У «Висновках» узагальнюються основні результати роботи. На базі комплексного аналізу відомих на сьогодні історичних, археологічних, етнографічних та антропологічних джерел узагальнено історію виникнення та розвитку унікального історичного явища – тюркського об’єднання, інкорпорованого у систему Давньоруської держави, – союзу чорних клобуків. Для цього було зібрано та вивчено давньоруські літописи, повідомлення східних, візантійських та західноєвропейських хронік та повідомлень. Залучені фольклорні матеріали. Розглянуто археологічні та етнографічні матеріали і паралелі. Критично вивчено історіографію з цієї проблематики та залучено до дослідження матеріали й найбільш обґрунтовані висновки багатьох фахівців з різних аспектів проблеми.
В результаті здійсненого дослідження автор прийшов до наступних висновків.
Головною передумовою появи й оселення на землях Русі торків, берендеїв, печенігів та інших тюркських племен стала геополітична ситуація, що в Степу у середині ХI ст., пов'язана з масовим рухом половців на захід й спричинила серйозні зміни в Північному Причорномор'ї. Половці витискували тюркські племена гузів і печенігів з їх звичних територій. Частина цих племен була змушена шукати порятунку на території Київської Русі, з якою донедавна вони ворогували. Експатріація цих тюркських племен створила складну ситуацію в Середньому Подніпров'ї. Та поява спільного могутнього ворога, який серйозно загрожував самому існуванню як згаданих тюркських племен, так і самої Русі в остаточному підсумку призвело до запрошення торків на руську службу в якості допоміжної військової сили. Сталося це наприкінці 60-х – 70-х роках ХІ ст.
Союз тюрків, який дістав назву у літописах чорних клобуків складався поступово. На першому етапі він складався переважно з одних торків. Наприкінці ХІ ст. до торків приєдналися два інших тюркські племені – берендеї та печеніги, що поклало початок формування самого союзу. В середині ХІІ ст. літопис згадує ще племена аепичів, ковуїв, турпеїв. На першому етапі (70-ті рр. ХІ – середина ХІІ ст.) тюркські гарнізони розміщалися в прикордонних містах Київського та Переяславського князівств. Другий етап (середина ХІІ – середина ХІІІ ст.) характеризується функціонуванням у Пороссі особливої області під назвою „Чорні клобуки” з поселеннями, які мали тюркські назви, куди й перейшло більшість чорних клобуків.
Дислокація корпусу чорних клобуків обмежувалася «Руською землею». Зосередження поховальних пам’яток чорних клобуків та локалізація поселень з тюркськими назвами доводить, що область “чорні клобуки” знаходилась в Пороссі. Головним містом області, резиденцією намісника великого князя київського був Торчеськ. Поява чорних клобуків в інших землях Київської Русі була зумовлена лише їхньою участю у різних заходах великого князя й мала виключно тимчасовий характер. Головним заняттям чорних клобуків було скотарство, що мало вже напівосілий характер, й, вірогідно, торгівлею худобою. Релігія чорних клобуків продовжувала залишатися язичеською.
Головною функцією союзу чорних клобуків на Русі була боротьба з половцями, захист від них південних кордонів Русі. Для цього й розміщався у стратегічному регіоні – Пороссі допоміжний тюркський корпус. Звідси було зручно відбивати половецьки напади, прийти на допомогу в інші райони Київської чи Переяславської землі, звідси було зручно організовувати походи в глиб Степу проти різних угруповань половців.
Чорні клобуки надали перевагу Русі, вільно володіючи традиційною кочівницькою зброєю та тактикою, добре знаючи степові маршрути. Саме із залученням тюркського допоміжного корпусу Русь на початку ХІІ ст. переходить до наступальної тактики по відношенню до половців, до масштабних походів у глиб степу. Великі князі київські також активно використовували чорних клобуків у внутрішніх конфліктах, під час боротьби за Київ. Функції захисту Русі від половців чітко виконувалися чорними клобуками протягом усього часу існування союзу. Це мало позитивні наслідки для історичного розвитку Давньоруської держави, заощаджуючи їй людські та економічні ресурси.
Перебуваючи в складі двньоруської державної системи протягом майже двохсот років, чорні клобуки брали активну участь у політичному житті Давньоруської держави. Вони впливали на вибір великого князя київського, брали участь у Раді, князівських з’їздах тощо. Не зважаючи на тісне співробітництво, чорні клобуки зберегли головні риси свого господарського укладу та побуту, свою релігію. Тільки незначна частина тюркської знаті зазнала впливу християнства.
Союз чорних клобуків закінчив своє існування під час самої монгольської навали. Археологічні матеріали показали, що частина їх перемістилася за Урал разом із завойовниками; інша частина відкочувала в Молдавію; в той же час велика кількість тюркських поховань післямонгольського часу зафіксована в Пороссі. Чорні клобуки зробили і певний внесок у етнічний розвиток населення південних районів Київської Русі.
|
