У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання – сформульовані теоретично та практично обґрунтовані висновки щодо законодавчого визначення та судового застосування штрафу як виду покарання за кримінальним правом України, вироблені рекомендації щодо удосконалення відповідних положень законодавства та практики його застосування. Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки та рекомендації, що мають як теоретичне, так і прикладне значення. 1. Штраф є достатньо ефективним видом як основного, так і додаткового покарання. Проте його потенціал в чинному кримінальному законодавстві розкритий далеко не повною мірою, що пов’язано з недостатньо точним визначенням місця цього виду покарання в системі покарань; використанням неадекватного сучасним реаліям способу визначення розміру штрафу як виду покарання; невирішеністю питання про співвідношення штрафу з характеристиками вчинюваного злочину та іншими видами покарань, які встановлюються у санкції; практично нереалізованою є ідея застосування штрафу як додаткового покарання; низкою законодавчих суперечностей та інших недоліків при формулюванні положень КК, що стосуються штрафу як виду покарання. 2. З метою удосконалення законодавчого регулювання штрафу як виду покарання пропонується внести до КК наступні зміни та доповнення: 1) пункти 1-4 ст. 51 викласти в наступній редакції: «1) позбавлення військового або спеціально звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 3) громадські роботи; 4) штраф;». 2) Ст. 53 викласти в такій редакції: «Стаття 53. Штраф 1. Покарання у виді штрафу полягає у грошовому стягненні із засудженого на користь держави у розмірі, що визначається судом. 2. Штраф може бути встановлений в якості основного або додаткового покарання у сумі від 500 до 50000 гривень. 3. Штраф у якості основного покарання може бути встановлений тільки за злочини невеликої або середньої тяжкості. 4. Штраф у якості додаткового покарання може бути встановлений за злочин будь-якої тяжкості і призначається судом лише у випадках, якщо він спеціально передбачений в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. 5. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за п’ятдесят гривень несплаченого штрафу. У разі, якщо сума несплаченого штрафу перевищує 1200 гривень, суд може замінити несплачену суму штрафу виправними роботами з відрахуванням із заробітку засудженого у розмірі двадцяти відсотків на строк, достатній для виплати несплаченої суми штрафу, але не більше, ніж на два роки. За клопотанням засудженого суд може замінити виправними роботами і несплачену суму штрафу, яка не перевищує 1200 гривень». 3) Ч. 2 ст. 69 викласти в наступні редакції: «2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове, або перейти до іншого, більш м’якого виду додаткового покарання, ніж передбачене в санкції цієї статті»; 4) ч. 2 ст. 99 КК викласти в такій редакції: «2. Штраф як основне або додаткове покарання може бути призначений неповнолітньому в межах, встановлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, але не більше 10000 гривень. Якщо мінімальний розмір штрафу, встановленого в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, є не меншим за 10000 гривень, суд призначає неповнолітньому штраф у сумі від 500 до 10000 гривень». 5) внести зміни до санкцій статей Особливої частини КК, спрямовані на: а) обчислення штрафу як виду покарання у гривнях; б) виключення штрафу як основного виду покарання із санкцій статей, що передбачають тяжкі злочини, а також за умисні злочини середньої тяжкості, в санкціях яких передбачено позбавлення волі на строк більше трьох років; в) включення штрафу як одного з альтернативних основних покарань до санкцій за окремі злочини невеликої та середньої тяжкості; г) перетворення на альтернативні тих санкцій статей Особливої частини КК, які зараз передбачають штраф у якості безальтернативного основного покарання; ґ) розширення випадків застосування штрафу як додаткового покарання; д) узгодження розмірів штрафу з видами та розмірами інших основних покарань, що передбачені в альтернативній санкції. 3. Удосконалення практики застосування штрафу як виду покарання повинно здійснюватися за наступними напрямками: 1) суворе дотримання вимог загальних засад призначення покарання при застосуванні штрафу, зокрема, недопущення застосування його у розмірах, що виходять за межі санкції, а, тим паче, за межі, встановлені для даного виду покарання в ст. 53 КК; обов’язковість врахування при призначенні штрафу ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання; 2) недопущення застосування штрафу як додаткового покарання в жодному випадку крім тих, в яких він безпосередньо передбачений в санкції статті Особливої частини КК в якості такого покарання; 3) обмеження випадків призначення штрафу як більш м’якого покарання, ніж передбачене в санкції (ч. 1 ст. 69 КК), у випадках, якщо в санкції статті встановлено виключно позбавлення волі, особливо за тяжкі та особливо тяжкі злочини; 4) недопущення застосування штрафу при звільненні від покарання з випробуванням виключно на підставі ст. 77 КК, якщо він не передбачений в санкції статті Особливої частини цього Кодексу; 5) обмеження випадків призначення штрафу як основного покарання при вчиненні злочину під час іспитового строку особою, яка за раніше вчинений злочин була звільнена від відбування покарання з випробуванням; 6) призначення штрафу неповнолітнім з урахуванням визначених в статях Загальної частини КК його мінімального та максимального розмірів для даної категорії осіб; 7) недопущення застосування штрафу як більш м’якого покарання при заміні невідбутої частини покарання іншим, більш м’яким покаранням (ст. 82 КК). | 