженні загальнодержавних заходів щодо виявлення, попередження та припинення протиправних діянь представників неокультів правоохоронні органи повинні вирішувати такі завдання: збір даних про протиправні дії представників неокультів з метою інформування органів влади для прийняття ними відповідних управлінських рішень та дискредитації у засобах масової інформації; надання інформаційної та іншої підтримки державним програмам, що спрямовані на протидію деструктивній діяльності неокультів; розроблення пропозицій органам влади щодо вдосконалення чинного законодавства; припинення порушень чинного законодавства, котрими супроводжується діяльність вказаних організацій. | 